Якщо хтось із вас любить подорожувати так, як люблю це я, запитання до знавців. Приміром, ви вирішили, відкинувши всі важливі й надважливі справи, провести з друзями серпневі вихідні в одному з улюблених міст України. Щоб було що згадати, окрім спеки й ковіду, про коротке літо 2021 року. Вибір припав на чудовий Львів, де всі вже бували, обходили його вздовж і впоперек. А кортить нових емоцій, свіжих вражень. Звісно, треба досліджуваті околиці. Ризикну припустити, що, прискіпливо вивчивши пропозиції львівських туристичних агенцій, ви неодмінно виберете екскурсію старовинними замками Західної України — Золочівським, Олеським, Підгорецьким, резиденції Острозьких.
Я б саме так і вчинила, оскільки вже давно зробила позначку в «бальному записничку» — must see! Однак несподівана пропозиція поїхати у престур на відкриття оновленого музею історико-культурного парку «Стародавній Звенигород» порушила плани. На свій сором, про Звенигороді я нічого не знала, хоча розташований він лише за 25 кілометрів від Львова! Несміливо сподіваюся, що моє невігластво не одноосібне, і тому — екскурс в історію.
БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ Й РОЗКВІТ ЗВЕНИГОРОДА
Звенигород — один з трьох найдавніших міст Галицької Русі. Уявіть лишень — він старший, ніж Львів, на 200 років! Перша згадка про поселення документоване 1086 роком. У той час правнуки великого князя київського Ярослава Мудрого брати Ростиславовичі розпочали боротьбу за спадщину, підкорили ці землі й здобули право на удільні князівства. Старший з братів — Рюрик — осів у Перемишлі, молодший — Василько — побудував Теребовлю, середній — Володар — заклав Звенигород.
Запис у літописах пов’язаний з першою історичною битвою в тих місцях. Володимирський князь Ярополк Ізяславич вирішив покарати бунтівників-небожів і пішов на них війною. Але зазнав поразки. Пораненого, його вбив найманець, один із дружини ескорту. Перемога Ростиславовичів під Звенигородом фактично поклала початок існуванню удільного Звенигородського князівства.
Його розквіт припав на початок XII століття, під час правління князя Володимирка (1124—1141). Успадкувавши Звенигород після смерті батька, він перетворив Звенигород на багату, економічно розвинену столицю, площа якої в укріпленій частині становила майже 160 гектарів. У місті велися безпрецедентні за масштабами роботи. Було зведено новий княжий двір — білокам’яний ансамбль, який відповідає останнім віянням тодішньої європейської моди. Комплекс складався з палацу, з’єднаного дерев’яною двоповерховою галереєю-переходом із церквою та усипальницею. Колекції артефактів, знайдених на території міста (42 000! — і це тоді, коли княжа столиця досліджена не більш ніж на 10 відсотків), свідчать про високий рівень ремісничого виробництва у Звенигороді. Передусім ювелірної справи, а також — косторізної, деревообробної, ковальської, гончарної, скляної, шевської та інших.
Звенигородський князів добре знали за межами князівства, вони підтримували тісні контакти з монаршими дворами Європи: Володимирко одружився з дочкою угорського короля Коломана Книжника, вони мали трійко дітей (двох доньок та сина). Обох доньок видали заміж за польських князів — краківського князя Болеслава Кучерявого та одного з його братів, скріпивши таким чином політичний союз між країнами.
Князівство процвітало. Але якщо хоч трохи заглибитися в історію, виникає запитання — чому саме Звенигород так стрімко й потужно розвивався, адже вже існували й давніші міста — Перемишль, Галич, приміром? Тим паче, що місто було розташоване на (здавалося б) проблематичній, болотистій місцевості.
