Митець — непересічна особистість, котру шанують знавці мистецтва і колеги по фаху за професіоналізм та моральні чесноти. Упродовж авантюрних 1990-х Микола Олегович, у ситуації наглого захоплення державних установ і маєтності творчих спілок, не дав знищити спільноту художників у Львові, зберіг її майно. Моральна висота особистості М. Шимчука віддзеркалюється в його творах.
У постпостмодерністській ситуації львівської художньої школи, як і українського мистецтва загалом, живопис Миколи Шимчука виник і розвинувся в діалозі з європейською спадщиною. Спілкування живописця з традицією завжди залишається культурною співбесідою з класикою. За визнанням художника, уявні «cпівбесіди» з тими, хто був до нас, п’янять насолодою усвідомлення, що це ремесло відкриває невидимі шпарини метафізичного проникнення у світ художників, які страждали, любили й творили, підносячись і занепадаючи упродовж віків. Вибравши для себе колись тернистий шлях мистецької праці, Шимчук прагне «щоб і ті, хто були до нас, могли довисловити несказане ними через нього, художника XXI століття». Микола Олегович свідомо та програмно утримує на кінчику власного пензля нерв історії мистецтва. У цьому оприявлено особистість індивідуального світобачення, який відрізняється від егоцентричного розриву з будь-якою системою цінностей, властивою так званому актуальному мистецтву.
З дотриманням тяглості традиції з усвідомлення себе як частки великого ланцюга європейської культурної спадщини сформувалися морально-етичні й навіть формальні пріоритети Миколи Шимчука. Органічними в його творчості є біблійні сюжети, тема життя людини на землі та одвічний образ жінки як прародительки самого життя. Два крила Шимчукових осяянь у мистецтві — класичне мистецтво та реальні спостереження буття. «Натура — мій об’єкт зацікавлень, джерело спостережень, піднесень.., — каже художник. — Натура акумулює величезну енергію, що дає наснаги, — вона індикатор і гарант невипадковості».
«ЗУСТРІЧ»
Образ жінки, невпинне його моделювання в різноманітних варіаціях та живописних циклах — окрема й, либонь, найяскравіша сторінка в масиві авторського доробку. В дуальності «Світ та Вона», «Вона та світ» Шимчук підносить жінку на п’єдестал як ідею. «Cвіт» пишеться з малої літери, а «Вона» з великої, бо за переконанням автора: «Тіло її — тимчасовий сховок душі Божої». Водночас жіночі образи часто-густо відверто еротичні. Але фройдистське начало безпосередньо трансформується в духовно-ідеалістичне. Художник заразом «представляє богоявленість жінки та її плотську привабливість, відтворює екзальтовані знаки насолоди». В образах жінок Шимчука палає вогонь авторського екстазу, але глибоко прихованого в каркас конструктивної вигадливості маестро. Внутрішнє еротичне напруження образів автор вважає «великою таїною інтиму».
Пейзажні сюїти Шимчука — втілення його розакцентованості між селом та містом. Якщо образ міста в композиціях автора виконано майже в графічній манері (жорстка конкретика форм), то сільські ландшафти, до зображень яких постійно повертається Шимчук, засвідчують пронизливий, щемний ліризм щодо «батьківщини дитинства». Тут, за враженням художника, «кожен (по горизонталях й вертикалях) клаптик землі й повітря вбирав мої сліди, сльози, сміх, фантазії, мрії й надії». Ритміка дерев, стовбури з гіллям, яке тягнеться віттям, немов руками до неба, — це окрема тема в пейзажах майстра.
«РАНОК»
Микола Олегович приділяє багато уваги композиції. Дисципліну раціонального мислення, чоловічу логіку автор поєднує з колористичним, вітальним захопленням від природи. Художня чуттєвіть митця відобразилася в декоративній силі колоризму. «Люблю деталі в композиції». У цих словах живописця сформульовано його «філософію форми». Кожна робота майстра — від складних тематичних композицій до скромного натюрморту — є втіленням вигадливості, культури в моделюванні оголених тіл, простору.
Не кожному митцю до снаги передати всеосяжність життя в усіх його іпостасях. Здавалось би, для Миколи Шимчука художня творчість — суто естетична категорія. Він не вважає за можливе поєднувати політичні та соціальні проблеми з художнім мисленням. Втім, суспільний пафос та життєвий досвід Шимчука знайшли нішу, щоб висловити сакраментальні думки. Прадавні сюжети, які представлені в композиціях як трагічний маскарад, накладаються на особистий досвід художника. Хіба хтось пройшов свій життєвий шлях незрадженим?
Переконана, мистецький Київ та широка глядацька аудиторія з вдячністю і захопленням відкриють для себе мудрий світ Миколи Шимчука.
