Незважаючи на сучасні складнощі з транспортними, економічними зв’язками між країнами, між Болгарією та Україною є той зв’язок, який не може розірватися — взаємодія двох культур. Спорідненість історії, мови, релігії болгар та українців яскраво показано в одній з останніх книг «Дня» — «Сестра моя, Софія...», яку нещодавно було перекладено болгарською мовою. Спільні проєкти двома мовами лише укріплюють спілкування двох слов’янських країн з європейським вектором розвитку.
Користуючись нагодою візиту до Києва Надзвичайного та Повноважного посла України в Болгарії Віталія МОСКАЛЕНКА, ми поцікавилися у нього, як розвиватиметься культурна співпраця між двома країнами, чи відновить країна програму реабілітації для українських воїнів, і як українські дипломати протистоять російському навіюванню в країні.
«У ПЛАНАХ — ВІДКРИТТЯ В СОФІЇ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНО-ІНФОРМАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ ТА БОЛГАРСЬКОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ В ОДЕСІ»
Оксана Войтко: — Наступного року — 30-річчя відновлення дипломатичних відносин між Україною та Болгарією, які були започатковані ще 1918 року між Українською Народною Республікою і Царством Болгарія. Як буде відзначатися ця річниця, враховуючи умови пандемії?
— Я думаю, що на 30-річчя відновлення дипломатичних відносин між Україною та Болгарією будуть організовані художні експозиції та виставки архівних документів, зокрема тих, які стосуються перших послів України в Болгарії та Болгарії в Україні. Скоріше за все, відбудеться прийом та урочисте зібрання дипломатичного корпусу з цієї нагоди. Звісно, все залежить від того, як саме триватиме перебіг пандемії коронавірусу, але було б добре такі виставки показувати і в провінціях — в Русе, Бургас та інших містах, де є українська активна діаспора. Тому ми намагатимемося надати цій річниці якомога більшого медійного розголосу.
О. В. — А яким чином нині відбувається культурна співпраця між Україною і Болгарією?
— Через карантин, на жаль, практично всі масштабні заходи довелося скасувати, тож намагаємося всі проєкти робити в онлайн-режимі. Так, у посольстві відзняли кілька роликів про діяльність Михайла Драгоманова до дня його народження, а також про творчість та великий внесок в культуру і архітектурне болгарське мистецтво Михайла Паращука.
Нещодавно відбулася експозиція української художниці Юлії Красовської в Софії, що мала величезний успіх. Під час грандіозної виставки сучасного болгарського образотворчого мистецтва, вона, як українка (представниця діаспори) також представила й свої картини.
У наших планах — відкриття найближчим часом в Софії Українського культурно-інформаційного центру та Болгарської середньої школи в Одесі. (У вересні міністр закордонних справ Дмитро Кулеба провів переговори з віцепрем’єр-міністром, міністром закордонних справ Республіки Болгарія Єкатериною Захарієвою, яка перебувала в Україні з робочим візитом. Тоді міністри домовилися пришвидшити відкриття Українського культурно-інформаційного центру в Софії та Болгарської середньої школи в Одесі. — Ред.). Вже визначено приміщення в центрі Софії, яке буде адаптоване під культурний центр, бо на цьому місці раніше був французький культурний центр, що змінив локацію. Тепер приміщення буде передано нашому центру, який, я сподіваюся, буде не тільки осередком і розвитком української культури в Болгарії, а і поширюватиме українські наративи на цілі Балкани. Тому важливо, щоб ми реалізували цю ідею, і нам вдалося довести її до логічного завершення. З цієї метою незабаром будуть підписані відповідні договори між міністерствами освіти про надання в Одесі приміщення під відкриття школи, а відповідно в Софії — центру. Я вважаю, що це буде досить серйозним проривним актом в культурній взаємодії Болгарії та України.
«СЕСТРА МОЯ, СОФІЯ...» — ЦІКАВЕ ТА УНІКАЛЬНЕ ВИДАННЯ
Аліса Поліщук: — Нещодавно з’явилася книга «Сестра моя, Софія...» болгарською мовою. Як вважаєте, наскільки важливо втілювати такі проєкти? Що для себе може взяти з книги болгарський читач?
