Нині багато німців прагнуть дізнатися більше про свій родовід, тож вони приїжджають з різних країн світу на Волинь, яка колись була рідною землею для їхніх предків. Та чи пам’ятають місцеві жителі про німецьких колоністів, які були засновниками багатьох тамтешніх поселень? Чи знають українці загалом про волинських німців, які свого часу здійснили чимало для економічного й суспільного розвитку краю?
Минулоріч виповнилося 175 років від запрошення німецьких промисловців для оселення в Дубні та 130 років від заснування німецької колонії Кеннеберг (сучасне селище Смига). Саме цим датам було приурочено конференцію про німців Волині, яку організував у грудні Державний історико-культурний заповідник міста Дубно. Чому історія німців України замовчувалася радянським урядом? Які існують проєкти задля відновлення пам’яті про цю сторінку нашої минувшини? Як і нині нащадки німецьких колоністів продовжують допомагати українцям?
ПРОМИСЛОВЦІ, МЕЦЕНАТИ ТА ЖЕРТВИ РЕЖИМІВ ХХ СТОЛІТТЯ
Німецькі купці з’явилися в Україні ще за часів Київської Русі. Відтоді співпраця набирала різних форматів — від функціювання німецьких громад в українських містах до запрошення поміщиками німецьких майстрів. Новим етапом став приїзд, зокрема, на Волинь, німецьких колоністів. Їхня історія — це не лише приклад успішної взаємодії німців і українців, а й новий етап розвитку для всього регіону, де відкривалися не тільки промислові об’єкти — заводи чи фабрики, а й громадські споруди. Зокрема, барон Федір Штейнгель збудував у Городку двокласне сільське училище (навчання селянських дітей відбувалося коштом барона), цегляну лікарню святого Бориса (лікування в якій було безоплатним), лазню для селян. Крім того, Федір Штейнгель вимостив дорогу з Городка до Клеваня, заснував Городоцький музей — перший світський музей на Волині. І це тільки незначна частина того, що ним було зроблено.
Як же сталося, що цей період історії нині настільки маловідомий? Як пояснюють фахівці, річ тут не лише у властивостях людської пам’яті. «Впродовж радянського періоду на цю тему ніхто не звертав уваги й зрозуміло чому. Радянський Союз, а перед тим царська Росія, репресували місцевих волинських німців, грабували їх, виганяли й тому апелювати до цієї теми їм було незручно», — розповідає голова ГО Рівненського обласного товариства німців «Відергебурт» Віталій ЛИСАЧЕК.
Ідеться про те, що відповідно до «ліквідаційних» законів царського уряду від 2 лютого 1915 року в німців почали вилучати їхнє майно, а з червня — їх примусово виселяли у віддалені регіони Росії. За даними істориків, загалом було виселено майже 130 тис. колоністів. Після початку ІІ Світової війни значну кількість волинських німців переселили до Німеччини. І це не згадуючи про звинувачення в «шкідництві» та шпигунстві, яких вони зазнавали ще в радянський період.
«Через радянський період замовчування ми зараз майже втратили історичну пам’ять населення про те, що в нас у регіоні жила така велетенська кількість німців, що було дуже багато сіл, поселень, що був успішний досвід проживання українців і німців, що це взаємно збагачувало і культуру, і технологічні напрацювання обох народів», — зазначає Віталій Лисачек.
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ
Утім, поступово ситуація змінюється. Як зауважує Михайло КОСТЮК, кандидат історичних наук, доцент кафедри інженерної педагогіки, психології та українознавства Луцького національного технічного університету, за останні три десятиліття історія німецької національної меншини в Україні отримала в українській історіографії великий науковий розвиток: є захищені дисертації, сотні статей на цю тематику. Зокрема, значним є внесок Валентина Вітренка в дослідження літератури німців Волині; завдяки ньому побачили світ численні монографії та статті. І що особливо цінно — переклади дослідника зробили твори німецьких колоністів доступними: наприклад, можна прочитати поезію Ерни Вольц.
Причому досліджується ця тема фахівцями не тільки з України, а й інших держав, передусім Німеччини. «Слід віддати належне німецькому історичному товариству «Волинь», одним з ініціаторів заснування якого є і наш волинянин, родом з Рівного. Це товариство й він особисто зробили багато, щоб про волинських німців дізналися в самій Німеччині. Ті публікації й той журнал, який вони заснували, містять дуже цікаві, а часом й унікальні матеріали», — пояснює Михайло Костюк. Досліджують цю тему також у США й Канаді. Найкраще вивчений період німецької колонізації ХІХ ст. — початку ХХ ст., але залишається ще велика кількість тем, які потребують детальнішого дослідження.
Водночас не тільки засобами науки відбувається популяризація знань про німців Волині, велика заслуга німецького громадського руху. Як розповів Володимир ПІНЬКОВСЬКИЙ, голова Міжнародної громадської організації «Товариство німців України — «Відергебурт»: «Сучасний німецький громадський рух в Україні бере свої початки з кінця 80-х років ХХ ст., тоді в часи перебудови почалися національні, культурні рухи багатьох народностей, які проживали на теренах СРСР, зокрема й етнічних німців, яких у СРСР налічувалося близько 5 млн населення». В Україні на той час проживало близько 50—60 тисяч етнічних німців, а за даними перепису 2001 року — майже 35 тисяч. Хоч нині ця кількість, вочевидь, зменшилася, оскільки чимало німців виїхало за кордон, ті, хто лишилися в Україні, почали утворювати власні об’єднання, одним із яких є «Відергебурт».
