Візит заступниці державного секретаря США Вікторії Нуланд до Москви спричинив у російській столиці якийсь небувалий ажіотаж. До того ж його драматургія у пропагандистському просторі чітко ділиться на два періоди.
Було очевидним, що українська проблема посяде під час перемовин досить значне місце. Саме тому в Москві випустили так звані полемічні нотатки в газеті «Коммерсант» колишнього президента Дмитра Медведєва.
Ця колонка була розрахована на кілька авдиторій. Якщо говорити про внутрішню, то її переконували в тому, що Росія зневірилася в можливості домовитися з українським керівництвом на своїх умовах і тому чекатиме кращих часів та інших персоналій при владі в Києві. Бажано Віктора Медведчука чи когось на кшталт.
Вихід опусу Медведєва буквально за кілька годин до прильоту Нуланд до Москви мав показати Вашингтонові: щодо України загалом домовлятися можна лише про одне. Американський патрон має дати наказ Києву здатися на милість російського агресора. Саме цим пояснюється хамський тон написаного Медведєвим, якому навмисне надали форми ляпаса Зеленському та всій українській державі. Ні про що інше в Москві з цієї теми розмовляти наміру не мають.
Однак колонка Медведєва, якщо розглядати її в комплексі, мала й ще одне послання. У Москві серйозно побоюються розширення американських санкцій, законопроект про які зараз на розгляді в сенаті. До того ж його практично одностайно прийняла палата представників і в будь-якому разі внесуть в тому чи тому вигляді до закону про військовий бюджет. Своєю статтею Медведєв ніби застерігає, що в разі санкцій Росія вдасться до крайніх заходів в Україні й у цьому американці самі будуть винні.
Зі свого боку Нуланд попрямувала до Москви, щоб зрозуміти, наскільки російське керівництво має намір виконувати домовленості, досягнуті на саміті в Женеві влітку цього року. Поки що можна говорити лише про певне зменшення кіберактівності російських хакерів щодо американських структур. В решті жодного істотного прогресу немає, і чи буде він взагалі, мала визначити Нуланд.
Перший день перемовин із заступником міністра закордонних справ Сергієм Рябковим минув під знаком статті Медведєва. Характерно, що вже ввечері російський чиновник дав свою оцінку перемовинам. Вона була негативною. «Ті сюжети – візи, умови функціонування диппредставництв, ротація дипперсоналу, загалом нормалізація діяльності закордонних установ Росії у США та США в Росії – радше зберігають в собі значний кризовий потенціал, і не можна відкидати, що можливі на цих напрямках певні подальші загострення. Про що ми американським колегам сказали відвето ... Позиції сторін погано стикуються. Американці не дослухаються до нашої логіки, до наших вимог. Проте розмова була корисною».
Рябков розійшовся до того, що почали сипатися погрози, що якщо Вашингтон не погодиться знову дозволити повний склад російських місій, то взагалі може бути згорнуто, читай розірвано, дипломатичні відносини. Такого не було навіть за найтемніших років холодної війни.
Шантаж і погрози жодного враження на Нуланд не справили, інакше й не могло бути. Який розрив і заморожування відносин? У Москві просто щасливі, що третя людина в держдепартаменті приїхала на перемовини. Це російським діячам від чиновників до банкірів потрібні візи до США, а американці без поїздок до Росію цілком можуть обійтися. Так вже було у 1920-х рр. Такого повторення в Білокам'яній ніхто не хоче, то кого вони хотіли налякати. Швидше це було сказано для пропагандистів на федеральних каналах.
Першого дня ні про що не домовилися і Москва нічого не пообіцяла. Ба більше, на вимоги російської сторони та її пропозиції, зокрема щодо скасування санкцій, не погодилися. Інакше кажучи, якщо остаточно не посварилися, то й це добре. Про що й свідчить остання фраза Рябкова. Вона не лише протокольна, а несе цілком певне навантаження.
Схоже, що в Кремлі за ніч після аналізу дійшли висновку, що прямий наскок та продовження погроз нічого не дадуть. Тому другий день дуже відрізнявся від першого.
На перемовинах із радником Путіна Юрієм Ушаковим відбулося зрушення. Як сказав прессекретар російського президента Дмитро Пєсков, під час перемовин вдалося досягти певного розуміння щодо продовження контактів на вищому рівні. Мабуть, Путін дуже хоче зустрітися з Байденом на саміті G20. В обстановці продовження загострення це малоймовірно.
Під завісу після зустрічі Вікторії Нуланд з Дмитром Козаком у Москві знову перейшли до пропаганди й формування ілюзорного уявлення про реальність. Усі заяви про прихильність до мінського процесу лунали лише від російських чиновників і містилися в публікаціях у ЗМІ. У Вашингтоні на брифінгах у держдепартаменті про це взагалі не йшлося. Сама Нуланд у twitter написала, що «повна імплементація» (мінських угод - Авт.) – це спільний інтерес США, Росії, Німеччини, Франції та України. І що ж з цього випливає? Нічого такого, на чому наполягають у Москві. Київ теж не проти їх імплементації, та лише після виходу окупантів з Донбасу й відновлення свого контролю над кордоном. Тоді це справді спільний інтерес усіх, крім Росії.
Схоже, що нагнітання колонкою Медведєва, заявами Рябкова ні до чого не привели. Ба більше, у Вашингтоні навіть не відреагували на потік з Москви, підхоплений у Києві відомими політиками та їхніми каналами, що Україну здали і все в такому дусі.
Демонстрацією того, що жодного просування немає, слугує прохід американського есмінця USS Chafee через затоку Петра Великого в Японському морі. Росія вважає, що це її територіальні води, а увесь інший світ протилежної думки.
Де в чому прохід USS Chafee нагадував те, як влітку британський есмінець Defender пройшов поблизу берегів Криму. Тоді істерика в Москві била через край. Цього разу було дещо тихіше, хоча російський великий протичовновий корабель (ВПК) «Адмірал Трибуц» спробував перехопити USS Chafee. З таким есмінцем жарти кепські, тому ВПК просто йшов паралельним курсом на близькій відстані. Щось подібне сталося понад рік тому. Тоді есмінець USS John S. McCain таким же курсом пройшов через затоку.
У Москві заявили, що витіснили американський корабель і навіть показали якийсь ролик. Однак його уважний перегляд свідчить, що американський корабель ніхто не витісняв. Жартувати з ним собі дорожче. На есмінці 100 ракетних осередків для протикорабельних ракет та для відбиття повітряних атак.
Якщо ж повернутися до дипломатії, то американська адміністрація розуміє, що домовитися з Москвою неможливо і час переходити до наступних кроків. Білий дім не надто схильний запроваджувати санкції проти російських олігархів, але тепер протистояти двопартійному тискові конгресу стає ще складніше.
Якщо зустріч Путіна й Байдена відбудеться, то на ній будуть продиктовані набагато жорсткіші умови. Їх невиконання у якнайкоротший термін приведе в рух механізм санкцій, і тоді дуже багатьом серйозним людям в Москві буде непереливки.
Якщо говорити про український напрямок, то допомогу Києву нададуть. Про це йтиметься під час візиту міністра оборони Ллойда Остіна. І водночас питання реформ та українських олігархів знову набуде значної гостроти.
