Мітинги в багатьох містах Росії, на які людей, м’яко кажучи, скликають під гаслом «Збережемо стабільність!», мають на меті збереження нинішнього стану сидіння в глибокому сировинному болоті.
Якби минулими вихідними в люті морози, що охопили більшу частину Росії, нашу країну відвідав якийсь іношопланетянин, то він був би, звичайно, дуже вражений тим, як, не боячись холоду, на вулиці багатьох міст повиходили люди з плакатами «За Путіна!» і гаслами на кшталт «Збережемо стабільність!» і «Зміни не потрібні!». Дивись, які переконані люди, — спало б йому на думку. Та лише на відміну від цього гіпотетичного прибульця ми, жителі Росії, не з чужої планети до себе додому потрапили і добре розуміємо, за допомогою яких засобів влада на місцях, м’яко кажучи, скликає народ у мороз мітингувати за чинного прем’єра і кандидата в президенти. «Партія влади», отримавши нокаутуючий удар на парламентських виборах 4 грудня, сьогодні, схоже, підводиться з підлоги політичного рингу і намагається взяти реванш вже на президентських виборах за допомогою добре відомих засобів. Зокрема, організації багатотисячних мітингів з вигуками на межі істерики «Не допустимо «помаранчевої» революції!» і подібних до них. Чи допоможе їй все це, побачимо вже найближчим часом, а зараз зупинімося на гаслі мітингувальників на захист так званої стабільності.
Що означає в умовах путінської Росії ця горезвісна «стабільність», яку влада так прагне зберегти? Щодо цього можна говорити багато, але головне, що лежить в основі такої стабільності протягом усього періоду перебування Володимира Путіна при владі (а під цим слід розуміти обидва президентські терміни плюс 4 роки прем’єрства за фактичного «тимчасового президента» Дмитра Медведєва), це перебування в глибокому сировинному болоті. Насправді, надзвичайно високі ціни на нафту та газ (а також, до речі, й руди кольорових металів) — з невеликою перервою в кризові 2008—2009 роки — давали і досі дають змогу проводити політику постійного «точкового» підкупу різних верств населення разовими подачками у вигляді невеличких підвищень заробітної плати, пенсій, соціальних допомог з одночасною акумуляцією величезних сум у кишенях «сировинних» олігархів та тісно пов’язаних з ними високих чиновників. Навіщо ж від такого райського життя відмовлятися?! Ось правляча верхівка і робить все можливе й неможливе, аби саме таку «стабільність» зберегти.
Тим часом, перебування в будь-якому болоті — зокрема сировинному — має за невблаганними законами природи ту особливість, що в ньому не можна просто «відсидітися», як у калюжі, — воно, бачте, засмоктує дедалі глибше. Те ж саме відбувається з російською економікою за правління В.Путіна. І тут вже не перекладеш провину на «кляті 90-і роки» і на Бориса Єльцина — відповідати треба самому і своєму оточенню. Всі, буквально всі політичні партії, що опонують Путіну і «Єдиній Росії», — від комуністів до «Правого діла», — наголошують, що за весь двадцятирічний пострадянський період російської історії в країні не збудовано жодного нового сучасного підприємства. Жодного! Адже з цих 20 років лише 8 років припадають на правління Б.Ельцина, а решта дванадцять, наголосимо ще раз, — це правління В.Путіна.
Так от, саме за цих 12 років загальна частка нафти, нафтопродуктів, природного газу, руди і напівфабрикатів металів в російському експорті зросла з 55 відсотків в середині 90-х років до майже 74 відсотків за підсумками 2010 року. Жодна країна в світі — тим більше ядерна держава, що претендує на статус великої, — не демонструвала такої динаміки деградації власної економіки! Отже ті, хто виставляє на організовані на підтримку влади мітинги гасло «Зміни не потрібні!», мають усвідомлювати, що вони виступають за те, аби з головою зануритися і остаточно потонути в нафтогазовому болоті.
