«Іншого шляху, ніж стати офіцером, у мене просто не було», — напівжартома каже полковник Сергій Малахов, начальник штабу, перший заступник командира однієї з бригад ЗС України. — Адже обидва мої дідусі з першого і до останнього дня воювали на фронтах Другої світової війни, більшість родичів теж були офіцерами. Та найбільше вплинув на мій вибір нині покійний батько, Сергій Миколайович, який десятки років життя віддав військовій авіації».
Після закінчення Харківського інституту Національної гвардії офіцерську кар’єру Сергій Малахов розпочав із посади командира взводу 92-ї окремої механізованої бригади ЗС України. До Національного університету оборони України вступив з посади начальника штабу батальйону. Непомітно пролетіли роки навчання і по його закінченні офіцера призначають командиром батальйону 101-ї бригади охорони Генерального штабу ЗС України.
...Спекотний серпень 2014-го. В район антитерористичної операції відбуває перший підрозділ 101-ї бригади охорони Генерального штабу ЗС України.
«Решті особового складу ретельно готуватися до виконання завдань у районі АТО», — віддає розпорядження комбриг, зауваживши, що наказ може поступити будь-якої хвилини.
Комбат підполковник Малахов від світанку до заходу сонця зі своїми підлеглими відшліфовують професійні навички — стріляють, удосконалюють тактичну підготовку, тренують злагодженість підрозділу тощо — словом, вчаться воювати. Хлопці викладаються на всі сто: розуміють, що справу доведеться мати не з умовним супротивником, а зі справжнім ворогом — лютим і підступним.
У вересні місяці Сергій Малахов звертається до комбрига з проханням відправити його на схід України на будь-яку посаду.
«Добре, Сергію», — погодився комбриг і згодом на чолі зведеного підрозділу бригади Малахов відбуває на Донбас. По прибуттю, не встигши як слід розташуватись, зведений підрозділ отримує наказ на супроводження колони з гуманітарним вантажем.
«У колоні були виключно автівки з продуктами харчування, якого так бракувало жителям кількох сіл розташованих неподалік лінії зіткнення, вугілля для опалення шкіл, — розповідає Сергій Сергійович. — Відверто кажучи ми сподівалися, що гуманітарний вантаж бойовики не будуть обстрілювати, проте їм було байдуже на цю важливу обставину».
Після кількох десятків кілометрів маршу колона потрапила під мінометний обстріл. Миттєво оцінивши ситуацію і зрозумівши, що поблизу засідки немає, офіцер наказав збільшити швидкість, щоб якомога скоріше залишити небезпечну зону. Не встигли хлопці оговтатись від пережитого, як знову потрапили під обстріл терористів. Тож довелося зайняти оборону і прийняти бій.
«То було моє перше бойове хрещення і моїх підлеглих, — каже полковник Малахов. — І ми його витримали, повіривши у власні сили».
Скільки їх, подібних «хрещень», було потім, офіцер не каже. А було їх чимало. Адже підрозділи зведеного загону супроводжували не лише колони з гуманітарними вантажами для місцевого населення: часто доставляли продукти харчування, боєприпаси, пальне для військової техніки для взводно-опорних пунктів, блокпостів, що розташовані в безпосередній близькості від лінії розмежування. За такими вантажами бойовики особливо полювали, намагаючись позбавити наших бійців підтримки з тилу. Неодноразово полковнику Малахову доводилося ризикувати власним життям, заглядаючи у вічі смерті. Але щоразу в двобої з нею він виходив переможцем.
Солдати й офіцери, які разом з Малаховим служили в районі АТО, кажуть, що їхній командир володіє хистом передбачувати нештатні ситуації. За словами бійців, це не раз рятувало їм життя. Наприклад, коли супроводжували колону з гуманітарним вантажем у район Вуглегірська. Вже під час руху Малахов наказав змінити маршрут. На запитання чому він це робить, офіцер віджартувався, мовляв, там дорога погана. Як потім з’ясувалося, на звичному маршруті на них чекала засідка...
«Наш командир ніколи не ховався за спини підлеглих, — каже сержант Юрій Шуманський. — Зважаючи на посаду, міг рідше виїжджати на бойові завдання. Але він завжди був зі своїми солдатами — там, де найнебезпечніше, де найважче. Ми розуміли його з півслова і готові були піти за ним».
За виконання завдань командування, проявлену мужність і героїзм полковник Сергій Малахов нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеню. Але він вважає отриману нагороду визнанням заслуг усього підрозділу перед Українською державою.
«Знаєте, мені дуже поталанило з людьми — солдатами й офіцерами, з якими пліч-о-пліч виконував бойові завдання в районі АТО, — розповідає Сергій Малахов. — Кожен з них проявив себе як справжній професіонал, як справжній герой. Їм не потрібно було двічі повторювати наказ: хлопці, знаючи про смертельну небезпеку, яка підстерігала їх на кожному кроці, рвалися — в буквальному розумінні цього слова — на завдання. Майори Олександр Гринкевич, Дмитро Жуковський, капітан Ярослав Музика, старший лейтенант Дмитро Кибич, старший сержант Олександр Ришневський, старший солдат Сергій Кабанець, Роман Довженко («Джоні»), Мачете та десятки інших назавжди залишаться в моїй пам’яті».
Полковник Сергій Малахов — росіянин. За походженням. А за духом — українець. Справжній син української землі, на якій народився і виріс, де реалізував свою дитячу мрію, він не хоче жити в так званому «русском мире».
«Він несе смерть, розруху, — каже офіцер. — Ми вистояли 2014-го, коли наша армія була голодною і роздягненою, не маючи вдосталь навіть бронежилетів. А сьогодні ми суттєво покріпшали тому нас тим паче не здолати».
Сьогодні полковник Сергій Малахов, начальник штабу, перший заступник командира одного зі з’єднань ЗС України. Здебільшого перебуває в районі проведення Операції об’єднаних сил. Він захищає українську землю, щоб у ній не проросли зерна «русского мира».
