День пам’яті захисників України, який відзначали 29 серпня, став стартом для мультимедійної адвокаційної кампанії. Її завдання — системна робота з політикою вшанування пам’яті та покарання винних за військові злочини. До адвокаційної кампанії приєднався проект PLUS1, в якому через мистецтво кіно, фотографії та авторських художніх текстів українських інтелектуалів, письменників і журналістів розповідаються історії українських військових, учасників російсько-української війни, та проєкт «Що таке пам’ятати», метою якого є створення візії вшанування пам’яті.
Кампанія спрямована на дискусію навколо концепції вшанування пам’яті, понять «герой», «жертва», «агресор», війни в культурологічному вимірі та зміну ставлення до цих понять з боку українського суспільства. Кінцева мета кампанії — закріплення цих понять в українському законодавстві для соціального захисту сімей-героїв війни, пошук нових підходів і традицій до збереження пам’яті та відновлення справедливості й покарання винних у воєнних злочинах.
Елементами кампанії стануть експозиційні фотостенди, документальні фільми та інтерактивний сайт, а також узгоджена всіма стейкхолдерами візія вшанування пам’яті. Зокрема, частинами кампанії виявились мистецька експозиція PLUS1 (була відкрита до Дня пам’яті захисників на Михайлівській площі) та проєкт «Що таке пам’ятати».
Автор фотографій експозиції — Юрій Білак, відомий французький фотограф українського походження, котрий для участі в проєкті приїздив із Франції до України упродовж чотирьох років. Анімована річ на світлинах сайта — це сімейна реліквія, яку обрала кожна сім’я для фото. Це найпам’ятніше нагадування про своїх найрідніших: батьківська куртка, гітара, лицарські обладунки, книжки... Ці реліквії постають певним продовженням людей, котрих фізично зараз немає з нами...
Після відкриття в столиці заплановано тур до кількох міст країни. Далі — представлення на дипломатичних майданчиках за кордоном у межах політики культурної дипломатії МЗС. Загалом, це не просто експозиція задля експозиції. Це спроба гармонізувати українське та міжнародне кримінальне право, щоб винні за воєнні злочини були покарані.
Щоби художньо розповісти історії наших військових, українські інтелектуали написали есеї до кожної з них. Зокрема, до проєкту долучилися Юрій Андрухович, Василь Шкляр, Олександр Ірванець, Тамара Горіха Зерня, Лариса Денисенко та ще 16 авторів.
«У боротьбі за насправді незалежну Україну уже сьомий рік гинуть наші солдати, рахунок іде на тисячі смертей. Проте тема смерті є глибоко табуйованою, і ми, як суспільство, досі не знайшли форми, яким чином берегти і передавати пам’ять про загиблих героїв. Про це бояться і не вміють говорити, часто на цьому маніпулюють. Ми хочемо розпочати цей діалог і разом з державними інституціями та громадянським суспільством створити візію вшанування пам’яті, яка допомогла би нам домовитися про головні моменти: як берегти живу пам’ять про героїв», — зауважує координаторка проекту «Що таке пам’ятати» Оксана ІВАНЦІВ.
З цією метою проєкт об’єднав усіх стейкхолдерів, які працюють з темою пам’яті: Український інститут національної пам’яті, Міністерство у справах ветеранів, Міністерство оборони, Національну гвардію України, Міністерство молоді та спорту, а також ветеранську спільноту, сім’ї загиблих, правозахисників, культурологів, урбаністів та митців. Напрацьовану візію активісти планують представити наприкінці 2020 року. Це має стати першим кроком у системній роботі над державною політикою вшанування пам’яті.
Завдання кампанії — поставити саме людину, а не державні інститути в центр створення сьогодення і майбутнього. Люди взяли відповідальність за себе та оточення, и?дучи на ризик воювати ненавченими, навіть на смерть.
