На сцену Колонного залу ім. Лисенка вийшли кращі з кращих: скрипаль Мирослава Которович, флейтистка Богдана Стельмашенко, трубач Андрій Ільків, віолончеліст Іван Кучер, Камерний хор «Київ» під орудою Миколи Гобдича та ін. Артисти зібралися разом на творчому вечорі маестро, аби представити «Монологи віків» Віктора Степурка, який цього року номінується на Шевченківську премію. Творчість композитора цілком відповідає українській хоровій традиції (Кирило Стеценко, Микола Леонтович і Олександр Кошиць вплинули на Степурка сильніше, ніж західноєвропейські класики разом узяті).
Хорова псалмодія «Монологи віків» з інструментами, які виконують соло, вже звучала на фестивалях «Прем’єри сезону» (2011) і «Київ Музик Фест» (2010). У програмі «Фесту» твір стояв у одному концерті з хоровою музикою Валентина Сильвестрова, а такий контекст для будь-якого композитора — серйозне випробування. До речі, Сильвестров виявився одним з дуже небагатьох колег по цеху, хто був присутній у залі філармонії на нинішньому виконанні «Монологів...» Степурка.
Твір дійсно цікавий. Простота рішення і в той же час глибина ідеї «Монологів віків» заслуговують на окрему розповідь. Немов у казках Шехерезади, тут у кожній частині з’являється новий персонаж — новий голос інструменту, що виконує соло. Молитовний плач древнього східного чужоземця — дудука — змінюється колисковою у виконанні сопрано та скрипки. За щебетанням райської птиці-флети звучить «слово» тенора в дуеті з альтом. Потім труба прославить Силу Творця, а віолончель нагадає про людську неміч, і нарешті у фіналі, саксофон прославить Божественну милість до всього сущого на землі.
Тембровий символізм об’єднує тексти псалмів у музичну містерію про Трійцю, подвиг Христа, біль, який несе зречення, радощі у вірі. Проте для композитора важливо, аби ця містерія сприймалася як позачасова, складена з різних епохальних фрагментів, за аналогією з давніми сакральними текстами. Закон старого часу прославляє дихання дудука, одного з найдавніших інструментів. Традиції барочних пасіонів проступають у дуетах скрипки, що виконують сольні партії — сопрано і тенора-альта, а сучасність з’являється в блиску саксофона.
Пишний барвистий колорит музики робить «Монологи віків» твором, несхожим на популяризаторську проповідь, холодне повчання або плакатне проголошення етичних статутів. «Для мене Бог — це казка, — говорить Віктор Степурко, — казка, яка зі мною з дитинства. Я й зараз із задоволенням читаю опис видінь і пророцтв святих отців церкви. Читаю і не можу начитатися. Як діти читають казки до дір, так і я зачитуюся видіннями стариків».
Найстрашнішим місцем Псалтиря Віктор Степурко вважає псалом 21. У «Монологах віків» цей псалом названо «Пророцтвом про муки Ісуса та Його славу» і виконується в центрі всього твору. Композитор надає тексту цього псалма особливого значення, оскільки вважає, що «в ньому закладено всю трагедію людської цивілізації».
— Цей псалом починається словами, які Ісус Христос вигукнув на хресті: «Господи, навіщо Ти мене покинув!». Для мене ці слова містять найбільш хворобливу тему богополишення, — каже Віктор СТЕПУРКО. — Хворобливу, тому що немає такого поняття «богополишення», є інше — «людина полишила Бога». Але люди думають, що все навпаки. Якщо відбувається хаос і жах, це означає, що «Бога немає, Бог помер, і вже давно! І взагалі Його ніколи не було!». При такому підході людині залишається тільки одне — вижити за всяку ціну, за рахунок іншого, що зрештою обертається тотальним самознищенням. Люди розвивають у собі нечутливість до болю ближніх, намагаються закритися від неї, оголосити, що її не існує...
Для себе я давно зробив висновок, що найближчі до Бога люди, найдобріші, найчесніші, найпорядніші, найтепліші і найлюдяніші — це старенькі бабусі, які пережили війни, розруху, голод. Мені довелося жити в селах, і я зі сльозами на очах згадую, як ці бабусі за власною ініціативою ділилися з новими постояльцями в селі останнім, що в них було, аби підтримати їх.
У мене були різні періоди відношення до Бога. Був «період чакр», період «інтелектуального ставлення». Потім я підійшов до символізму, який закладено в основі церкви, — символізм таїнства крові і плоті Христової, символізм, який не прийняв Іуда.
Наприкінці 21-го псалма є обнадійлива фраза про те, що в майбутньому ще будуть народжені ті люди, які прославлять Бога. Отже, в людства все ще попереду.
ДОВIДКА «Дня»
Віктор Іванович СТЕПУРКО — український композитор, хормейстер, автор численних духовних творів для хору, фольклорних композицій, семи симфонічних драм для оркестру, модерн-балету «Гра у бісер», дитячих опер і музики для театру.
Народився 22 грудня 1951 року в селі Миколаївка Харківської області. Музичну освіту здобув у Київській консерваторії, яку закінчив відразу на двох факультетах, — диригентсько-хоровому (клас Льва Венедиктова) і композиторському (клас Мирослава Скорика).
Величезне значення для творчої самосвідомості композитора мав переїзд 1981 року до смт Макарів під Києвом, на батьківщину Данила Туптала (святителя Димитрія Ростовського). Філософська система українського бароко з її ключовою ідеєю спонукання людини до активної діяльності стала життєвим кредо композитора. З 1992 року і донині В. І. Степурко є художнім керівником хорового ансамблю «Свят-коло» Макарівського районного Будинку культури. Композитор удостоєний звання почесного громадянина Макарівського району.
Активна творча позиція В. І. Степурка, його професіоналізм дістали високу оцінку в професійних колах.
1989 року В. І. Степурко став першим лауреатом в історії премії ім. Л. М. Ревуцького. Він є також лауреатом премій ім. І. Огієнка (1998), Б. Лятошинського (2002), М. Лисенка (2004), А. Веделя (2008), Міжнародної премії ім. Л. Витошинського (2005).
2000 року композитора нагороджено орденом Св. Володимира.