«Його очільники всіляко ініціювали перед німецькими та українськими урядами та установами розвиток цієї спільноти. Німецька сторона швидко відгукнулася на таку пропозицію і весь час, протягом тридцяти років, надавала фінансову та іншу допомогу для німецької самоорганізації. Щодо волинської самоорганізації, то такі організації створені в усіх обласних центрах на Волині — в Луцьку, Рівному, Житомирі. Існують також організації етнічних німців у Новоград-Волинському та Коростені. Організації здебільшого ведуть культурну, духовну, національну, освітню роботу, — коментує Володимир Піньковський. — Організовуються виставки, конференції, зустрічі, обміни. Інтерес до історичної Волині є чималий, адже багато колишніх волинян, колоністів-німців, проживають на території Німеччини і хотіли б підтримати взаємини. Деякі з них були або є депутатами місцевих муніципалітетів, депутатами Бундестагу, отож, є серйозний потенціал».
Як анонсував Володимир Піньковський, на 2021 рік заплановано мобільну виставку, яка, зокрема, розповідатиме про зв’язок між історичною Волинню і Північною Рейн-Вестфалією — однією з земель ФРН.
ВІРТУАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ТА НОВІ ПРОЄКТИ
Водночас є можливість дізнатися більше про німців Волині швидше. Нещодавно було запущено сайт «Віртуальний музей німців Волині», на якому розміщена не тільки величезна кількість фотоматеріалів (сакральних, громадських, господарських будівель, кладовищ, пам’ятних знаків, музейних і приватних колекцій, готських пам’яток, архівних документів та літератури), а й електронна версія збірника наукової конференції «Німці в історії Волині». Передбачається, що ця рубрика текстових матеріалів буде поступово поповнюватися науковими й науково-популярними публікаціями про німців Волині.
Про ще один майбутній проєкт розповів громадський діяч із Житомира Олексій БЖЕЖИТСЬКИЙ: «Ми знаємо, що коли на Волинь приїжджають наші гості з США, Канади, Німеччини, зазвичай 30—40 осіб на рік, відвідують свої колонії, то ситуація переважно така, що пам’ять про волинських німців зникає. Зникають будівлі, які мали значення для німецької громади, цвинтарі. За якийсь час ніхто не пам’ятатиме, що в цьому селі успішно проживали німці, мали тут свою кірху, школи. Все це забувається. Тому ми з Михайлом Костюком розпочали проєкт пам’яті волинських німців, зараз він перебуває на стадії розробки. Ми плануємо вибрати 30—40 пілотних колоній на території історичної Волині, де хочемо встановити пам’ятні таблички з QR-кодом, щоб відвідувачі могли перейти на веб-сайт (трьохмовний — український, німецький та англійський), який розповідатиме про колонію і про теперішнє село. Це дасть можливість поєднати теперішнє і минуле».
Олексій Бжежитський запросив охочих долучатися до проєкту — поки що критеріїв для вибору німецьких колоній два: щоб було достатньо інформації про колонію, і, ясна річ, щоб місцеве ОТГ дало згоду на встановлення пам’ятної таблички.
Реалізують проєкти й самі громади. Зокрема, Віта КОСТЮК, голова ГО «Агенція розвитку громад «Інтонація ЗМІН», регіональна координаторка проєкту «Центр розвитку громадської активності» в освітньо-аналітичному центрі розвитку громад (смт Смига), розповіла про взаємодією з громадою в Німеччині, яка щороку проводить міжнародну скульптурну майстерню. Минулого року вони домовилися, щоб 2020-го провести її в Україні, біля резиденції графа Берга, щоб наповнити новим змістом панський парк завдяки скульптурам з дерева та каменю. Хоч цим планам завадила пандемія, втім, ця ініціатива підштовхнула до нових проєктів. Зокрема, планують створити культурний центр, центр підтримки жіночого бізнесу, зняти промовідео з німецькими субтитрами, щоб подати більше інформації про колонію.
МЕЦЕНАТСТВО ТРИВАЛІСТЮ ТРИ СТОЛІТТЯ
Як розповів Олексій Бжежитський, коли німці приїжджають в Україну, бачать, у яких умовах живуть українці і в яких умовах могли б жити і їхні предки, якби не виїхали, то нерідко завершенням поїздки стає допомога українцям. Наприклад, 2019 року німці, які приїхали в село Сербо-Слобідка (Житомирщина), запропонували допомогти з якоюсь нагальною проблемою села. Звернулися до сільського голови й виявилося, що одним з головних викликів є брак питної води. Тож німці профінансували буріння свердловини. В місті Ківерці (Волинська область) вихідці з Волині допомогли побудувати притулок для неповнолітніх людей. Особливої уваги заслуговує й історія пана Міллера. Його батьки проживали в селі Мартинівка (Житомирщина), а 1927 року виїхали в Канаду. Пан Міллер довгий час вивчав своє коріння, і коли вперше в 1993 році приїхав в Україну, то заснував благодійну організацію, що нині об’єднала багатьох німців з Канади й Німеччини, які допомагають у фінансуванні соціально важливих проєктів. Завдяки цій організації зараз будуються два будинки для літніх людей, працює реабілітаційний центр.
Напевно, згадані проєкти та історії допомоги — далеко не всі з тих, що вже реалізовані чи ще здійснюються. Проте й наведені засвідчують — українсько-німецька співпраця триває надалі.