— Я вважаю, що це цікаве та унікальне видання, яке відображає основні етапи культурної взаємодії двох країн, починаючи ще з давніх часів: зокрема у книзі відображено діяльність М. Драгоманова у Болгарії та І. Шишманова в Україні, а також висвітлені основні віхи культурного єднання і взаємодії. Як на мене, ця книга знайде свого читача не тільки серед української діаспори, а й серед болгарської громадськості, тому я радо вітаю цей переклад.
А. П. — У книзі йдеться про спільні «точки дотику» між Україною і Болгарією. А які спільні риси в царині історичної спадщини вбачаєте ви?
— Мабуть, починати варто від Кирила і Мефодія. Раніше церковні болгарські богослужебні книги надходили на українські землі, а потім, коли Болгарія була під турецьким владарюванням, книги і богослужебні праці з бібліотеки Києво-Печерської лаври та з інших культурних місць йшли назад. Тобто культурний обмін відбувався впродовж довгих років... Тут можна згадувати такі постаті як Іван Вазов, Христо Ботев... Ми згадували М. Драгоманова, а через нього йшли зв’язки до І. Франка та М. Павлика, які листувалися з болгарськими науковцями, письменниками. Крім того, Леся Українка теж перебувала в Болгарії, в гостях у свого дядька Михайла Драгоманова. У своїх листах Леся Українка описувала своє натхнення від Болгарії, а також соціальне і культурне життя у цій країні.
Окрім цього, безліч українських і болгарських письменників робили переклади з однієї мови на іншу і навпаки. Зараз ця робота триває. Наскільки мені відомо, у Львові тепер перекладається популярний постмодерністський болгарський роман «Фізика тіла», де дві дівчини працюють над таким проєктом під керівництвом Остапа Сливинського, який і сам багато перекладав болгарською мовою.
Дуже активно живе і працює в Болгарії українська письменниця Анна Багряна — пише вірші, романи, повісті, п’єси. Вона багато перекладає, зокрема і з болгарської мови. Тож прикладів культурного єднання є надзвичайно велика кількість.
«У БОЛГАРІЇ РУСОФІЛЬСЬКІ, ПРОРОСІЙСЬКІ НАСТРОЇ ВКОРІНЕНІ ЩЕ З ТИХ ЧАСІВ, КОЛИ ЖИТЕЛІ БУЛИ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ОСМАНСЬКОГО ЯРМА»
А. П. — На ваш погляд, яким є імідж сучасної України і сучасного українця серед болгар?
— Болгари до України ставляться дуже добре, вона сприймається як братня слов’янська й дружня країна. Щоправда, російський фактор має місце: у Болгарії русофільські, проросійські настрої вкорінені ще з тих часів, коли були звільнені від Османського ярма. І це дає свої відображення... Є невелика частина людей, які схильні прийняти російські позицію і толерантно ставляться до цього конфлікту. Проте повторюся, що це маленька частина людей, які так думають.
Наприклад, є такий болгарський письменник Светослав Нахум, який написав книгу «Втеча з Криму», коли він її презентував, то запросив мене виступити. Я сказав, що це дуже хороший і правдивий твір, який відображає реальні події. Однак згодом його звинуватили в «русофобії» і він змушений був вийти зі Спілки письменників Болгарії і з болгарського ПЕН-Центру.
Це приклад того, яким чином ця русофільська позиція несподівано проявляється у певних колах і болгарських осередках. Це, як правило, старші люди — прокомуністичні — митці, письменники, яких багато залишилося в Болгарії, та й в нас насправді теж.
О. В. — А як тоді країна бореться з потужним впливом Росії, який все ж присутній в суспільстві?
