Питання підтримки української мови за кордоном, її викладання, попри вже майже тридцять років незалежності нашої держави, і досі лишається справою більше ентузіастів і окремих організацій, ніж частиною стратегічної державної політики. З кожним роком усе гострішою стає проблема сертифікації знань української мови, яка й досі не прийнята — що тільки ускладнює роботу тих учителів, які нині навчають іноземців української. Адже це, як вони вказують, є однією з причин полишення навчання, бо діти та студенти не матимуть у результаті жодного документа, який би підтверджував їхній рівень. Ясна річ, це не єдина проблема. Тож конференція «Перспективи викладання та вивчення української мови як іноземної», яку організували Український інститут та Національна комісія зі стандартів державної мови за підтримки Міністерства освіти і науки та Українського кризового медіацентру, — подія, що вже давно на часі.
У ІНОЗЕМЦІВ Є ЗАПИТ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ
Насамперед — про ті осередки української мови за кордоном, які маємо натепер. Директорка департаменту комунікацій та публічної дипломатії Міністерства закордонних справ України Алла ПОЛЬОВА навела деякі кількісні дані. По-перше, на 69 факультетах 25 країн світу викладається українська мова, здебільшого йдеться про факультети славістики. По-друге, лише в шести країнах світу є курси викладання української мови. Як зазначила Алла Польова, вони мають великі перспективи для популяризації української мови за кордоном, тож потрібно посилити співпрацю щодо цих курсів.
Набагато краща ситуація з суботніми та недільними школами за кордоном — їх нині налічується 193 у 42 країнах світу. Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, зауважила, що існує кілька типів цих шкіл: ті, які працюють за стандартами і вимогами країни-проживання (наприклад, у Канаді), і ті, які відкрито при громадських організаціях і церквах, які, на жаль, не мають юридичного статусу. Також є пункти навчання та двомовні школи.
Щодо інтересу до української мови, то Ірина Ключковська виокремила кілька груп, які зацікавлені в курсах української мови. Насамперед це українська діаспора й середовища новітніх трудових мігрантів. Також українська мова важлива для іноземних студентів, які приїхали до нас здобувати вищу освіту, для працівників дипломатичних установ, іноземців, зокрема тих, хто вступає на українознавчі студії за кордоном.
Власним досвідом поділилася і голова Національної комісії зі стандартів державної мови Орися ДЕМСЬКА: «У моєму досвіді викладання української мови як запрошеного доцента в Гіссенському університеті були студенти неукраїнці й неукраїністи. Це були іноземці, частина з яких після курсів «Мова і конфлікт», «Топонімний конфлікт в Україні» обирали за тему своїх магістерських робіт Україну. Тому запит є. Але він не може бути лише ентузіазмом».
ЧЛЕНСТВО В ALTE Й УЗАКОНЕННЯ НАЯВНИХ ЗДОБУТКІВ
Ідеться про питання сертифікації знань. За словами Орисі Демської, Національна комісія зі стандартів державної мови ставить собі за мету нарешті вирішити питання з сертифікацією знань української мови як іноземної централізовано (бо поки що це, знову ж таки, місцеві ініціативи — наприклад, як розповіла Алла Польова, українська школа у Франкфурті підписала договір з Львівським національним університетом імені Івана Франка про можливість складання екзаменів).
«Наша амбітна мета, — розповідає Орися Демська, — стати членом ALTE (це Асоціація укладачів мовних тестів, яка об’єднує національні організації, що розробляють тести на рівень знання мови як іноземної). І коли та чи та мова, держава є членом ALTE, то сертифікат, який вона видає, є сертифікатом міжнародного зразка, який можна видавати будь-де в будь-якій державі, і він свідчить про належний рівень володіння українською як іноземною. На сьогодні членами ALTE є 25 держав. Українська має бути 26-ю».
Для цього потрібно здійснити кілька кроків, і деякі з них уже реалізовано: нарешті затверджено визначення української мови як іноземної, щоб його можна було покласти в основу інших документів, затверджено й описано рівні володіння українською мовою від А1 до С2. Як наголосила Орися Демська, ключовим завданням Національної комісії зі стандартів державної мови є узаконити той досвід, який уже був здобутий за майже 30 років.
І ці напрацювання є значними, згадати б, наприклад, роботу Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою. Для покращення розуміння ситуації в цій сфері інституцією було проведено п’ять міжнародних конгресів, п’ять міжнародних конференцій «Українська мова у світі», серію міжнародних науково-методичних семінарів із української мови як іноземної, Перший світовий форум українознавчих суботніх і недільних шкіл (у якому взяли участь педагоги з 36 країн світу), серію соціологічних досліджень щодо престижності української мови серед студентів-іноземців, 13 літніх шкіл із вивчення української мови й культури не лише для діаспори, а й для іноземців, а також налагоджено постійну комунікацію з діаспорою.
