Нещодавно ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних перевезень», якому в більшості і належать місцеві автостанції, повідомило про призупинення їхньої роботи в Іваничах, Турійську, Цумані, Шацьку, Берестечку, та навіть у місті Любомль. Причиною називають карантинні обмеження, коли люди значно менше вирушають у дорогу, та збитковість таких установ. Бо навіть на зарплату касирам не скрізь вдається заробити.
І на перший погляд у тому є резон, найголовніший — фінансова спроможність малих автостанцій. Ольга ЧЕРЕН, голова Турійської райдержадміністрації, котра тривалий час працювала головою районної ради, каже, що, звісно, ніхто не буде утримувати збиткове підприємство. Турійський же район — невеликий, населення — трохи більше п’яти тисяч, і таки справді карантин багатьох змусив сидіти удома. «Ми працюємо зараз з перевізниками, вони скаржаться, що майже збиткові. Але й потенційні пасажири не стали багатшими, людям справді легше заплатити в автобусі водієві, ніж купувати квиток у касі, переплачуючи кілька гривень. Так вони кажуть. Чекаємо, що і пільгові пасажирські перевезення на дизелях, електричках також «скинуть» на місцеві бюджети, бо про це місцевій владі постійно шлють листи. І я не знаю, чи знайдеться така багата територіальна громада, котра зможе оплачувати поїздки своїх пільговиків».
«Для людей погано, коли нема автостанції, в приміщенні якої можна почекати автобус. Бувають і годинні перерви між рейсами. А погода ж різна. Проте, з точки зору бізнесу, приватному перевізнику вигідніший безквитковий пасажир. А людям, за великим рахунком, однаково, кому платити: у касу чи водієві, останньому ще й зручніше і дешевше. Про страхування, про те, що треба утримувати автостанцію, в такій ситуації просто не думають», — вважає й Ігор ГРУДЗЕВИЧ, недавно обраний головою Берестечківської міської ради. Автостанція у Берестечку невелика, проте з цього містечка щодня відправляється чимало автобусів на різні напрямки: дубенський, бродівський, львівський, луцький... І якби пасажири брали квитки в касі, автостанція не лише б себе окуповувала, а й приносила прибуток.
Поки з автостанцій у малих містечках працює та, що у селищі Локачі. Вона приватна, збудована інвестором із Києва років десять тому. Богдан ІУС, голова Локачинської територіальної громади, каже, що Волинське об’єднання автобусних станцій виставило «стару» автостанцію у селищі на продаж. Як автостанція, приміщення давно не діє. Але хто його купить, коли ціна захмарна?.. Аналогічна ситуація і в Цумані. Голова територіальної громади Анатолій ДОРОШУК каже, що їхня автостанція також не скоро знайде покупця: «Приміщення не дуже престижне, під ним всього дві сотки землі. Та ще й у такому місці ця ділянка, де не можна будуватися, це історичний ареал Цуманя, культурний шар і все таке».
Отож, із 20 автостанцій, які працювали в області, нині діють половина. У соцмережах на повідомлення про виставлені на продаж автостанції коментарі практично однозначні. «Купуйте квитки — і буде вам автостанція. Хто буде утримувати потрібну вам автостанцію з благодійності? Дуже часто спостерігаю, як за шлагбаумом автостанції біля Варшавського ринку в автобус сідають пасажири. Їм і на думку не спадає, що квиток -це їхня страховка на випадок аварії, їм і на думку не спадає, що гроші йдуть у кишеню водію, а потім це дає можливість заявляти, що перевезення нерентабельні і піднімати ціни на квитки. Хочете якості, хочете законності — не старайтеся обійти закон і правила», — констатує один з коментаторів, і має підтримку. «Смішно. В кожній автостанції є орендарі, перукарні, магазинчики тощо, — мабуть ВОПАСівці вважають, що це їхні гроші, а на утримання мають іти кошти з квитків, яких у них навіть немає кому продавати. Чому бідний??!? Бо........», — пише інший коментатор. «Бо навіть в Луцьку (не рахуючи Ковель, Камінь-Каширський та інші автостанції) ходять чоловіки і мало не на пів автостанції гукають : «Кому на Рівне, Дубно, Шацьк?» Завезуть, куди вам треба. І так на всі напрямки, і це явно не водії автобусів, а саме бусів-нелегалів, які не те, що пасажирів не страхують, а й взагалі ніяких документів не мають», — підсумовує інша коментаторка.
Та що казати, коли закривається автостанція у Шацьку, де влітку — десятки тисяч туристів, куди найгрошовитіший певно, маршрут. Бал правлять, як кажуть, приватні перевізники. Держава вмила руки, роздаючи пільги наліво і направо, не підкріплюючи їх конкретними грошовими знаками. Самі автостанції стають тягарем для власників через ці та інші нюанси менеджменту. «Будемо сподіватися, що хіба місцева влада розпорядиться облаштувати накриття замість автостанції, аби люди не чекали автобус під дощем, снігом чи палючим сонцем», — констатує Ольга Черен.
«Якби підприємець бачив, що автостанція — то прибутково, давно б із задоволенням викупив приміщення і надавав послуги, — вважає економіст із Луцька Віктор СМОЛЯРЧУК. — Ще у містах можна добитися, аби всі або більшість купували квитки в касі, а в селищах і селах — то мало реально. Тому й сідають на автостанції третина пасажирів на даний рейс, і то половина із них — пільговики. Інші чатують автобус за поворотом автостанції, приватні перевізники давно стараються не брати пасажирів з квитками, то який сенс тримати касирів і працювати у збиток?.. Тут вихід лише один: з одного боку — обов’язкові касові апарати в маршрутках або валідатори, з іншого — жорсткі штрафи за безбілетний проїзд. Он в Луцьку вже більше року, як впровадили електронні квитки, але й до цього часу половина платить готівкою».
