У Національному художньому музеї України відкрито художню експозицію «Список кораблів» заслуженої художниці України Катерини Косьяненко. Реалізації цього цікавого та оригінального виставкового проекту передувала історія, що вилилася у появу арт-буку «Список кораблів» – збірки сучасного українського поета Сергія Жадана, яка вийшла у світ 2021 року у видавництві MERIDIAN CZERNOWITZ (видавець С. Померанцев).
Знайомство поета з творчістю К. Косьяненко триває кілька років і коли він побачив роботи художниці, відчув, що вони якнайкраще відображають суть творів його серії «Список кораблів». Жадан зазначив: «Роботи Каті мають дивовижну властивість повертати світло минулому, наповнювати його живим диханням і живим значенням. Це не осучаснення минулого – скоріше узгодження, урівноваження того, що було, з тим, що неодмінно станеться». Так, за кураторства директорки S.T.ART Foundation Тетяни Швед Безкоровайної, виникла ідея поєднати поетичні і художні образи, як такі, що найбільш точно ілюструють сокровенні сенси, закладені у слові та покладені на полотно. Вернісаж К. Косьяненко став оригінальною презентацією нової збірки С. Жадана. У залі Музею, серед картин Катерини, що творили дивовижну атмосферу буття сьогодення на тлі вічності, поет прочитав свої поезії. Їхні рядки емоційно перегукувались з сюжетами полотен. Так виникало те спільне поле творчості, коли слово викрешує співзвучну думку, а художне зображення народжує відповідний відгук. У книзі «Список кораблів» використано 9 повномасштабних полотен К. Косьяненко. На виставці, яка стала 29 персональним вернісажем художниці, окрім них, було представлено нові роботи.
***
Зачином книги С. Жадана стає запитання: «Ви готові?» Небайдужі й розумні люди, що звикли думати й аналізувати – готові! До сприйняття голосу роз’ятреного розуму, стривоженого серця, до вигляду очей відчаю і спокою, умиротворення й невідворотності, до розуміння найвищої мети й подолання розпачу, якому не можна зарадити. Тільки справжнє мистецтво здатне дати енергію позбавитися розпачу і знайти через нього опір на душевні сили. У тому, що в творчості Катерини Косьяненко є такий жанровий напрямок, як іконопис, відчувається певний його вплив на увесь її живопис. Люди на полотнах художниці дивним чином подібні до ликів святих. Щось невловимо сакральне відчувається у кожній постаті. Ідея мисткині глибоко філософічна. Усі ми народжуємося чистими, непорочними тілом, думками, що робить нас схожими зі святістю іконописних персонажів. І вже потім час і наші діяння «підмальовують» обличчя і фігури, надаючи й проявляючи нові риси й вирази. Художниця наголошує на природній святості кожної людини, нагороджуючи своїх персонажів стилізованими видовженими обличчями зі спокійними й всерозуміючими великими очима, довгими кистями рук та тонкими пальцями. За цією характерною зовнішньою персоніфікацією приховано відчуття внутрішньої фундаментальної глибини знань і емоцій, якими, за переконанням художниці, повинна володіти людина. В такому трактуванні, художниця домагається переконливої стилізації у поєднанні іконописної манери письма та реалістичного живопису. Це надає відчуття сучасного звучання живопису, що, втім, опирається на увесь класичний масив світового мистецтва. Таке переосмислення робить полотна Косьяненко надзвичайно оригінальними, органічно-емоційними у сенсі віднайденого нею авторського почерку. У кожній роботі К. Косьяненко – наявне намагання зафіксувати на полотні ту мить життя, що побачена саме нею, пережита її почуттями, відкрита за допомогою мистецької та людської інтуїції. У цьому бажанні ділитися власними переживаннями, відкриттями, міркуваннями, захватом світом, замилуванням і розчаруванням людиною, печаллю, радістю і сумом – є зміст розмови художника зі своїм глядачем. У фіксації часу, фіксації власного бачення світобудови, К. Косьяненко знаходить свій особливий, особистісний погляд на історію людства. Вона не ділить її на віки, десятиліття та роки, все у всесвіті художниці існує тут і зараз. Вона сміливо «плутає» часи і простори, знищуючи у своїй уяві перервність часу. Вона ніби проголошує своїми полотнами – минулого не існує, немає і теперішнього, й майбутнє під питання, просто є життя і є люди, які роблять його особливим і неповторним, яскравим і багатовимірним.
***
Центральне полотно виставки, можна сказати, програмне у серії «Список кораблів» –«Перехід». Строкатий людський натовп, що виглядає алегорією роду людського, вибудований фронтально до глядача. Це дає можливість уважно роздивитись кожного, хто стоїть у чеканні зеленого світлофора на дорожньому перехресті. Ці люди – наші сучасники, мешканці нашого міста, з якими і ми теж стоїмо на переході. І лише придивившись уважніше до цих боголиких постатей, бачимо «хитро» захованих у натовпі відомих персонажів світового класичного мистецтва, ба, ще більше, сам Христос розмовляє по мобільному телефону! Червоне світло – мить, на яку люди зупиняються перед продовженням шляху. Яким він буде після старту «зеленого»? Чи візьмемо далі з собою атрибути сучасності – каву у паперовому стаканчику, морозиво, самокат, чорні окуляри, целофановий пакет? Чи не штовхнемо безцеремонно Ісуса, поспішаючи на перехід? Чи не зірветься з повідка пес, який запросто може майнути крилами і злетіти? Чи втримає дитина в руках синього птаха?
