Дворянський маєток у селі Іванівському на Чернігівщині, що спочатку належав Забілам, представникам давнього українського старшинського роду, а з 1876 року став власністю художника Миколи Ге, давно увійшов в історію вітчизняної художньої культури. Це місце, де 18 років жив і творив видатний митець, де перебував геніальний письменник Лев Толстой, де створювали свої портрети і пейзажі художники Ілля Рєпін, Георгій Мясоєдов, Володимир Маковський, живописець Михайло Врубель, — цей хутір добре відомий історикам мистецтва. Сучасне село Шевченка відоме також і фахівцям туристичної сфери. Воно позначене на туристичній мапі України. У відповідних путівниках його автори пояснюють, як доїхати до цього меморіального місця.
На жаль, шанувальники Миколи Ге і всі, хто бажають більше дізнатися про видатного художника і громадського діяча, не мають змоги це зробити. Сучасні туристи поки що не в змозі, використовуючи засоби музейної комунікації, зануритись в атмосферу творчості митця і більш детально ознайомитись із його чернігівським періодом життя. Нині не можливо відвідати садибу Забіл — Ге, побачити знамениту алею тополь та увесь фруктовий сад в маєтку художника, покуштувати меду із його пасіки, ознайомитись із методами господарювання українського митця на своєму хуторі, нарешті побувати у його майстерні та бібліотеці, як це було за життя Миколи Ге.
Фамільний маєток не зберігся. Одноповерховий будинок, який пережив буремні роки української революції та громадянської війни і залишився неушкодженим під час Другої світової, за радянські часи був розібраний. Школі в селі, що отримало нову назву Шевченка, потрібен був новий будинок, бо старий не вгледіли, не змогли підтримати у належному стані.
Перебуваючи на цій славетній землі, де відбувався діалог мистецтв, де піднімались питання духовності і моралі, де діяла мистецька школа, в якій навчались учні художника, а сам вчитель створив десятки художніх творів, що увійшли у скарбницю світової культури, можна помилуватися лише краєвидами, а в самому селі, на тому місці, де вирувало життя, побачити...пустку. Нині, пересічний українець, або гість нашої країни може вклонитися світлій пам’яті художника Миколи Ге та його дружини Ганни, побувавши лише на їхніх могилах.
Жителі сусідніх сіл, а в першу чергу, сучасні хуторяни із села Шевченка, на питання, як проїхати на хутір Ге, відразу показують напрям тим туристам, хто вийшов на залізничній станції Плиски і мають бажання пройти стежиною Миколи Ге, відвідати це заповідне місце та ознайомитись із обставинами створення славетних картин. Але, на превеликий жаль, нині не можливовідчути і усвідомити факти й події найкращої сторінки взаємодії художніх культур, знаходячись посеред сучасного хутора.
На часі відтворення старовинної садиби, відбудова нових об’єктів з метою створення туристично — меморіального комплексу «Хутір художника Миколи Ге». На черзі — відродження українського хутора в селі Шевченка, де жив і творив видатний художник. Інвестиційний проєкт, що пропонується, передбачає не лише відновлення будинку із майстернею та бібліотекою, де 18 років жив і творив наш геніальний земляк, а й відтворення селянських господарств на колишніх землях його сусідів, з якими кумував професор Петербурзької Академії мистецтв. Тут Микола Ге сіяв та збирав врожай на своїй хутірській землі, клав печі в українських хатах. Разом із односельцями він працював на своїй пасіці та в саду, а потім відпочивав на прогулянці біля ставка або кургану «Роблена». Ці об’єкти, зокрема фруктовий сад із тополиною алеєю та млинарську споруду, необхідно відновити, щоб відродити село, повернути славу тій місцевості, котру і досі мешканці називають «хутір Ге».
Пропонується також побудова окремого сучасного приміщення для адміністрації меморіального музею — заповідника, в якому має розміститися також офіс туристичної фірми, виставкове приміщення, конференц — зал і міні — готель із національною кухнею для прийому гостей, науковців та всіх відвідувачів, туристів і екскурсантів. Не виключається можливість господарської діяльності, зокрема по наданню послуг з сільського зеленого туризму, тими власниками агроосель та інших господарів, що проживають в селах Шевченка, Фастівці, Плиски, Бельмачівка і мають бажання займатися цією перспективною формою господарювання, зокрема органічним землеробством.
Сучасні підходи до туризму ґрунтуються на поєднанні комфорту і переваг індустрії розваг із традиційними онтологічними мотивами людської подорожі. В русі і мандрах відбувається те, що окреслюється як самопізнання, та духовний розвиток. Туризм у всьому світі йде по шляху побудови туристичних центрів, де національні традиції гостинності поєднуються із глобалізованими вимогами до обслуговування туристів. Туристичні послуги опрацьовуються з урахуванням стандартів, котрі можна отримати в будь якій частині світу, знаходячись чи в готелі, чи в ресторані. Але всі вони працюють на головний об’єкт туристичного показу, мають на увазі ту родзинку, заради якої туристи приїхали з різних місць і оселилися в готелі.
Пам’ятки національної історико-культурної спадщини мають виключне значення як для суспільства загалом, так і для тих установ, котрі зобов’язані сприяти їх ефективному використанню, зокрема у сфері туризму. Проблеми впорядкування територій, де розміщуються об’єкти культури мають вирішуватися в державі відповідним чином. Необхідно приділяти належну увагу питанням їх інфраструктурного забезпечення, облаштування мережі туристичних маршрутів та постійний моніторинг усієї системи. Надзвичайної ваги мають питання консервації, збереження, музеєфікації і відтворення пам’яток історії та культури. Їх пошкодження, або руйнування без можливостей реконструкції, — зводить нанівець будь яку роботу як в гуманітарній, так і в економічній сферах. Тоді відсутній головний привід, а саме ті об’єкти (національні або регіональні пам’ятки), навколо яких розбудовуються готелі, мережа засобів дозвілля, прокладаються дороги тощо. Тоді відпадає потреба і в туристичних путівниках, і в музейних каталогах, де аналізуються чи рекламуються ті чи інші пам’ятки. Вони не збережені в наш час, а існували неушкодженими сто, двісті чи навіть тисячу років тому.
Існують приклади, коли можна зарадити і певним чином мінімізувати наслідки трагедії, що відбулася із об’єктом, важливим для туристичної сфери. Мовиться про реконструкцію або відтворення пам’ятки, котра зазнала з часом значних пошкоджень. В Чернігові були відроджені П’ятницька церква, Борисоглібський собор, в Батурині — фортеця і палац Розумовського, в селі Мотронівка — садиба дворянської родини Білозерських і меморіальний будинок Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок.
Відродження села Шевченка на Бахмачині, як музейно — туристичного і сільськогосподарського осередку, є вкрай важливим, потребує комплексних дій, зокрема в розбудові туристичної інфраструктури. Починати необхідно з реконструкції пам’ятника на могилі подружжя Ге та благоустрою прилеглої меморіальної території.
«Від станції Плиски йдіть пішки. Це буде дешевше, а хутір наш видніється і шлях єдиний — спитайте лише хутір Ге, і вам кожен відповість, куди йти». Так писав в 1890-х роках про свій маєток та своїх сусідів на бувшому хуторі Іванівському Борзенського повіту Чернігівської губернії Микола Миколайович Ге.
