Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган відвідав Боснію та Герцеговину з офіційним візитом і просто в аеропорту Сараєво заявив, що для Туреччини Боснія та Герцеговина є ключовою державою на Балканах. А в Цетіньє, куди Ердоган прибув уперше, на спільній прес-конференції з президентом Чорногорії Міло Джукановичем турецький лідер заявив, що його відвідини Балкан «демонструють відповідальність Туреччини перед балканськими країнами», оскільки «Туреччина несе історичну відповідальність за Балкани. З цієї причини ми здійснюємо часті візити до балканських країн». У Чорногорії Ердогану вдалося укласти важливу угоду про збільшення обсягу торгівлі між двома країнами до 250 млн доларів з нинішніх 144 млн, тобто майже подвоїти. А турецьке Агентство зі співпраці і координації (TİKA) за останні роки реалізувало в Чорногорії 399 проектів, загальною вартістю в 20 млн євро.Думаю, що ці візити за своїм геополітичним значенням далеко виходять за рамки двосторонніх відносин між Туреччиною й Боснією та Герцеговиною та Чорногорією. Не випадково вони відбулися після ганебного фіаско США в Афганістані, а також після участі прем'єр-міністра Туреччини Мевлюта Чавушоглу в київському саміті «Кримська платформа», де він ще раз підтвердив турецьке визнання української приналежності Кримського півострова. Туреччина, користуючись ослабленням позицій Америки в період адміністрації Байдена, прагне перетворитися на регіональну наддержаву в Південно-Східній Європі. Не виключено, що у Вашингтоні не були б проти того, щоб Туреччина взяла на себе постачання сучасної зброї Україні. А член Президентської ради БіГ Шефік Джаферович заявив, що «Туреччина й Ердоган є важливими елементами стабільності на Західних Балканах і проводять політику стабілізації на Західних Балканах».
Не забуває Анкара і про побратимів у Центральній Азії та на Південному Кавказі. На 8-му саміті в Стамбулі в листопаді цього року очолювана Туреччиною Тюркська рада може перетворитися на Союз тюркських держав, що, вочевидь, передбачає в майбутньому вищий рівень військово-політичної та економічної інтеграції. Зараз до Тюркської ради входять Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизія, а також Туркменістан у ролі спостерігача. За рахунок цього союзу Туреччина хоче передусім посилити свій вплив у Центральній Азії, оскільки турецький вплив в Азербайджані спирається головним чином на двосторонні угоди та домовленості й не потребує Тюркської ради, що ще раз довела Друга карабаська війна.
До нинішнього візиту Ердоган вже двічі зустрічався з членами президії Боснії та Герцеговини - в березні в Анкарі та в червні на саміті Процесу співпраці в Південно-Східній Європі в Стамбулі. У Сараєво турецький президент заявив: «З дружньою і братською Боснією та Герцеговиною у нас дуже близькі історичні, культурні та людські зв'язки. У нас дуже плідне й широке співробітництво, побудоване на фундаменті взаємної політичної волі». І хоча йдеться перш за все про зміцнення торговельного та економічного співробітництва і про реалізацію спільних інфраструктурних та інвестиційних проектів між Туреччиною та Боснією та Герцеговиною, Туреччиною та Чорногорією, амбіції Ердогана досягають значно далі.
Туреччина, безсумнівно, прагне зайняти сильніші позиції на Балканах, причому не лише в країнах з переважним або значним за чисельністю мусульманським населенням, таких як Албанія, Косово і Боснія та Герцеговина, а також, але в меншій мірі, Північна Македонія і Чорногорія, де проживає значна албанська меншина, і Болгарія зі значною турецькою меншістю. Одним з ключових гравців на Балканах, про що Ердоган говорив неодноразово, Туреччина вважає Сербію. Таким чином, Анкара намагається перш за все зміцнити своє становище в тих балканських країнах, які поки що не вступили до НАТО або, навіть, як Сербія, заявляють про своє небажання приєднуватися до Північноатлантичного альянсу. А в країнах, які вже є членами НАТО, але мають лише дуже віддалені перспективи повноправного членства в Євросоюзі (Албанія, Північна Македонія, Чорногорія), Туреччина прагне в першу чергу зайняти сильні економічні позиції. Як зазначає сербський політолог і дипломат Дарко Танаскович, «турецький вплив і присутність відчутні більшою чи меншою мірою в усіх балканських державах... Мусульманські спільноти на Балканах (бошняки, албанці, турки) - головний форпост для Туреччини, і вона там демонструє вирішальний вплив, незважаючи на нещодавні прориви на цю територію деяких інших ісламських центрів, переважно арабських».
Але все ж до релігійного фактора весь турецький вплив на Балканах не зводиться. Цікаво, що в Боснії та Герцеговині боснійці-мусульмани нерідко скаржаться, що турецькі підприємці більше цікавляться Сербією, ніж релігійно близькою Боснією. Тим паче що турецьке співробітництво з Боснією та Герцеговиною все одно передбачає співпрацю з Сербією, передусім через переважний вплив Белграда на Республіку Сербську в Боснії. Ердоган всіляко підкреслює необхідність збереження єдності Боснії та Герцеговини, але без сприяння Сербії це дуже важко зробити. За словами Дарко Танасковича, «в державах, для яких перспектива вступу до ЄС стає дедалі туманнішою й чиї громадяни вважають лицемірною поведінку Брюсселя щодо до них, Туреччина здається дедалі більш прийнятною в ролі партнера». І до числа цих країн, безумовно, належать не лише Боснія та Герцеговина, Албанія й Косово, а й Сербія, Північна Македонія та Чорногорія.
І у всіх цих країнах турецький вплив стикається в першу чергу з російським впливом, який, однак, обмежується енергоносіями й постачанням озброєнь (до Сербії). У плані торгівлі зброєю Туреччина з лишком здатна замінити Росію, зокрема запропонувавши клієнтам модні після війни в Нагірному Карабасі й дефіцитні безпілотники. В економічному плані Анкара також може запропонувати ті споживчі товари й навіть промислове обладнання, якого немає у Росії. Тож у сфері економіки турецький і російський вплив скоріше не конкурують, а доповнюють один одного. Не випадково Президент Сербії Олександр Вучич підкреслює свої добрі відносини з Ердоганом і вітає зміцнення сербсько-турецького економічного співробітництва.
Як здається, США нічого не мають проти того, щоб Туреччина протистояла Росії на Балканах, та й у Центральній Азії. Поки що Анкара демонструє готовність хоча б тимчасово замінити Америку в Афганістані. Як заявив турецький міністр оборони Хулусі Акар, Туреччина за певних умов готова взяти на себе управління аеропортом Кабула після виведення звідти американських військ, що, ймовірно, дозволило б продовжити евакуацію з Кабула на кілька днів або навіть тижнів. Тим паче Вашингтон має вітати подібні турецькі ініціативи в країнах Центральної Азії й на Балканах. Однак слід мати на увазі, що російсько-турецьке суперництво в цих регіонах поки що не має конфронтаційного характеру і навряд чи тут дійде до конфронтації в доступному для огляду майбутньому. Анкара стримує Москву за допомогою «м'якої сили», не забуваючи про свої інтереси, до яких сварка з Росією явно не належить. Про витіснення Туреччиною Росії з Балкан не мова не йде.