«Справді, — прокоментував запитання один з активістів розвитку музею кандидат архітектури Василь Петрик. — Місцевість непроста. Високі гори, пагорби, долини, болота ... Але розгадка доволі проста. Саме тут пролягав трансєвропейський торговий шлях, який давно цікавив київських князів: з Європи — на Київ. Звенигород був місцем, де концентрувалися всі водні нитки, з міста йшов зручний спуск, і київські князі могли контролювати трансєвропейський шлях. А болота, що оточують фортецю, не заважали, а лише допомагали звенигородцям — вони будували шлюзи на підступах до міста, розумілися на дренажі. У стародавніх літописах Звенигород згадується 15 разів. Завжди у зв’язку з міжкнязівськими політичними конфліктами, які часто-густо закінчувалися битвами під стінами фортеці, і жодного разу вороги не змогли взяти місто. Ще не настав трагічний січневий день 1241 року. Але тут відіграв свою роль «людський фактор», як сказали б сьогодні.
НАВАЛА БАТИЯ І ПАДІННЯ СТОЛИЦІ
З літопису: «Коли побачив (Батий), що Кременець і город Данилів підкорити неможливо, то відійшов од них, і прийшов він до Володимира, і взяв його списом, і вибив його без пощади, так само і город Галич, і інших городів багато, що їм нема числа». У грудні 1240 року до Звенигорода надійшла звістка про захоплення Києва татаро-монголами. У місті зрозуміли, що і їм не уникнути сутички з кочівниками, і почали готуватися до оборони. Через місяць під Звенигород підійшло багатотисячне військо. Але наблизитися до міста йому не вдалося через небезпечні болота, в яких загинув не один ханський розвідник.
Досвідчений і хитрий Батий припустив, що існують таємні стежки, які можуть привести військо до неприступної багатої столиці. Одного разу його слуги, які шастали околицями в пошуках безпечного проходу, натрапили на хатину, яка сховалася в кущах. Там мешкала самотня стара, ніхто не знав ні її імені, ні скільки їй років. Місцеві жителі обходили стороною хату — ходили чутки, що господиня — відьма, поміж себе називали її бабою Ягою.
Там, де виявилися безсилими вороги, фатальною стала зрада. Баба Яга провела озброєне військо під самісінькі стіни фортеці. Звенигородці запекло оборонялися, але утримати місто цього разу не вдалося. Татаро-монголи вщент спалили великий Звенигород. Щодо долі баби Яги, коли вона прийшла до Батия по обіцяне золото, ординці схопили її і втопили у трясовині. Подейкують, що і сьогодні, через століття, на болотах, опівночі, бродить її неприкаяний дух, розплачуючись за зраду своєму народові. Хочете вірте в цю легенду — хочете ні, але нам переконатися в її правдивості на думку не спало.
Звенигород перестав існувати і вже ніколи не відновив свій статус. Утім істини заради, слід зазначити, що через кілька століть ці землі стали власністю родини Сенявських. З ім’ям гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського пов’язують появу на початку XVIII століття Звенигородського замку на території колишнього дитинця, але будівництво його так і не було завершене. Сьогодні від фортечних укріплень залишилися чотири кутових бастіони і рештки земляних фортифікацій. За радянських часів тут побудували колгоспну ферму. Було й таке ...
Звісно, історія стародавнього Звенигорода не могла не зацікавити краєзнавців та істориків. Археологічні дослідження літописного поселення ще в 30-х роках минулого століття розпочав відомий вчений Ярослав Пастернак, але в той час ця територія перебувала під окупацією Польщі і «бути українцем» стало небезпечно. 1944 року Пастернак емігрував до США, його наукові праці та книги були закриті спецфондом і до розпаду СРСР прочитати їх було неможливо.
Систематичне вивчення княжої столиці відновилося після Другої світової війни. Саме у Звенигороді археологи знайшли три найдавніші берестяні грамоти, які містяться в Державному архівному фонді України. Одна з них чудово збереглася і була прочитана — це лист-претензія вдови купця Говена з Перемишля до колишнього Звенигородського партнера чоловіка з вимогою повернути борг. Було знайдено також фрагмент унікального музичного інструменту першої третини XII століття — семиструнних гуслів. Це єдина така знахідка на теренах України. Наразі Звенигород досліджений не більш ніж на 10 відсотків.
НОВЕ ЖИТТЯ ЛІТОПИСНОГО МІСТА
«Коли ми з колегами почали займатися розвитком музею, довго думали, що хочемо зробити на цій території, — розповідає керівниця проєкту Наталія Войцещук. — У другій половині минулого століття багато археологічних заповідників Європи захоплювалися відтворенням втраченої архітектури. Поза сумнівом, реконструкції мають право на існування, якщо там влаштовувати лицарські турніри, приміром. Ми ж на перше місце поставили науку. Я завжди казала й повторюватиму — заради збереження автентичності гризтимуся, боротимуся і вмиратиму!
Усі реконструкції, хоч би якими вони були ґрунтовними, ніколи не дадуть стовідсоткового уявлення про те, який саме вигляд мав Звенигород. Ми робимо аналогії з етнографії — справді, багато предметів прийшли з давнини, але все одно — дізнаємося, якою була дорога, наприклад, який вигляд мали огорожі будинків, якими були споруди до першого зрубу, але про те, чим і як покривали свої помешкання наші предки, можемо лише здогадуватися, поки не винайдуть машину часу, в усякому разі. Тому 30-40 відсотків в будь-яких реконструкціях — вигадка.
Звенигород ще дуже мало вивчений. Коли відновляться археологічні розкопки, на нас чекають основні знахідки й розгадки таємниць стародавнього міста. Українського Новгорода, як його іноді називають. Адже, ви вже знаєте, він стояв на болотах, а вода — природний консервант. Дерев’яні предмети, дошки, які знаходили тут, чудово збереглися — свіжі, блискучі, хіба що не пахли. Але через 20-30 хвилин починали руйнуватися, перетворюватися на губку. Головне завдання дослідників — зрозуміти, яким чином зберегти, законсервувати дерев’яні предмети.
Тому ми вирішили не проводити дорогої і складної у виробництві реконструкції стародавнього Звенигорода, тим паче, що з новими відкриттями уявлення про деталі побуту наших пращурів істотно змінюються, можуть швидко застаріти й не відповідати новітнім історичним знанням. Взяли на озброєння досвід інших країн, де в археологічних заповідниках дедалі популярнішою стає віртуальна реальність. Уже масштабно відтворено в 3D багато стародавніх цивілізацій — Рим, Афіни, Бельбек, Єгипет.
За підтримки Українського культурного фонду 2019 року розпочалася робота і зі створенню 3D моделі літописного Звенигорода. В межах проєкту «Стародавній Звенигород: брендинг та промоція Княжої столиці» було розроблено базову модель міста, куди увійшли територія княжого дитинця, де був розташований палац, боярські квартали знаті, й частина передмість.
На основі 3D моделі науковцям, художникам та IT-фахівцям вдалося вперше показати, який вигляд мали споруди та панорама княжого граду. Окремі фрагменти моделі стали основою короткої відеоекскурсії. У ній можна побачити не тільки, який вигляд мав Звенигород з висоти пташиного польоту, а й пройтися стародавніми вулицями, зайти до церкви і навіть до княжого палацу. Це надзвичайно захопливе видовище, як ви могли переконатися самі «.
Продовженням проєкту 2019 року стала нова робота музейної команди: «Княжий Звенигород: від реального до віртуального», яку також реалізовано за підтримки Українського культурного фонду 2020 року. Фахівці відтворили 12 локацій (чотири інтер’єрних, вісім екстер’єрних) стародавнього міста у форматі віртуальної реальності. Понад 100 предметів змодельовано спеціально для віртуального Звенигорода на підставі знайдених археологами артефактів. Реконструйовано 18 типів будинків, «побудовано» дві церкви і два палаци, «насаджено» кілька тисяч дерев і кущів, понад 50 тварин і птахів «оселилися» в місті.
