Переговірний процес по Донбасу фактично тупцює на місці, і це не новина для багатьох експертів, та і пересічних громадян, які вже звикли чути про відсутність прогресу щодо деокупації захоплених Кремлем українських територій. Однак слідкувати і аналізувати спроби і зусилля в цьому напрямку, які насамперед демонструє Україна, неодмінно потрібно.
Так днями в Берліні відбулася зустріч політичних радників лідерів держав — учасниць нормандського формату. Українську делегацію очолював віцепрем’єр-міністр — міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков, до її складу входив керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Після зустрічі в Офісі українського президента повідомили, що Росія взяла паузу для підготовки відповіді на «консолідовану позицію України, Франції та Німеччини».
«Учасники зустрічі детально, по пунктах, обговорили процес виконання домовленостей, досягнутих лідерами держав «нормандської четвірки» за результатами саміту в Парижі в грудні 2019 року, та виокремили низку нагальних завдань, які мають бути реалізовані в межах роботи під час найближчих засідань Тристоронньої контактної групи для прискорення переговорного процесу і створення передумов для проведення наступного саміту в нормандському форматі в Берліні», — йдеться в повідомленні.
Реакція Москви, як завжди, прозвучала в стилі звинувачень на адресу України. Росія чекає від України проєкту поправок до Конституції, які б врегулювали «особливий статус Донбасу». «Не до 6 липня, а найближчим часом. Таким чином, сьогодні не вдалося отримати від України чіткої відповіді, коли буде підготовлений цей документ поправок до Конституції», — цитують російські ЗМІ заяву заступника голови Адміністрації президента Росії Дмитра Козака.
І якщо керівник ОП України Андрій Єрмак після переговорів повідомив, що зустріч у Берліні «на крок наблизила проведення саміту в Берліні», то Козак заявив про відсутність прориву за результатами зустрічі. «Учасники зустрічі спробували визначити часові рамки проведення нового саміту. Але про це говорити поки що дуже-дуже рано, тому що необхідно виконати в повному обсязі — а це величезний обсяг роботи, перш за все, з боку України — ті рішення, які були схвалені на саміті 9 грудня. Це десятки різних законів, які потрібно не тільки розробити, а й узгодити з Донбасом», — сказав Козак.
На що пізніше Президент України Володимир Зеленський, перебуваючи в Одесі, відреагував: «Ніхто від України не може нічого вимагати. Ми — незалежна країна, потрібно всім попрацювати над риторикою. Що стосується зустрічі, скажу вам відверто: поки що не готовий говорити. Дуже непогано пройшла зустріч, предметно пройшла. Більше нема що коментувати».
«Для мене більш знаковими були заяви з боку Дмитра Козака, бо вони показують, що російський підхід жодним чином не змінився, — коментує «Дню» головний консультант відділу військової та військово-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень Микола БЄЛЄСКОВ. — Особливо теза, що будь-яке припинення вогню, на якій наполягає українська сторона, має не просто відбуватися у контакті з невизнаними псевдодержавними утвореннями під російським керівництвом, а має бути частиною загального врегулювання, як Козак сам сказав: «Погодження правил спільного існування». Росія чітко зберігає свою лінію щодо паралельного виконання комплексу заходів, а не послідовного, як пропонує Україна. І чітко розуміє свій головний інструмент тиску — продовження обстрілів. Це фіксує, що, незалежно від того, хто при владі в Києві та незалежно від того, хто представляє Росію на переговорах, вона продовжуватиме гнути цю лінію, вірогідно, виходячи з того, що час грає на їх боці».
Щодо заяв з нашого боку, опублікованих на сайті Президента України, риторика є очікуваною: як ця, так і попередня влада постійно намагаються показати, що Берлін та Париж на нашому боці, що вони не просто незаангажовані посередники, а з нами на спільному фронті, — продовжує експерт. — Оскільки є чіткий запит на мир серед виборців Зеленського, він очікування ці підтримує. В подальшому буде тривати позиційна дипломатична боротьба, суть якої зводитиметься: хто винний у тому, що не імплементуються відповідні угоди. Думаю, саміту лідерів «норманської четвірки» поки очікувати не варто. Одна справа прийняти «формулу Штайнмаєра», яка дозволяє подвійне трактування, і можна було говорити, що ми виконали певні вимоги, тут, на противагу, все значно складніше і ми просто зробили коло у переговорному процесі. Президент Зеленський для себе тепер теж розуміє, що не все залежить від України у цьому конфлікті, а інша сторона не демонструє жодного бажання».
Останнім часом можна спостерігати як українська делегація доволі часто відвідує німецьку та французьку столиці, координуючи свої пропозиції і дії з європейськими партнерами по Норманському формату. За повідомленням низки ЗМІ, Андрій Єрмак та Дмитро Козак наразі не контактують напряму, як це було раніше, — більшість переговорів ведуться через Берлін та Париж, хоча німці наразі є більш активними за французів.
