Повернення Володимира Путіна на пост президента за результатами виборів змальоване в офіційних заявах як життєво необхідне для національної безпеки країни за двома аспектами. По-перше, це нібито вбереже державу від внутрішніх потрясінь, породжених складними економічними умовами та руйнівними громадянськими протестами. По-друге, Путін має намір відновити «пострадянський простір» під керівництвом Росії та позбутися небажаних впливів Заходу, які підривають безпеку й цілісність Російської Федерації.
Насправді Росія перебуває «підвішеною» в ситуації між демократичними трансформаціями, громадським повстанням та національним зривом. Створена Путіним протягом останніх 12 років політична та державна структура дає тріщини, як це засвідчили масові протести проти сфальсифікованих виборів до парламенту. Вперше з часів розвалу Радянського Союзу великий сектор громадян показує відверту відразу до правлячої еліти. Люди розлютовані політичними маніпуляціями, стурбовані економікою, обурені через корупцію в офіційних структурах та песимістично налаштовані на майбутнє. Вуличні протести після виборів у Москві, Санкт-Петербурзі та інших великих містах є показниками майбутніх подій.
У ситуації, коли попереду потенційно незручні президентські вибори, що мають відбутися 4 березня, на яких Путін може не виграти в першому турі, він має два не надто привабливі варіанти розвитку подій: придушення протестів або реформи. Обмежені дії поліції вже не лякають громадськість, в той час як наслідки повальних репресій можуть бути непередбачуваними. У Кремлі також стурбовані тим, що масові придушення чи кричущі фальсифікації можуть розв’язати ще більш широке громадське повстання. Натомість офіційні стратеги діяли крадькома, щоб спробувати обмежити передвиборчі баталії.
У той час як комуністам і націоналістам завжди дозволено проходити на загальні вибори, ліберала Григорія Явлінського не допустили до участі в президентських змаганнях. По правді, демократична опозиція не має справжнього кандидата на президентські перегони. Більшість аналітиків переконані, що мільярдерові Михайлу Прохорову дозволили проводити свою президентську кампанію з тим, щоб розвести протестні голоси так, щоб вони не представляли реальної загрози для Путіна.
Путін сам відхилив опозицію як хаотичну й таку, що має намір проштовхувати реформи, які поставлять під загрозу національну стабільність. В дійсності справжня політична реформа означатиме демонтаж «вертикалі влади», яка лежить в основі путінізму. Демократія потребує розриву тісних зв’язків між мережею безпеки КДБ, правлячою елітою, корисливою бюрократією та бізнесовими олігархами, лояльними до Кремля. Як політика, так і капіталізм мають стати конкурентоспроможними та вільними від управління клік — це те завдання, яке не спромігся виконати президент Медведєв, термін повноважень якого добігає кінця.
Замість проводити програму реформ та модернізацій, яка б послабила його хватку над країною, Путін може також продукувати кризи , щоб продемонструвати, що він найкраще захищає націю від усіх загроз. У своїх промовах, виголошених у рамках передвиборчої програми, він застерігає, що будь-яка велика виборча реформа живитиме міжетнічні напруженості та регіональний сепаратизм, які можуть розірвати країну на шматки. Справді, дебати щодо російської державності та територіальної цілісності набирають обертів, з огляду на твердження деяких етнонаціоналістів про те, що було б бажано дозволити Північному Кавказу залишити Федерацію. Зростання російського націоналізму лише сприятиме такій територіальній роздробленості.
Якщо вуличні протести знову загостряться після березневих виборів, Путін буде зображати з себе рятівника Російської держави, тоді як демонстрантів будуть змальовувати національними зрадниками, які діють за вказівками іноземних установ. Терористичні акти, скоєні російськими службами безпеки як один із заходів для підвищення фактора страху та відродження суспільної підтримки сильної центральної влади, не можна скидати з рахунків.
Для повернення президентського крісла та відновлення власної легітимності Путін потягнувся за ту карту, яка завжди служила російським правителям,— міф про зовнішні та внутрішні загрози. Він неодноразово звинувачував західні столиці у втручанні в російську політику. Нещодавно на новопризначеного посла США в Москві — Майкла Макфола, архітектора американської корпоративної політики «перезавантаження» відносин з Росією, накинулися урядові посадовці зі звинуваченнями в тому, що він, мовляв, є натхненником «кольорових революцій», який готує змову з метою дестабілізувати Росію.
Під час та після березневого голосування можуть бути розроблені конфлікти й із Заходом та конкретними сусідніми країнами, де зберігається ворожість у відносинах, такими як Грузія та Естонія. Крім того, політика послаблення напруженості Обами щодо офіційної Москви буде піддана серйозним випробуванням по мірі того, як Путін буде наполегливо тиснути, щоб витягти якомога більше переваг для Кремля. Зокрема, Москва вимагає більшої свободи для реконструкції сфери домінування в колишньому Радянському Союзі, який Путін зараз подає як Євразійський союз. Попри те, що багато країн — сусідів Росії, включаючи Україну, будуть проти таких планів, це дозволить Путіну мобілізувати імперіалістичні настрої та виправдати свої авторитарні методи.
Януш БУГАЙСКІ — керівник проекту Нових європейських демократій, Центр стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні
