У помешканні Марії Стиранки в канадському місті Торонто предмети, що репрезентують її фах, знаходяться на «близькій дистанції руки». На стінах — авторські малярські твори та невелика колекція картин і графіки її колег — Якова Гніздовського, Любослава Гуцалюка, Мирона Левицького, Юрія Соловія, Василя Курилика. На низьких комодах сусідять книги, вази з квітами і ...пензлями, ліжко покрите вишиваним покривалом й обкладене подушками, оздобленими українськими традиційними взорами. Сама господиня наряджена авторським намистом, яке підкреслює її вроду і погідну вдачу. Саме тут, на одній з оживлених вулиць у центрі сучасного полікультурного мегаполіса, продовжує захоплюватися життям і творити мисткиня з унікальним ліричним світоглядом.
1967 РОКУ В ТОРОНТО ВІДБУЛАСЯ ПЕРША ІНДИВІДУАЛЬНА ВИСТАВКА
Народилася Марія (дівоче прізвище Фіцалович) 1922 року у с. Липиця, тепер Рогатинського р-ну Івано-Франківської області) в українсько-польській сім’ї. Батько — греко-католицький священник. Мати, представниця знаного роду польських мистців, була жінкою з широкими гуманітарними зацікавленнями. Рятуючись від можливих репресій з боку московських каральних органів, 1944 року вся сім’я (батьки та четверо дітей) полишила українські терени і через Польщу і Словаччину переїхала до Франції, де прожила повних шість років. Там же Марія вийшла заміж за медика, скерованого на працю до Тунісу. Молоде подружжя поїхало туди вже з першою дитиною, а через п’ять років переїхало до Канади. Від 1955 року сім’я облаштувалася у Торонто. Спершу молодим батькам, уже з двома дітьми, непросто було давати раду в нових життєвих реаліях. Марія змушена була віддатися домашнім справам і, лише коли діти пішли до школи, обрала для себе відповідний до своїх здібностей навчальний заклад — мистецький коледж (Ontario College of Art — сьогодні це Ontario College of Art and Design). Набуті тут на початку 1960-х років професійні знання і навички відкрили перед нею велику творчу перспективу.
1967 року в Торонто відбулася перша індивідуальна виставка малярства Марії Стиранки. На ній 45-річна авторка постала у своїй питомій ліричній іпостасі. Уникнувши прямих впливів постмодерністських концепцій, доволі розвинених серед випускників коледжу, вона звернулася до власних емоційних ресурсів, обравши для себе стратегію реалістичного малювання в осучасненій редакції імпресіонізму. Природа, а в ній — квіткові мотиви, стали домінантними темами її творів раннього періоду. Більше того, саме квіти надали Марії Стиранці стійку репутацію як мисткині з особливо віртуозною манерою виконання в техніці акварелі. Мине неповних десять років, як знаний французький критик віднайде саму сутність реалізованої у творах душі українки, зазначивши: «Все є світлом в акварелях тієї артистки: все — щирість; все є вісником любові, забарвленої слов’янською меланхолією. Своєю методою вона розганяє бридоту світу й пригадує, що земля, попри терня, вирощує чудесне квіття. (...) Все це підкреслене майстерністю, яка передає стихійність і багатство глибокий емоцій. Суть її творчості в трьох словах: життя є прекрасне».
МАРІЯ СТИРАНКА. «БІЛЯ ВОДИ». 1980-І РР. АКВАРЕЛЬ
Упродовж 1970-х років відбулася велика кількість показів творів Марії Стиранки в містах Канади та США. Її приймають у члени Української спілки образотворчих мистців та Об’єднання мистців-українців в Америці, на її акварелі увагу звертають рецензенти з різних періодичних видань. Персональна виставка восени 1976 року в паризькій галереї Жана Каміона (Galerie Jean Camoin) та 1977 року в брюссельській галереї Ля Роз Траверзе (La Rose Traverseo Gallery) покликала до розмов про малярський темперамент українки і європейців, зокрема зі середовища знаних колекціонерів мистецтва модернізму.
МАРІЯ СТИРАНКА. «БАБУНЯ». 1990 Р. ОЛІЯ
ДОСВІД ОПРАЦЮВАННЯ ЗБІРНИХ ОБРАЗІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ЕТНІЧНОЮ ПАМ’ЯТТЮ
Основні оцінки таланту Марії Стиранки ґрунтувались на її практиці як акварелістки у звуженому, «квітковому», репертуарі. Насправді ж художниця в 1980-1990-х роках суттєво розширила жанрово-видову структуру творчості, багато уваги приділяючи портрету (у техніках акварельного, олійного та акрилового малярства, рисунка), а пізніше — й іконопису. Особливо цінним був її досвід опрацювання збірних образів, пов’язаних з етнічною пам’яттю — глибинно особистісною темою, яка постійно нуртувала в її душі. Такого роду картини спонукали авторку до іншої живописної методології, тривалих композиційних пошуків, технічних експериментів. Індивідуальні спомини про Україну, старі родинні світлини, документальні матеріали, етнографічні артефакти допомогли їй вийти на вагомі синкретичні образні рішення у творах «Дівчина з квітами», «Нові поселенці» (мішана техніка), «Бабуня» (олія) та ін. Не міняючи базового, життєствердного, вектора світовідчування, художниця з досвідом років дедалі глибше занурювалася в екзистенцію, посилюючи в конструкціях своїх образів гостроту культурної і психологічної самоідентифікації.
МАРІЯ СТИРАНКА. ДІВЧИНА З КВІТАМИ. 1990-І РР. МІШАНА ТЕХНІКА
Цей сегмент творчих зусиль Марії Стиранки є менш відомим, оскільки на виставки потрапляли не всі її праці відповідної тематичної групи. Причиною цього було ще й те, що мисткиня не всі свої формально-образні пошуки вважала завершеними. В одних випадках це були експерименти з технікою, в інших — зі стилістикою в зображеннях людей чи антуражу. Численні натурні начерки олівцем, чорнилом, тушшю чи фломастером виявляли різні способи трактування авторкою портретних рис, людських фігур чи мотивів природного середовища.
МАРІЯ СТИРАНКА. «ПОРТРЕТ ДІВЧИНИ». 1990-І РР. МІШАНА ТЕХНІКА
Характерно, що картини з алюзіями віддаленого дитинства, підсиленими етнографічними деталями (найперше — в елементах народного одягу та аксесуарів) є монохромними, зведеними до теплих, охристо-коричневих відтінків. Така стишеність палітри дозволяла Марії Стиранці акцентувати самі образи людей, їх духовну природу. Комбінацією різних малярських технік вона досягала свого роду «метафоричної патини», викликаючи, в такий спосіб, ірреальних вісників глибоко особистісного, що виринає чи то зі снів, чи зі споминів про найрідніших. Недаремно один із диптихів на цю тему (образ селянки та пари господарів) художниця розмістила на рушниках, що звисають над її ліжком, як сакралізований ідентифікатор її національного єства. У цій же площині слід розглядати і бажання Марії Стиранки освоїти методологію написання ікони. Цим жанром мисткиня найбільш активно займалася в 2000-х роках, коли на понад десять років переїхала до доньки в Париж. Натомість і там акварель продовжувала домінувати над іншими техніками малярства, про що свідчили її нові твори, що з’являлися на численних виставках в Європі, Канаді та США.
ВЕЛИКОЇ Й РІЗНОБІЧНОЇ РЕТРОСПЕКТИВИ ТВОРІВ ХУДОЖНИЦІ НІ В УКРАЇНІ, НІ В ДІАСПОРІ ДОСІ НЕ ВІДБУЛОСЯ
З початку 1990-х років оцінити майстерність живописного письма Марії Стиранки отримали можливість і відвідувачі музеїв в Україні. Спершу її твори були показані на першій бієнале сучасного українського мистецтва «Львів 91-Відродження» у Львові, потім — на окремих експозиціях у Києві. Натомість великої й різнобічної ретроспективи творів художниці ні в Україні, ні в діаспорі досі так і не відбулося. На такі організаційні питання мисткині завше бракувало часу, адже в її емоційній природі бажання творити переважає над прагматизмом шукати шляхів саморепрезентації. Тому навіть після повернення з Парижа до Торонто в 2010-х роках вона більше малює, аніж експонує свої картини. Найчастіше з її витонченим мистецтвом можна зустрітися на виставках членів Української спілки образотворчих мистців (УСОМ) у містах Канади. В свої 98 років вона нерідко відвідує вернісажі виставок у залах Канадсько-Української мистецької фундації (КУМФ), де зустрічається з молодшими колегами.
КУТОЧОК ІНТЕР’ЄРУ ПОМЕШКАННЯ МАРІЇ СТИРАНКИ В ТОРОНТО. СВІТЛИНА Р. ЯЦІВА. 2017 Р.
Чуттєво-інтуїтивна природа малярської пристрасті Марії Стиранки з досвідом побаченого і пережитого на різних перехрестях долі закріпилася стійким етично-ціннісним імперативом. Уже не складно вирізняти з-поміж творів багатьох інших українських мистців сучасності її стриману й добірну за колірно-тональною гамою живописну програму, що звеличує людину і природу в дзеркалі питомого аристократизму авторки. Врівноважуючи на своїх полотнах та акварельних аркушах радісне й журливе, художниця відкриває перед сучасниками нову перспективу життєвого оптимізму, спонукає кожного з нас до глибшого пізнання сили власного серця.