— У російському культурно-інформаційному центрі до Дня слов’янської писемності зробили виставку, де представили плакати з Кирилом і Мефодієм — слов’янськими просвітителями. Проте там чомусь було написано, що вони російські просвітителі... Росія намагається скрізь і постійно підкреслювати свою першорядність, що не дуже подобається Болгарії. Проте є деякі партії, які можна назвати русофільськими, зокрема це Болгарська соціалістична партія і кілька дрібних. Наступного року будуть парламентські вибори і подивимося, яка саме партія переможе. Якщо БСП отримає більшість, то проросійські настрої будуть посилені, вплив Росії буде більший, враховуючи те, що президент не декларує те, що він проросійський, але по суті таким є. Власне, в основі своїй він схильний до русофільства, що не дуже добре. Однак проєвропейські демократичні сили, скоріше за все, переможуть. Я переконаний, що як країна-член ЄС Болгарія буде дотримуватися європейського і євроатлантичного курсу. Навіть зараз прихильники Болгарської соціалістичної партії декларують (принаймні публічно), що Болгарія європейська країна, вона є в ЄС і НАТО, хоча певні голоси є за те, щоб відійти від цього курсу. Членство в ЄС і НАТО, на переконання болгарського політичного бомонду, — це гарантія стабільності, економічного розвитку й прогресу, а також убезпечення від негативного впливу Росії.
РОСІЯ ЗАХОПЛЮЄ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ РИНОК БАЛКАН
О. В. — Болгарію колись називали шістнадцятою республікою СРСР. Але згодом їй вдалося стати членом ЄС і НАТО... Що стало ключовим фактором таких змін?
— Об’єктивно, після падіння СРСР, у Болгарії був ряд демократичних перетворень: прийшов союз демократичних сил, відбулися радикальні зміни, реформи, хоч з-поміж інших соціалістичних країн вона не так різко переходила до демократичних засад. Завдяки підтримці західних країн та внутрішнім перетворенням країна врешті-решт змогла стати на шлях європейського розвитку. Вступ до ЄС та НАТО виявився дуже позитивним чинником для Болгарії, країна дійсно виграла від перебування в Європейському та Євроатлантичному союзах в усіх відношеннях: безпековому, економічному, фінансовому. Достатньо подивитися на Софію зараз — це сучасне європейське місто. Порівнюючи місто з початком 90-х років, коли я там працював — це небо і земля: побудоване метро, автобус приїжджає хвилина в хвилину.
Болгарія щороку, в середньому, відраховує в бюджет ЄС 460 млн євро, а отримує 1.9 млрд євро. До того ж, у минулому бюджеті ЄС було закладено план відновлення Європи, що складається з багаторічної рамки на 2021—2027 роки, та пакету «Наступне покоління ЄС», де Республіка Болгарія отримає 29 млрд євро, що на один мільярд більше, ніж за попередній період. З цієї суми 84% є грантовими коштами, і лише 16% — кредитними. Якщо говорити про подолання пандемії та її наслідків, у розпорядженні Болгарії опинилося майже 2 млрд євро фінансових ресурсів Євросоюзу, що дозволило країні покривати середнім та малим підприємствам до 60% витрат на соціальні та пенсійні видатки, починаючи з квітня 2020 року. З вересня фінансова допомога зростає майже до 80% зазначених витрат для компаній туристичної та транспортної галузей — одних з найважливіших секторів економіки Болгарії, що обумовлює пріоритетність їхньої підтримки.
О. В.: — Чи отримали фінансову підтримку також й інші галузі економіки Болгарії?
— Звичайно, зокрема металургійна та енергетична. Зазначу, що енергетична галузь для Болгарії є дуже важливою, бо 85% енергетики йде з Росії, тож країні треба шукати альтернативу. Крім того, більше 60% енергетичних потреб Болгарія покриває за рахунок бурого вугілля, що отруює середовище, тому потрібно переходити на газове та ядерне опалення, пов’язане з експортом, тому Болгарія шукає урізноманітнення постачання енергетичними ресурсами. Зараз будується газовий термінал в Греції, м. Александрополіс, де 25% викупила РБ, водночас йде мова про зведення, так званого, «Балканського потоку» — продовження «Турецького потоку», який пройде через Болгарію на Сербію. Однак цей потік є російським, і Україні він зовсім не вигідний. Адже зараз Болгарія та ряд інших країн одержують газ через Україну та Румунію, а якщо добудують цей Балканський потік — Болгарія стає транзитером російського газу через Туреччину на Сербію, Македонію, тощо. Це питання дуже проблемне.
