Допис міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа про відмову Міносвіти ввести у школах уроки «Християнської етики» другу добу обговорюють соцмережі та новинні сайти. Івано-Франківський голова зазначає, до департамент освіти та науки міської ради, за його дорученням, готує лист до Міністерства освіти та науки з проханням включити до програми «Нової української школи» «Християнську етику». Адже: «До програми НУШ для учнів 5 – 9 класів не потрапила жодна з програм морально-духовного спрямування, – пояснював Марцінків. – При тому, що програми «Основи християнської етики», «Біблійна історія та християнська етика» та «Християнська етика в українській культурі» успішно пройшли комісію з етики та курсів морально-духовного спрямування. Я вважаю, що вивчення християнської етики потрібне та завжди актуальне! Це частина нашої культури!».
Чи потрібна «Християнська етика» у школах як обов’язковий для вивчення предмет, та й навіть варіативний? У Міністерстві освіти та науки вирішили, що ні. Так, минулого тижня на сайті МОН був опублікований наказ, у якому зазначалися затверджені модельні навчальні програми НУШ для 5-9 класів. «Християнської етики» у затвердженому переліку дійсно немає, натомість включені у план навчання інші програми –
«Етика», «Вчимося жити разом», «Культура добросусідства» (https://bit.ly/3zaEEVu). Який саме курс обрати, визначає кожна школа на свій розсуд.
Можливо, якби позиція Міносвіти щодо релігійних дисциплін у школі була однозначною та категоричною, то скандалу через відмову впроваджувати «Християнську етику» зараз і не виникло б. Приміром, у січні цього року, коли міністерство оприлюднювало для публічного обговорення типову освітню програму для 5-9 класів, пропонувалося перетворити курси «Основи християнської етики» чи «Біблійна історія та християнська етика» з факультативу на постійну дисципліну в школі. Передбачалося навіть оцінювання учнів із внесенням балів у табель.
Згодом міністр освіти і науки Сергій Шкарлет заявив, що згадані предмети морально-релігійного спрямування можуть бути лише варіативною частиною навчання – тобто на вибір учня, батьків та школи. Тобто заяви міністра пішли в розріз із ініційованим його ж міністерством обговоренням. І тепер не дивно, що Івано-Франківська міська рада буде вимагати повернення «Християнської етики» у школи.
Щоб читачі мали уявлення, про що саме йдеться, наведемо кілька тем, які увійшли до підручників «Християнської етики» для старших класів. Так, серед пропонованих тем – цінність цнотливості. Передбачається, що учні повинні усвідомити цінність статевої чистоти, трактувати тіло як храм Духа Святого, розуміти важливість статевої стриманості, усвідомлювати небезпеки сучасного світу (розпуста, порнографія, культ задоволення) та проблеми, породжені статевою нестриманістю (СНІД, психічні розлад, статеві збочення). Це прямі цитати із шкільної програми, які опублікувала народна депутатка Інна СОВСУН із посиланням на сайт Міносвіти .
Також учням пропонуються для вивчення теми про шлюб і подружжя (а разом з цим засвоєння, що любов – це божий дар). У темі «Родина» треба навчитися наводити приклади праведної родини, розповідати про культуру спілкування в родині. А під час вивчення теми про відповідальне батьківство учні мають навчитися обґрунтовувати цей термін на основі біблійних сюжетів.
«Найбільша проблема з цими предметами в тому, що вони нав'язують дітям релігійні практики та передбачають некритичне слідування постулатам церкви, - коментувала Інна Совсун у фейсбуці. – А це не лише порушує вимогу Конституції про те, що освіта має бути світською, але й основоположні засади «Нової української школи» – науковість, критичне мислення, рівність та повага до різноманіття. Крім того, дітям насаджувалися стереотипні, дискримінаційні уявлення щодо гендерних ролей».
Справді, Конституція нам гарантує, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви. А згадані у програмах деякі теми, може, доцільніше було б вивчати на уроках сексуального виховання. З іншого боку, деякі регіони, приміром, Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина, уроки релігійного спрямування сприйняли б швидше, ніж Одещина чи Сумщина.
«Я – «за» уроки християнської етики, за те, щоб дітям прищеплювалися знання про любов, добро, зло, віру, надію, бо це не викладається в межах якогось предмету, але – за певних умов, - пояснює релігієзнавиця Людмила ФИЛИПОВИЧ. – По-перше, предмет мають викладати професіонали, а навчальні програми та підручники писати люди, які мають спеціальну освіту. У нас дуже багато ентузіастів, самодіяльних. Приміром, фізкультурнику у школі дали почитати курс християнської етики, і після п’яти років викладання він вирішив написати підручник. Але це не працює. Бо мають бути базові знання. Я думаю, що це навіть не так релігієзнавчі, як богословські знання. Бо християнська етика – це не світська дисципліна, а богословська. Дітям не просто розповідають про основи християнства чи основи християнської поведінки, а діляться цим на основі власного досвіду. Також це має бути людина віруюча, з відповідними знаннями та методикою викладання. Бо без цього ці уроки просто викликають у дітей ненависть, нічого позитивного.
Це внутрішні причини, а є зовнішні причини та умови успішного викладання. Це має бути добровільно, тобто жодним наказом Міносвіти не може нав’язувати ніяку ідеологію, ніякого вчення, ніякої філософської світоглядної системи. І це має бути факультативно. На це мають підписатися батьки, вони є відповідальними і хочуть, аби їхнім дітям викладали «Християнську етику». Але ми не зовсім правильно розуміємо, що таке система освіти, вважаючи, що це винятково турбота держави. Ми, як громадяни, просто обираємо собі керівні органи, які мають організовувати нашу громадянську волю. До тих пір, поки ми не зрозуміємо, що ми вирішуємо, а не держава нам щось нав’язує, доти будуть виникати ось такі інформаційні хвилі.
Зважаючи на те, що в Україні реально віруючих 10-12% (не вірте даним соціологічних опитувань про 70% віруючих), відповідно, ми не можемо всім батькам, усім дітям нав’язати обов’язкове та нормативне вивчення християнської етики. Але церква дуже хоче повернутися до тих часів, коли викладали релігію у школах. Нещодавно ми були в музеї у Нагуєвичах, я дивилася класний журнал Івана Франка, то першим предметом значилася релігія. Але не буде цього повернення. Тому що світ змінився. І церква мала б до цього дослухатися і зрозуміти, що такими старими методами повальної клерикалізації вона не досягне успіху. Треба діяти іншими шляхами, відмовитися від того тоталітарного мислення, коли всім щось нав’язується. Це вже не спрацьовує, бо людина зараз інша. Тобто треба ще раз, напевно, винести це питання на громадське обговорення, дати конкретні дані церковникам, адже церква досі вважає себе певним опонентом цьому світові».