Автори проєкту детально продумували кожну відтворену сцену. Вона мала відповідати кільком критеріям. Перший — різноманітність. Будинки, де мешкали прості люди, садиби знаті, житло князів. Другий критерій — вивченість: наскільки дослідженими є ті чи ті об’єкти. Усі віртуальні реконструкції базуються на інформації археологічних розкопок минулих десятиліть. Якщо, надягнувши VR-окуляри, ви побачите боярську садибу, це означає, що саме на цьому місці її знайшли археологи. Третій критерій — локація: прив’язка місць до екскурсійних маршрутів на території заповідника.
І «вишенька на торті». Спеціальний AR — застосунок «Княжий Звенигород», він є в App Store і Google Pay, і об’єднує в собі три продукти: AR — поштівки, портали часу й дитячу книжку «Пригоди у княжому Звенигороді». Для малюків, гадаю, буде особливо цікаво побачити п’ятьох друзів — домовичка, лисичку, вовчика, зайчика і пташку — на екрані смартфона, після того, як батьки прочитають їм історію пригод друзів у стародавньому княжому Звенигороді.
Коли слухаєш розповіді про плани розвитку заповідника його директорки Наталі Войцещук, ерудованої, емоційної, принципової в поглядах, та ще й красивої молодої жінки (про багатомісячні ходіння кабінетами чиновників промовчу, добре, що її почули й допомогли проєктові обласна рада та Пустомитівська района рада), неможливо відірватися, стільки в її словах віри, бажання зробити музей сучасним, із застосуванням нових технологій, цікавим та комфортним для відвідувачів. І мимоволі крутяться в голові рядки відомого поета: «Гвозди бы делать из этих людей, крепче бы не было в мире гвоздей...»
Дійсно, планів сила-силенна. У парку планується прокласти велосипедні доріжки, обладнати дитячі майданчики для квестів, узятися за інфраструктуру — кав’ярні, куточки відпочинку для відвідувачів. На території заповідника збереглася будівля, зведена 1926 року, Наталя з колегами мріють зробити там виставковий центр.
Окрім того, унікальними є й околиці Звенигорода, якими провела для нас екскурсію воістину ексклюзивний гід — докторка історичних наук Віра Леонідівна Гупало. Навколо стародавнього Звенигорода в кількох селах стояли форпости (оточували його «віночком») — спостерігачі стежили, щоб ворог не пройшов до міста, а в разі небезпеки гінці сповіщали про це до фортеці. Розкопки там ще не велися, але місцеві жителі регулярно знаходять на городах предмети побуту, якими користувалася соціальна еліта — хрести, складні, де зберігалися мощі, ювелірні вироби, срібло.
У цих місцях збереглося багато унікальних храмів, більш пізнього часу, але на території України ви мало де побачите такі. Наприклад, церква св. Симеона Стовпника в селі Коцурів, побудована без жоного цвяха в XVII столітті. Діюча греко-католицька церква св. Миколая в селі Угринів, того ж періоду. Римо-католицька парафія в селі Бобрівка з дуже цікавою історією, де жила, зокрема, молода поетеса Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер), безнадійно закохана в Івана Франка. Селяни навіть хочуть увічнити в камені їхні взаємини. Та багато інших пам’яток старовини, до яких ми просто не встигли дістатися. Цей маршрут — «віночок» — може стати окремою екскурсією вихідного дня — шанувальникам активного відпочинку він точно буде до вподоби.
Гадаю, команді історичного заповідника «Стародавній Звенигород» все вдасться і ми ще не раз почуємо про їхні успіхи. Нехай щастить!
P.S. Тим, хто любить відкривати нові маршрути, підказка — маршрутка зі Львова до Звенигорода ходить що 30-40 хвилин. Півгодини — і зможете опинитися у стародавньому місті.
Щира подяка працівникам музею у Звенигороді та київській журналістці Валентині Клименко за чудово організований престур та можливість відкрити для себе непрочитану сторінку історії України.
