«Запам’ятайте, друзі: не буває негожих рослин чи поганих людей. Є лише невмілі садівники чи наставники».
Цей фрагмент зі «Знедолених» Гюґо — епілог до однойменного французького фільму (режисер — Ладж Лі), українська прем’єра якого відбулася онлайн на нині триваючому Одеському кінофестивалі.
Власне, цитата, назва й місце дії — небагате передмістя Монфермей, де написано «Знедолених» — все, що пов’язує роман з фільмом.
В останньому показані два робочих дні спеціального підрозділу поліції, котрий патрулює дуже непросту місцину. Лі нічого не видумував — Монфермей став епіцентром спустошуючих безладів у 2005, які й дали режисерові ідею фільму.
Копів троє: щойно прибулий капрал Стефан і цинічні ветерани Кріс (Алексіс Маненті) та Гвада (Джебріл Зонга), які приборкують територію, не надто зважаючи на законність процедур і права громадян.
Але до хаосу призводить чистий анекдот. Підліток з біблійним іменем Ісса, нещаслива дитина з нещасливої родини, регулярно викрадає тварин. Недавно вкрав мішок живих курей. Лишень випустили з відділку — поцупив ціле левеня з цирку. Циркова трупа — круті хлопці, ладні рознести пів району, якщо їм не повернуть тварину. Патруль перегортає Монфермей догори дриґом, не завжди стримуючись у методах. Іссу поранено, поширення відеозйомки моменту поранення вдалося відвернути, левеня знайшлося. Оманлива розв’язка.
Бо гнів знедолених нікуди не дівається. І настає мить, коли для зграї озвірілої молоді всі старші авторитети перетворюються на ворогів, які ні на що, окрім «Молотова» у пику, не заслуговують.
Ладж Лі явно надихався не тільки романом Гюґо, а й фільмом Матьє Кассовіца «Ненависть» (1995). Там теж діється в бунтівному гетто на кордоні Парижу, воюють поліція та молодь, а у фіналі протистоять, ладні вбити одне одного, поліцейський і юнак-араб, і ми не дізнаємося, чим закінчилася ця дуель; це насправді й не так важливо.
А втім, у Кассовіца таки лунає один постріл за кадром, нестерпно посилюючи невизначеність. У Лі підсумок підбиває Гюґо.
«Знедолені» — соціально й художньо точний фільм, з яскравими типажами навіть у третьорядних ролях, з динамічним — до пересихання в горлі — сюжетом.
А ще було би дурістю вважати, що то суто французький сюжет.
Бо коли я читаю новини про те, як футбольні фанати після матчу випатрали валютний кіоск, чи як підлітки на околиці розтрощили супермаркет навіть не заради грабунку, а просто так, коли бачу малоліток, нацькованих дорослими мерзотниками на ЛҐБТ-прайд або на Жіночий марш 8 березня, то розумію, що відповідальність цих недоростків лише часткова.
Садівники були кепські. Й вимахали замість квітів будяки. Чи ще гірша флора, отруйна. Просочена ненавистю.