Також із ініціативи МІОК було проведено комітетські слухання у Верховній Раді щодо української мови як іноземної. Вже є й практичні напрацювання — насамперед серія підручників «Крок» від А1 до С1 (книжка для студента, вчителя, диск), є посібник «Мандрівка Україною» (В2), у листопаді відбудеться презентація нового проєкту «Ключ до України: міста і люди» (рівень В2-С1). Також існує, хоч нині він потребує модернізації, портал для вивчення української мови як іноземної. І розпочато підготовку порталу «Український освітній всесвіт» — комунікаційної платформи, яка слугуватиме базою даних шкіл, вищих навчальних закладів, музеїв, які в своїй освітній діяльності мають український компонент. До того ж проводиться апробація онлайн-курсу української мови як іноземної для учнів початкового рівня.
МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ
Під час конференції було згадано й інші способи захисту й просування української мови. Зокрема, Алла Польова назвала такий спосіб, як змішані комісії. Наразі, за її словами, функціонують три такі. В українсько-румунській (а в Румунії, за даними, що навела Алла Польова, найбільше осередків для вивчення української мови) та українсько-словацькій комісіях ідеться про викладання української мови. Дещо складніша ситуація з українсько-угорською комісією, але й там, за словами директорки департаменту комунікацій та публічної дипломатії, маємо непогані перспективи. Також Алла Польова розповіла про програму 1401110 «Фінансова підтримка забезпечення міжнародного позитивного іміджу України», завдяки якій школи можуть отримати фінансову допомогу (наприклад, для забезпечення навчальними матеріалами). Водночас, як зауважила пані Польова, це не просто централізоване виділене фінансування, важливою є активність самих українських суботніх та недільних шкіл (як стало зрозуміло з коментарів до конференції, багато шкіл з-за кордону не знали про таку опцію).
Забезпеченням шкіл займається й Міністерство освіти і науки. Генеральна директорка директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки Рімма Ель ДЖУВЕЙДІ розповіла, що минулого року школам за кордоном було передано 4000 підручників. Із ініціатив на підтримку викладання — міжнародний конкурс «Найкращий вчитель української мови за кордоном», який відбувається з 2015 року. Цьогоріч перемогла вчителька з Едмонтона (Канада). У планах — літня школа для іноземців і направлення вчителів для роботи в закладах загальної середньої освіти за кордоном (планувалося здійснити цьогоріч, проте через карантин довелося відкласти; уточнимо, що за кордон, за планами Міністерства, мало поїхати три вчителі).
Про підтримку української мови розповіла й Тетяна ФІЛЕВСЬКА, креативна директорка Українського інституту. Здебільшого йдеться про зміну написання українських власних назв за кордоном (наприклад, комунікаційна кампанія #KyivNotKiev, зміна підписів праць видатних українських діячів у відомих галереях світу — скажімо, не Александр, а Олександр Богомазов), а також запровадження авдіогідів українською в світових музеях. За словами Тетяни Філевської, це сприятиме утвердженню суб’єктності української мови. Завдяки програмі з підтримки проєктів із українських студій імені Лисяка-Рудницького є можливість посилити висвітлення України в науковій спільноті, спонукати до роботи з першоджерелами, а не, наприклад, перекладами російською. А завдяки спільній (разом із УІК та Українським ПЕН) премії Drahoman Prize — підтримати перекладачів на українську. Також було підписано меморандум про співпрацю з Національною комісією зі стандартів державної мови й заплановано розробити дорожню мапу, щоб доступ до навчання української за кордоном, завдяки синергії зусиль, став доступним для всіх охочих.
Схоже, що вся надія тепер на цю дорожню мапу, щоб окремі дії різних сторін перейшли нарешті в спільні системні дії, які будуть правильно прокомуніковані. А насамперед, напевно, потрібно було б визначитися з пріоритетами — що саме потребує першочергового вирішення. Для цього можна врахувати потреби вчителів за кордоном, про які розповіла Ірина Ключковська: потреба в сертифікатах на знання, підвищенні кваліфікації вчителів і підготовці нових кадрів (оскільки їх бракує). Можливо, варто запровадити якщо не окрему спеціальність, то хоча б сертифікатні програми або онлайн-курси (платформ для цього в Україні, на щастя, вистачає).
Уже тривалий час погляди різних українських осередків спрямовані на Україну. Ба більше, в тих самих коментарях до трансляції конференції в Фейсбук, є дописи-вітання з Барселони, Буенос-Айреса, Франкфурта-на-Майні, Гранади, навіть Центру українських студій Кембриджського університету... Чи надасть Україна як держава їм відповідь на їхні потреби й виклики?