Візуально у картині людський натовп відділено від міста, що ніби «нависає» зверху. Похмурий пейзаж звичайного міського краєвида не залишає відчуття щастя… Певно, цим людям доведеться робити ще багато «переходів», аби знайти спокій і рівновагу. Художниця сподівається, що людство все ж захищене, що Бог серед нас. Навіть лячно уявити, кому телефонує Христос!
Полотно «Зупинка» теж має виразний асоціативний ряд. Зупинені в часі, люди, перенесені з паралельних світів, опинилися випадково разом на тлі золотавого відблиску міста, де в будинках надією світяться самотні вікна. У графічному переплетенні зображень стовбурів і гілок дерев, силуетів авто, обрисів будинків, стримана інформативність пейзажу підтримується присутністю помаранчевих переливів кольору з бездоганною потрібністю присутності чорного, коричневого, червоного. Герої, що опинились на цій сучасній зупинці міського транспорту, також своїми поставами, позами, виразами облич, пластикою рук, характерними наклонами голів скидаються на іконоподібних персонажів. За кожним з них – власна історія, непроста і багатозначна, кожного цікаво розглядати, дофантазовувати його життя. Художниця, передаючи масштабність, здавалося б, локальної ситуації, пропонує колосальний простір для польоту фантазії.
Картина «Невидимий автобус» – своєрідна модель суспільства. В якому усі – ніби-то разом і кожен – у своїму мікро-світі, закритому просторі. Долі таких різних героїв добре прочитуються, в їхніх фігурах – спільність і відокремленість. Тло обрисів сучасного міста за вікном вказує на знайоме сьогодення, але ж ці герої – нізвідки, вони – типажі, узагальнення, в яких є змога упізнати себе. І лише їхні очі – як дзеркало душ, тримають на собі увагу…
«Нам йдеться про нашу самотність,
В якій ми так добре почуваємось,
якою ми виправдовуємо
критичну нестачу любові
в цьому прекрасному
світі». Сергій Жадан
Надзвичайне емоційне враження справляє полотно «Кораблі». Простір неба і простір води – у насиченому ультрамарині заворожує погляд. Візуально ділить цю широчінь горизонтальна стрічка міського пейзажу зі старими висотками, що приречено мовчать чорними зіницями вікон. На передньому плані – у зеленому човні двоє. Багатовимірна метафора зловісного Стікса з перевізником Хароном, виникає відразу. Тим більше, що покинуті будинки схожі на зруйнований Схід України, а чоловіки у човні нагадують військових. У просторі води у манері наївного мистецтва, наче дитячою рукою, намальовані силуети різних кораблів і човників. Вони ніби під водою… Так народжується асоціація про пласти епох, що накладаються одна на одну і тримають усю історію людства «на своїх плечах». У конкретності сюжету полотна, де усе досконало вивірено щодо колористики, глибини оповіді, зорових противаг, вражає глобальність погляду митця на долю окремих людей і цілої країни.
***
Картини Катерини Косьяненко до збірки «Список кораблів», звісно, не ілюстрація поезій Сергія Жадана, вони – унісонне співзвуччя з поетичним словом і самостійне потужне явище. Як застигають слова віршів на папері, так вкарбовуються пензлем у фарбу лики людей, сучасних і вічних, зрозумілих і нерозгаданих, натхненних і пересічних, таких, що достойні засудження і захоплення. Творчим вибором тем, колоритом палітри, нарочитістю ніби-то недбало покладеного мазка, художниця затверджує виразну індивідуальну манеру, хоче не прикрашати дійсність, не виписувати її бездоганною і довершенною, а фіксувати своє розуміння життя якомога правдиво і чесно… Особливість Косьяненко як митця – прагнення досліджувати людину. На своїх полотнах вона накладає один пласт часу на другий, третій, четвертий… і крізь товщу цивілізацій проявляє вічну сутність людини, її загадку. Чому людина така, як і чим вона живе, що сповідує, на що болісно реагує, як молиться, перед чим схиляється? Біблійна стилізація на полотні міцно вкарбована у картину сьогодення. У кожній людині проглядається його доля, міра визначенності щастя і передбаченість трагедії, у цій спільності – картина людства. Герої на полотнах Косьяненко, індивідууми і народ, здебільшого мають стан спокою. Ніби їм відомо щось надважливе у цьому світі. Тому, всі так схожі на лики святих на іконах. І як ікони, що заспокоюють і укріплюють віру, живопис Катерини Косьяненко заспокоює, примирює, вселяє надію. Споглядаючи картини, можна насолоджуватися кольоровими колоритними нюасами, захоплюватися довершеними композиційними вирішеннями, емоційно медитувати. А ще є можливість збагатитися інтелектуально, тому що у масштабності асоціацій, сакральності філософії, глибині метафоричності картин – так багато поживи для роздумів і пошуків відповідей на вічні питання, що ставить перед людством буття.
Виставка «Список кораблів» Катерини Косьяненко триватиме до 8 серпня.
