Московській радості та зловтісі немає меж. На федеральних каналах тема Афганістану навіть на певний час затьмарила Україну. Російському обивателеві показують, що кляті американці в поспіху залишили Афганістан, витратили на нього купу грошей, і все даремно. Як тут не порадіти. Тільки марно все це.
Американці та їхні союзники справді досить поспішно залишили країну, підтримуваний ними режим президента Гані впав якщо не за дні, то навіть за години. Неминуче виникли конспірологічні версії про змову за афганською спиною з талібами та інше, що завжди супроводжує такі різкі зміни.
Насправді в цьому стратегічно важливому регіоні відбулися серйозні політичні та стратегічні зміни. І вони аж ніяк не зводяться до того, що американці зазнали поразки, а хтось, згідно з федеральними каналами, Росія і Китай виграли. Насправді все набагато складніше.
Із захопленням талібами влади в Афганістані виник очевидний політичний вакуум. Їхній режим не самодостатній, так чи інакше має спиратися на істотну підтримку ззовні. Заповнення вакууму не відбудеться вмить, процес цей розтягнутий у часі і досить суперечливий. Поки що ж можна досить упевнено припустити, що найперше виграє від змін Пакистан.
Влада Ісламабада має досить міцні й розгалужені зв'язки з «Талібаном». Точніше, військове керівництво та структури пакистанських спецслужб. Вплив Пакистану практично автоматично на Афганістан посилиться. Це не означає, що таліби несамостійні, проте діятимуть у співдружності з Пакистаном.
З огляду на давні та глибокі зв'язки Ісламабада з Вашингтоном останній таке кураторство над Афганістаном цілком влаштує. Ба більше, зважаючи на все, таким був план виходу західних сил.
Тож щодо перемог та поразок не варто робити поспішних висновків. Американці перейшли до стратегії непрямих дій. У них багато що залишилося в Афганістані. Від агентурних мереж до прямих зв'язків з талібами.
США змінили тактику. Вони мають інше на меті. Афганістан втратив для них свою вагу, оскільки на перший план вийшло протистояння з Китаєм і наступною чергою з Росією.
Тепер Афганістан – це головний біль Пекіна й Москви. В їхньому м'якому підчерев'ї з'явилося вкрай небезпечне державне утворення, нашпиґоване терористами всіх штибів і видів.
У цьому сенсі немає підстав повністю покладатися на запевнення лідерів талібів, що вони не мають планів виходу за межі Афганістану. Вони, можливо, й не мають, але це не означає відсутність таких у інших.
У військових операціях в Афганістані найактивнішу участь брали іноземні терористичні угруповання. Сюди злетілися терористи з Близького Сходу, Індії, Пакистану, Філіппін, африканських країн.
Характерно, що п'ять прикордонних повітів провінції Бадахшан, що межує на півночі і північному заході з Гірсько-Бадахшанською автономною областю та Хатлонською областю Таджикистану, після захоплення віддали під управління угрупованню «Джамаат-Ансаруллах», яку називають таджицькою філією «Аль-Каїди» на чолі з Махді Арсланом. Зважаючи на все, таліби віддали цьому угрупованню території, населені таджиками, тому що наразі вони їм не цікаві. Аналогічні процеси тривають і з повітами, населеними узбеками й туркменами.
Уся терористична рать, що розташувалася на півночі Афганістану, не вважає себе зв'язаною зобов'язаннями, що їх дали таліби іноземним державам. Змусити це воїнство щось виконувати можна лише силою зброї, але особливого бажання вдаватися до такого засобу лідери талібів не мають. З двох причин.
Перша. Терористи добре організовані й озброєні. Просто так їх не візьмеш. Тим паче, що вони одразу переходять до дій дрібними групами й осередками в містах. Боротися з ними дуже важко.
Друга. Країна вельми потребує мирного перепочинку. Економічні перспективи таліби мають досить невиразні. Їм не доводиться, принаймні поки що, розраховувати на зовнішню фінансову та іншу підтримку. За таких умов розпочинати воєнні дії з терористами собі дорожче.
Найімовірніше, поки що триватиме процес накопичення сил усіма сторонами. Є ознаки того, що «Аль- Каїда» й схожі угруповання займатимуться ідеологічною підготовкою своїх рейдів до суміжних держав держави Центральної Азії, створенням у них підпільних осередків та баз зброї в гірських районах Таджикистану та Киргизії.
Повною мірою це стосується китайського Сіньцзян-Уйгурського автономного району (СУАР). Уйгурські терористичні організації, зокрема Організація звільнення Східного Туркестану (East Turkestan Liberation Organization, ETLO) співпрацюють з «Аль-Каїдою». Принаймні це стверджує китайська влада. ETLO вже давно зробила Афганістан своєю базою і зовсім не має наміру йти звідти, попри дипломатичні зобов'язання «Талібану».
Ось і виходить, що Москві й Пекінові слід негайно взятися за зміцнення кордонів як своїх у разі Китаю, так і союзників у разі Росії. Відповідно, це потребує досить значних ресурсів.
Російська військова база в Таджикистані вже дістала підкріплення, і розпочинається її розширення. Ухвалено рішення про створення нової застави й необхідної для неї інфраструктури на кордоні Таджикистану та Афганістану. І це далеко не кінець, а лише початок.
Відповідні рішення і дії потрібні в Киргизії, де ситуація є дуже складною. Зважаючи на відомі обставини там не лише дуже гострими є соціальні проблеми, а також етнічне протистояння з узбеками, чим неодмінно скористаються ісламістські терористичні осередки.
З усього випливає, що в Центральній Азії Росія здобула новий дуже великий і протяжний фронт. Виникає небезпека втягування в таку війну, порівняно з якою дві чеченські здадуться легкими прогулянками.
А поки що в Москві зовні сповнені оптимізму. В ефірі телеканалу «Россия 24» спецпредставник президента Росії з Афганістану, директор другого департаменту Азії МЗС Замір Кабулов зазначив, що бойовики організації «Талібан» демонструють більшу готовність до перемовин, ніж уряд в Кабулі.
Водночас заступник голови комітету з оборони Державної думи, колишній командувач Колективних миротворчих сил СНД у Таджикистані Віктор Заварзін наголосив на проблемі зміцнення зовнішнього периметра кордонів держав Центральної Азії. «Інша річ – зміцнити кордон, допомогти Узбекистанові, Туркменії, Таджикистану – цим потрібно займатися, щоб не дати змоги бандам та наркотрафіку проникати до Центральної Азії. Зараз, звісно, всім доведеться працювати – й окремим країнам, і ОДКБ. А це складна робота».
Отже, радість і зловтіха на федеральних телеканалах мають прикрити очевидну небезпеку втягування Росії у війну з терористами вже практично на її кордонах і необхідність додаткових фінансових та матеріальних витрат.
Як переконував Путін, вторглися до Сирії, щоб боротися з міжнародним тероризмом далеко, а тепер боротимуться дуже близько.
Не варто радіти невдачам інших, краще подумати про можливі свої.
:
