Історія українського театру ніби зіткана із суцільних доказів відомого вислову про те, що театр існує не завдяки, а всупереч. Диктатура з боку влади, міцно стиснуті ідеологічні лещата, життя в окупації, репресії неугодних, безгрошів’я — власне, немає жодного театру, крім деяких наймолодших, якому вдалося б уникнути цих «принад» буття. Якщо згадати зараз Луганський обласний український академічний музично-драматичний театр, то це «всупереч» справедливо буде вивести у найвищий ступінь. Заснований 1941-го в Харкові, театр уже за три роки отримав постійну прописку в Луганську. Його історія — це стрімка амплітуда злетів і падінь, найкрутіший виток якої було зафіксовано 2014 року, коли місто Луганськ стало столицею невизнаної республіки. Тож вітання з вісімдесятиріччям театр приймав у Сєвєродонецьку, у відреставрованому приміщенні колишнього місцевого театру драми. Технічно укомплектованим (обладнання довелося купувати вже на місці, адже жодного мікрофона чи прожектора із Луганська вивезено не було), з новою трупою (був оголошений конкурс) і новою афішею (за цей час репертуар «з нуля» поповнився майже 50-ма виставами, чимало із яких поставлено за творами українських, у тому числі й сучасних драматургів).
Розпочинаючи новий сезон, наприкінці вересня театр запросив своїх шанувальників на ювілейний вечір «80 сезонів. Пишаємося кожним», на який завітав і голова Луганської обласної державної адміністрації Сергій ГАЙДАЙ. «Вісімдесят років — це дуже багато, хоча для когось вони промайнули дуже швидко, — зауважив очільник обласної військово-цивільної адміністрації. — Я багато бачив різних вистав, але те, що відбувається тут, завжди цікаво та дуже емоційно, а іноді навіть важко…» Крім особистого зізнання в симпатіях до театру, керівник Луганщини виконав і свою посадову місію — вручив почесні відзнаки, грамоти й листи подяки акторам і працівникам, а художній керівник театру Сергій Дорофеєв одержав у подарунок іменний годинник. Який, до слова, йому неодмінно стане в пригоді, адже, незважаючи на поважний вік, гастрольний графік луганського театру досить щільний. Попри перманенті карантинні обмеження і, як наслідок, неможливість стовідсоткового планування творчих відряджень, лише за останні півтора місяці луганцям вдалося побувати в кількох містах країни: виставу «Ромео&Джульєтта» режисера Максима Булгакова, яка є беззаперечним хітом афіші й за підсумками минулого року увійшла до лонгліста Всеукраїнського фестивалю-премії «ГРА», побачили в Запоріжжі, Миколаєві, Мелітополі, Новій Каховці…
А 6 жовтня Сєвєродонецьк прийматиме колег на своїй землі — у місті розпочинається ІІІ Всеукраїнський фестиваль театрального мистецтва «СвітОгляд», який відкриє Чернігівський театр ім. T. Шевченка виставою Андрія Бакірова «Приборкання норовливого». Свої спектаклі на фестивалі покажуть також Донецький академічний обласний драматичний театр, м. Маріуполь (FRIDA); Київський академічний театр «Золоті Ворота» («Сталкери»); Театральна спільнота DSP, м. Київ («Стусанина»). Столичні актори Римма Зюбіна та Олег Коркушко зіграють виставу «Це все вона» (режисерка — Влада Бєлозоренко), а завершать фестиваль господарі, які запросять глядачів на свою нещодавню прем’єру режисера Ігоря Білиця «Три сестри та інші». Цю постановку навряд чи можна зарахувати до категорії звичних для місцевої публіки вистав — для когось вона стала або ще стане справжнім потрясінням, але, як пообіцяв свого часу Сергій Дорофеєв, театр планує задовольняти художні вимоги різних глядачів. «Мені дуже хотілося, щоби в нашому місті був фестиваль, — говорить Сергій. — Тому що значна частина населення Луганської області не виїжджала за межі Луганської області. І якщо ситуація склалася таким чином, то потрібно зробити так, щоб сюди приїжджали. Що, власне, під час фестивалю й відбувається. До нас приїжджали різні театри, в тому числі із Західної України, із центрального регіону — звідусіль. Люди ходять на вистави, бачать, яким може бути театр… Ну і, будьмо відвертими, абсолютно всі бажання глядачів ми задовольнити не можемо, а так даємо можливість розширити свої уявлення про театральне мистецтво. Яке, можливо, буде альтернативним до того, що вони звикли бачити у нас».
…Часто театр із Сєвєродонецька називають театром-переселенцем. І хоч би яким сумом віяло від того, що це означає, новітня історія луганчан доводить, що віра, цілеспрямованість, патріотизм, одержимість своєю справою, сміливість у прийнятті рішень — добрі помічники в найскладніших ситуаціях.