«Добре, що подібні зустрічі відбуваються, але прикро, що Російська Федерація своєї позиції не міняє, — коментує «Дню» колишній міністр закордонних справ України Володимир ОГРИЗКО. — Відтак говорити про якісь кроки до майбутнього саміту лідерів «норманської четвірки» дійсно складно. Все ж, на цих зустрічах ми можемо демонструвати конструктивність позицій західним партнерам, а те, що Росія фактично висуває ультиматуми свідчить, що на зустріч погодиться лише у тому випадку, якщо ми підемо на її умови. Якщо не змусити Росію змінити позицію, тоді навряд чи варто чекати серйозних змін. Нам варто розраховувати на підтримку Заходу та давати чітку аргументацію своїх кроків і важливості проведення зустрічі».
Україна активізувалася і на переговорах в рамках Трьохсторонньої контактної групи в Мінську, ввівши двох нових представників, які представляють окуповану частину Донбасу. Проте Кремль і тут постійно гальмує процес, вимагаючи поступок від України, зокрема прямого діалогу між Києвом та Донецьком, Луганськом, тобто маріонетками Москви. Але проблема тут набагато глибше.
Насправді, всі сьогоднішні події навколо мінського процесу — це наслідок дипломатичної пастки, в яку потрапила українська влада на чолі з попереднім президентом Петром Порошенком, підписавши рік тому рукою творця кланово-олігархічної системи в Україні Леоніда Кучми домовленості в столиці Білорусі. Розпочавши переговори в Женеві, де були присутні американці, Україна не витримала тиск і погодилася на прямий контакт з терористами і представником Кремля (після відкритого введення російських військ на територію України). В результаті, сьогодні чинна влада на чолі з Зеленським змушена діяти за угодою, яка їй залишилася у спадок і яку вона намагається переглянути, залучаючи німців і французів, аби модернізувати Мінські домовленості.
Тим часом, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив: «Зараз вводити в «мінський формат» ще і проблематику Криму — насправді блокувати і Крим, і Донбас. Ми на всіх рівнях — і в МЗС, і в ОП — постійно працюємо над тим, щоб питання Криму залишалося на порядку денному серед пріоритетних. Я можу абсолютно спокійно сказати, що зараз ми, по суті, відродили активну тему Криму в міжнародних перемовинах і дуже наступально її просуваємо, контактуємо з нашими партнерами. Тобто вже їх «розігріваємо» до наступних кроків» (radiosvoboda.org).
На адресу міністра вже лунає критика, але потрібно розуміти, що тут немає однозначних відповідей. Адже було помилкою із самого початку підписувати «Мінськ-1», «Мінськ-2», забувши про Крим, а зараз ми знаємо відповідь на запитання — чи погодиться Росія вводити проблематику Криму в «мінський формат», якщо вона навіть не виконує «Мінськ» без Криму, намагаючись «запхати» окуповану частину Донбасу в Україну на своїх умовах.
«Я думаю, що Кулеба правий у своїй тезі про відділення питань Криму та Донбасу, — вважає Микола Бєлєсков. — Адже наші міжнародні партнери керуються певною логікою: спочатку працювати там, де більше перспектив, а потім вже говорити про Крим. З Українського боку йде мова про окрему платформу, хоча її реалізувати буде дуже важко. Все зводиться до одного: для Росії піти на обговорення Криму — заперечити все те, що вони говорили до цього, зокрема те, що питання Криму закрите. Ми приходимо до того, що хто б не був у Києві при владі, якщо він відстоює національні інтереси та бачення — йому буде дуже важко. В умовах того, що ні одна, ні інша сторона не збирається поступатися, і змінювати переговорну позицію, гіпотетично, можна було б говорити про заморозку конфлікту на Донбасі, але одразу постане питання, на що росіяни мінятимуть припинення бойових дій. Це для них величезний інструмент, і вони просто так його не віддадуть».
Правильнішою тут все-таки буде ідея, яку не так давно висловив віце-прем’єр Олексій Резніков. «Повернення до рамок Будапештського меморандуму було б кроком у правильному напрямку. Одну спробу зробити це вже було зроблено. Ще 1 березня 2014 року представник Великої Британії в Раді безпеки ООН запропонував розпочати термінові консультації в Будапештському форматі. Тоді ця ініціатива не пішла далі. Тепер ми маємо розглянути питання про повернення до «формату Будапешту». Спочатку консультації мають відбуватися без участі Росії, оскільки Москва відмовилася від свого статусу гаранта на користь того, щоб стати окупаційною силою. Однак Будапештський формат згодом надасть можливості для нової взаємодії з Кремлем», — написав він у своїй колонці для Atlantic Council.
Власне, ця ідея не нова (раніше про неї висловлювалися експерти, політики), але на такому рівні вона прозвучала вперше. Примус Росії до «будапештського формату», де будуть американці, британці і за бажанням приєднатися французів і німців, якраз передбачав би переговори з приводу повернення всіх окупованих українських земель — і Криму, і частини Донбасу.