А. П. — У посольстві зараз обговорюють якісь кроки з реагування щодо цього чутливого енергетичного питання, яке, по суті, відріже Україну від Болгарії у значущому напрямку співпраці?
— Ми усіляко лобіюємо, щоб цей проєкт не був здійснений. Між іншим, США теж багато зусиль докладає до його пригальмовування так само, як російський проєкт «Белене» — друга атомна електростанція, яку вже 20 років намагаються побудувати в Болгарії. Адже тих потужностей, які є на станції «Козлодуй», достатньо, просто треба ще два блоки добудувати. Між іншим, Україна бере активну економічну участь у цьому проєкті, постачає обладнання та допомагає з обслуговуванням. Коли Денис Шмигаль зустрічався з главою МЗС Болгарії, то у дуже делікатній формі висловив свої занепокоєння тим, що Болгарія має надзвичайно уважно ставитися до верифікації постачання електроенергії до своєї країни, оскільки це сильно пов’язано з негативним політичним впливом Росії. Інтерес нашої країни в тому, щоб цього проєкту не було, і хоч він готовий на 95%, але Єврокомісія ще не дала дозвіл для його реалізації.
«РЕАБІЛІТАЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ ВОЇНІВ У БОЛГАРІЇ БУДЕ ВІДНОВЛЕНО»
А. П. — Знаємо, що Болгарія підтримала в ООН білоруських протестувальників. Яким чином країна оцінила результат президентських виборів у Білорусі, чи планують дипломатично підтримувати опозицію?
— Керівництво Республіки Болгарія, зокрема прозахідний Прем’єр-міністр Б.Борисов та дещо проросійський Президент Р.Радев, вирішили обрати вичікувальну позицію щодо ситуації у Білорусі після президентських виборів. При цьому глава болгарської держави досі публічно не висловився з цього приводу. Свою досить помірковану позицію болгарська сторона, в особі заступника Міністра закордонних справ РБ Петко Дойкова, висловила під час позачергового засідання Ради ЄС у закордонних справах. Зокрема, П.Дойков зазначив, що Болгарія вкрай занепокоєна останніми подіями в Білорусі, які, на жаль, не є несподіванкою, країна також поділяє позицію ЄC стосовно подій у Білорусі та наполягає на гарантуванні права на мирний протест та звільненні затриманих.
Згодом прем’єр-міністр РБ Борисов дипломатично зазначив, що: Болгарія продовжує з занепокоєнням стежити за ситуацію в Білорусі, а санкції повинні запроваджуватися проти осіб, які є відповідальними за «недемократичні підходи» у Білорусі, а не громадян, як зіштовхуються багатьма труднощами у цей кризовий період.
Загалом, для Болгарії відносини з Білоруссю не є серед зовнішньополітичних пріоритетів, хоча ця країна є членом ініціативи «Східне партнерство», якій Софія намагається приділяти певну увагу.
О. В. — Болгарія є провідною країною трастового фонду НАТО з медичної реабілітації, і в межах цього проекту в Болгарії в період 2018 — 2020 рр. пройшли оздоровлення та реабілітацію понад 200 українських військовослужбовців, поранених на сході України. Програму було тимчасово призупинено через пандемію і закриття кордонів, яка ситуація зараз?
— Болгарія позитивно ставиться до Євроатлантичної інтеграції України, скрізь підтримує нашу державу, в усіх міжнародних організаціях голосує «за» і по Криму, і по євроатлантичних моментах. Болгарія дійсно визначена в Альянсі, як провідна країна трасового фонду НАТО в медичній реабілітації, тож в рамках цього було впроваджено комплексний пакет допомоги НАТО для України, і з 2015 року, у Болгарії 210 військовослужбовців пройшли курси оздоровлення. До пандемії це відбувалося регулярно, фактично, кожен місяць приїжджало 10—12 бійців для реабілітації в санаторії міністерства оборони РБ «Калероя», в Хісарії. Ми їх регулярно зустрічали, також долучалася діаспора, за що ми їм дуже вдячні.
