Останні масові протести в різних містах Росії (вдруге після затримання Олексія Навального) показали, як мінімум, дві важливі речі. По-перше, противники чинного кремлівського режиму мають намір і далі виходити на вулицю, не погоджуючись з перебуванням опозиціонера за гратами, а головне — виступаючи проти репресивно-каральної держави. Проте відкритим питанням поки залишається перспектива цих протестів: незрозумілою є стратегія опозиції — як вона збирається змінювати ситуацію, адже відповідними мітингами зламати режим не вдасться?
По-друге, влада почала діяти більш жорстко. З усього видно, що зроблені висновки з усіх масових протестів, які мали місце в Україні, Білорусі і в самій Росії. Проти протестувальників використовуються різні силові методи: «профілактично» бесіди, затримання, побиття, насильство... Все це свідчить не просто про висновки з нещодавньої пострадянської історії протестів, а про глибокі коріння, які ведуть до сталінізму. Методи Кремля проти опозиції, та і взагалі сучасна російська політика — це багато в чому повернення до часів сталінізму. Підходи залишилися, просто з плином часу змінилися інструменти.
ФОТО РЕЙТЕР
Нові демонстрації в Росії з вимогою звільнення Олексія Навального та відновлення демократії й звільнення посади президента Путіним зібрали трохи менше людей, ніж такі ж демонстрації 23 січня. Але поліція цього разу діяла ще жорстокіше, а демонстранти відповідали на насильство активним опором. Затриманих 31 січня було більше, ніж минулого разу, хоча кількість демонстрантів зменшилася. 23 січня затримали понад 3300 осіб, 31 січня до 21.00 за московським часом кількість затриманих вже досягла 4818, зокрема 1515 осіб у Москві і 1097 — у Петербурзі. Серед затриманих майже 100 осіб — журналісти, які мали при собі посвідчення преси й редакційне завдання. Влада зробила все, щоб зірвати акцію на захист Навального. Тут і превентивні бесіди з потенційними демонстрантами та затримання активістів, тут і пропаганда проти демонстрацій кремлівських ботів і попередження влади в соцмережах, тут і безпрецедентні поліцейські заходи в Москві та Петербурзі, де були практично блоковані центральні райони й закриті станції метро.
Була також проведена інтенсивна пропагандистська кампанія, покликана переконати народ, і передусім молодь, що палац у Геленджику, про який розповів Навальний у своєму фільмі, що набрав уже понад 100 мільйонів переглядів у Ютьюб, по-перше, ніякого відношення до Путіна не має й, по-друге, нічого особливого із себе не являє, — мовляв, просто бетонна коробка з голими стінами. Тут-таки на допомогу учневі кинувся колишній тренер Путіна по дзюдо і простий російський мільярдер Аркадій Ротенберг, який героїчно грудьми ліг на амбразуру й оголосив, що диво-палац належить йому й що він збирається там відкрити Апарт-готель. Щоправда, Аркадій Романович, як і його учень, так і не зміг пояснити, чому палац охороняє ФСО, чому над ним створена безпольотна зона, а води Чорного моря, що примикають до палацу, закриті для суден, хоча Геленджик стоїть далеко від прикордонної зони, навіщо постояльцям Апарт-готелю російський урядовий спецзв’язок і унікальний 16-поверховий підземний комплекс, яким пишаються російські інженери й архітектори, котрі спроєктували його.
Словом, усі ці виправдання-пояснення виглядали жалюгідно й викликали тільки сміх. Очевидно, путінські піарники переконали бункерного діда, що люди виходять на вулиці насамперед через палац, і достатньо переконати росіян, що палац у Геленджику ніяк не пов’язаний з Путіним, і акції на захист Навального одразу втратять свою масовість. Що ж, може Путін і його найближче оточення в цю теорію вірять. Хоча реальність від цього дуже далека. Люди виходять на вулицю не тільки і не стільки через путінський палац, скільки через те, як злочинно влада поводиться з Навальним, спробувавши спочатку вбити, а потім кинувши до в’язниці без будь-яких на це юридичних підстав. Але вони протестують не тільки через Навального, а в першу чергу тому, що Росія стає дедалі репресивнішою державою, вже перевершивши тоталітарний Радянський Союз епохи застою й стрімко наближаючись до сталінських часів. Молоді люди виходять на вулицю тому, що в Росії практично зупинені всі соціальні ліфти, а простір свободи звузився до небезпечного мінімуму. Влада тепер вміє тільки тримати й не пускати.
На вулицях Москви, Петербурга та інших російських міст розгортаються запеклі сутички поліції й Росгвардіі з протестувальниками, і картинка дедалі більше стає схожою на вихідні дні в Мінську в сусідній Білорусі. Зведення з демонстрацій читаються як зведення з поля бою. Щонайменше 35 ??демонстрантів побиті. Про травми й побиття повідомляють учасники протестів з Казані, Уфи, Єкатеринбурга, П’ятигорська, Владивостока, Ростова-на-Дону та інших міст. Юлія Навальна затримана й відпущена тільки після складання протоколу за «мітинговою» статтею Кодексу адміністративних правопорушень. У Москві учасники протесту прийшли до слідчого ізолятора «Матроська тиша», де сидить Навальний. Тут почалися масові затримання. До одного з протестувальників застосували електрошокер; він знепритомнів, після чого його забрали в автозак. Електрошокером також розбили голову фотографу Івану Клейменову. У Петербурзі біля ТЮГу двоє протестувальників відбили затриманого, але одного з визволителів затримали, після чого одного із силовиків заляпали червоною фарбою. Тут поліція теж застосувала електрошокери. До одного з автозаків принесли непритомного чоловіка. На Сінній площі після спроби натовпу відбити затриманих поліція застосувала газ. А один з поліцейських наставив на натовп табельний пістолет. На вулиці Вознесенській у Петербурзі згорів мікроавтобус Росгвардіі. За твердженням джерела в екстрених службах, машину підпалили. Протестувальник з Владивостока повідомив, що поліцейський у цивільному двічі вистрілив йому в ногу з травматичного пістолета при затриманні на льоду на морі. Зараз потерпілий перебуває в лікарні. У Челябінську пенсіонерка повідомила, що її при розгоні акції штовхнув омонівець і зламав їй руку. І подібних повідомлень стає дедалі більше. Швидше за все, такі самі протести будуть і 2 лютого, в день суду, який вирішуватиме питання про заміну Навальному умовного терміну на реальний.
Зараз у Путіна є три варіанти дій щодо Навального. Можна звільнити його, наказавши суду відмовитися від заміни умовного терміну на реальний. Можна посадити опозиціонера на 3,5 року, а потім ще на 10 років за сфальсифікованим звинуваченням у шахрайстві. І, нарешті, через якийсь час, можна знову спробувати вбити Навального, замаскувавши це як нещасний випадок або як смерть від природних причин (у самогубство ніхто не повірить). Кожен з варіантів має свої плюси й свої мінуси для російського президента, і з ходу не можна сказати, який з них принесе найбільші дивіденди, а який — найбільші неприємності. Але, знаючи Володимира Володимировича, можна впевнено сказати: якщо 2 лютого головного російського опозиціонера звільнять, це може стати наслідком тільки одного: Байден таємно поставив негайне звільнення Навального як обов’язкову умову для продовження договору СНО-3. Але те, що американський президент так вчинив, я вважаю вкрай малоймовірним. Тому на практиці можуть реалізуватися тільки два гірші сценарії. Демонстрації на захист Навального, безсумнівно, триватимуть, але успішними вони будуть лише в тому випадку, якщо влада від них втомиться раніше, ніж демонстранти.