Пам’ятаю, як дівчата привозили домашню випічку: баниці, завиванці, туманики. У зв’язку з пандемією довелося тимчасово припинити процес реабілітації, так, останню групу ми доправляли зі складнощами через проблеми перетину кордонів.
Однак я зустрічався з міністром оборони Болгарії, Красіміром Каракачановим, який підтвердив, що, як тільки пандемія закінчується — відновлюється процес реабілітації українських вояків.
Загалом лікування стосується опорно-рухового апарату, плюс, посттравматичної реабілітації, адже коли потрапляєш під обстріл «Градів» — це дуже страшно, хлопці мені багато про це розповідали.
«ТУРИСТИЧНА ВЗАЄМОДІЯ РОЗВИВАЄТЬСЯ ДУЖЕ ДОБРЕ»
А. П. — Раніше в інтерв’ю ви зазначали, що Болгарія — надійний партнер України в підтримці державного суверенітету і територіальної цілісності нашої країни через російську збройну агресію. У якому стані тепер перебувають відносини України і Болгарії у загальнополітичних перспективах?
— Продовжую наголошувати, що Болгарія є прихильником України на її шляху до ЄС і НАТО — це дуже нас єднає. Також важливою є економічна співпраця, бо за результатами минулого року, Болгарія й Україна мала більше одного мільярда доларів спільного товарообігу, а це рекордний показник за останні 10 років. Звісно, що Болгарія значно менша країна, як територіально у 6 разів, так і по населенню. Маючи усього 5 млн громадян. Тож цифра в 1 млрд говорить про те, що наша економічна взаємодія розвивається в хорошому напрямку. На жаль, пандемія скоротила на 20% показники за пів року через карантинні обмеження, однак ми сподіваємося на відновлення попередніх потужностей.
Дуже добре розвивається наша взаємодія у царині туризму: 475 тисяч українських туристів за результатами минулого року відвідали Болгарію. По кількості вони обійшли росіян, зайнявши 5—6 місце, хоч у реальності ми на 3—4 місці, адже серби і македонці, які у рейтингу вище. Загалом відвідують країну лише на вихідні для шопінгу. Коли почалася пандемія, болгари зняли заборону в’їзду для українців, чим дуже пишалася велика приятелька України, віцепрем’єр-міністерка, Мар’яна Ніколова. Проте буквально вчора знову прийняла нові правила: тепер треба буде перебувати на 15-денному карантині, якщо в тебе немає ПЛР-тесту.
З політичних проєктів Україну дуже цікавить ініціатива Тримор’я, думаю, ми б залюбки доєдналися до неї. Зараз йдуть перемовини, щоб Україна теж долучилася до цієї ініціативи.
Ще один важливий елемент співпраці — болгарська діаспора. За офіційними даними на території України проживають 239 тисяч болгар, зокрема, в Бессарабії, Болградському, Арцизькому, Таруринському районах, також під Маріуполем живуть 20—30 тисяч приазійских болгар. Не так давно, в контексті реформи адміністративно-територіального устрою, було прийнято рішення про збереження Болградського району, більше того, відбулося укрупнення за рахунок Арцизького, Тарутинського та Ізмаїльського районів, тож тепер майже вся болгарська діаспора Бессарабії проживатимуть в Болградському районі. Буквально 19 вересня буле побудована паромна переправа Ісакча — Орлівка, за допомогою якої на 200 км ближче можна добиратися по трасі до Болгарії.
Маю також наголосити на важливій проблемі: хоч викладання болгарської мови та літератури ведеться в Україні в семи закладах вищої освіти, проте болгаристика, як і україністика в Болгарії, яку 25 років викладають в Софії, нині перебуває на межі виживання: коли я був студентом, набирали по 15-20 людей тільки на болгаристику, а цього року одна дівчина вступила. Так само україністика в Софійському університеті, де працюють п’ять прекрасних викладачів, а набрали троє людей...