«Обіцяла розповісти про сумні події в нашому Інституті – розповідаю. Рівно два місяці тому мене звільнили з Інституту фізіології, в якому я пропрацювала 30 років. Проти моєї волі. У відповідь на прохання перевести мене на пів ставки в зв'язку зі збільшенням адміністративної та викладацької діяльності. Чому так довго мовчала, запитаєте ви. І я вам відповім – не могла повірити, що це не страшний сон, і сподівалася на розсудливість десижнмейкерів…», – описувала перипетії у Facebook Нана Войтенко. Також вона розповіла, що після звільнення почався тиск на колег, з якими вона співпрацювала у дослідженнях та проєктах, а ще з’явилися наміри відібрати проєкт за грантом «Горизонт 2020», над яким вона працює з європейськими партнерами уже два роки.
Нана Войтенко – українська науковиця, яку знають як дослідницю болю. А ще вона нейробіологиня, електрофізіологиня, докторка біологічних наук, професорка, донедавна завідувачка відділу сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця, а від травня 2017 року – членкиня Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій при Кабміні (цього року її каденція завершилась).
Усі ці регалії описуємо не просто так. Читачеві це має дати розуміння, про науковицю якого рівня йде мова, а її звільнення з Інституту фізіології та відсторонення від виконання горизонтівського проєкту – це тривожний дзвіночок для всієї науки. До речі, аби з’ясувати позицію президії Національної академії наук щодо конфлікту в Інституті, «День» надіслав інформаційний запит. За словами Нани Войтенко, президія начебто має скликати спеціальну комісію, аби ретельніше вивчити ситуацію.
ТИСК НА НЕУГОДНИХ
Після звільнення Нани Войтенко почався тиск на тих, хто голосував за неї під час виборів директора Інституту фізіології (відбувалися у травні цього року), і на тих, хто хоче змін та не підтримує політику нинішньої адміністрації закладу. Про це свідчить хоча б те, як відбувалося перше судове засідання за позовом Нани Войтенко щодо оскарження свого звільнення. За її словами, юристи Інституту намагалися довести у суді, що науковиця писала лише одну заяву – на звільнення, а про переведення на пів ставки не просила. Під час установчого засідання суду свідків, що друга заява таки була, помітили, і на них чекали інші неприємності.
«На безстрашних Білана, Півневу і Досенка теж «знайшли управу». Помітивши їх в суді, нова юристка Інституту дзвонить заступнику директора і дає команду «фас», - описує Нана Войтенко. – За його команди миттєво збирається комісія, яка біжить перевіряти наявність саме цих трьох співробітників на робочому місці. О 12:30 виявляє зачинені двері якихось кабінетів і складає акт про те, що ці троє були відсутні на робочому місці з 8:30 до 12:30 (це особливо смішно – о 8:30 на роботі у нас хіба що нічний сторож). Коротше, прогул – причина звільнення (відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП)... Так що знищення Інституту розгортається широким фронтом».
А зараз виглядає так, що починається знищення всього відділу, яким керувала Нана Володимирівна. Хоча саме сюди повертається молодь із-за кордону, співробітники відділу публікують статті у високорейтингових журналах, отримують державні нагороди та міжнародні гранти…
Пані Нана згадала у дописі колегу Віктора Досенка, керівника відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту, який раніше організовував мітинг за збереження приміщень закладу. Нагадаємо, у лютому цього року МВС просило НАНУ віддати 16-поверхове приміщення Інституту на вулиці Богомольця, 4 під потреби Нацгвардії. Тоді науковцям вдалося захистити свій інститут від захоплення. Пізніше іншу будівлю закладу перед виборами директора таки передали в оренду на 10 років – Управлінню державної охорони України. Оренда вартуватиме всього одну гривню… Про неадекватність такого рішення дирекції неодноразово заявляв Досенко. І це ще не всі зміни, які відбуваються в Інституті.
«Рік тому я й уявити собі не міг, що наш острівець адекватності у морі сюру НАНУ опуститься на таке дно… Ось уже Вчену Раду, 26 найбільш компетентних науковців інституту, намагаються практично призначити наказом адміністрації – з купою підконтрольних «кнопкодавів» у складі (хоча за законом її має поіменно обирати колектив), - - описує у Facebook науковий співробітник Інституту фізіології Біжан Шаропов. – Ось уже директор на зустрічі з нами, молодими науковцями, прямо у вічі каже, що «50 аспірантів у Інституті, рекордний показник, це не є наша гордість, а добре було б усіх розігнати й набирати по 2-3 на рік»… Ось уже навіть на вашого скромного Біжана адміністрація катає догану за те, що Інститут видав мені несправний балон, а я помітив це і виступив з пропозиціями покращення ТБ у роботі з газами…».
ПРЕСТИЖНО, ТА НЕ ПРОСТО
Може здатися, що це внутрішні чвари всередині окремого інституту, котрі викликані заміною керівництва, і невдовзі все вирішиться, а науковці й далі працюватимуть спокійно над своїми дослідженнями. Але нашу увагу привернула ще одна деталь у цій історії, котра може мати репутаційні втрати не лише для окремо взятого наукового інституту, а й нашої НАН у цілому.
Як вже зазначала Нана Войтенко, «спроба поставити зовнішнє управління грантом Горизонт2020 NEUROTWIN (людину, яка не брала участі в написанні та плануванні проєкту) з боку нашої дирекції призведе до того, що європейські партнери відмовляться від його виконання».
«Спочатку адміністрація Інституту взагалі хотіла замінити керівника, але партнери сказали, що не будуть працювати зі сторонніми людьми, бо два роки проєкт успішно тривав, і він написаний так, що взаємодія відбувається між конкретними лабораторіями. Тобто хто писав проєкт, той знає, як його виконати, і той і стає координатором. Але після мого звільнення я не можу бути координатором. На щастя, ним стала друга людина у нашій команді, - додала вчена. – Крім того, іноземні колеги написали листа до президента НАНУ, що стурбовані такою ситуацією, вважають, що зупинка гранту буде великим репутаційним ударом і для Інституту, і для академії наук. Крім цього, було кілька зустрічей консорціуму, під час яких колеги зазначали, що впливати на дирекцію вони не можуть, але можуть відмовитися виконувати проєкт, якщо дирекція буде замінювати його керівників. Грант повинен виконуватися тими людьми, які були заявлені спочатку». Декілька листів до Президента НАНУ щодо звільнення Нани Войтенко та долі гранту Нейротвін та інших грантів, написали й інші її закордонні партнери, але відповідей на ці листи досі немає.
Долучення до подібних міжнародних програм для наших науковців раніше було високою планкою та малодосяжною мрією. Усе змінилося після підписання Угоди про асоціацію з ЄС, після чого Україна приєдналася до рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій «Горизонт 2020». Наша держава посіла сьоме місце серед асоційованих країн за кількістю залучених коштів із загального бюджету програми. Станом на жовтень 2021 року 228 грантових угод було підписано українськими учасниками на загальну суму близько 45,8 млн євро.
Варто розуміти, що участь у «Горизонті 2020» - це висока конкуренція, мотивація, вміння оформлювати заявки згідно з вимогами конкурсів, знання про те, як захистити свою інтелектуальну власність і високий рівень володіння англійською. У відкритих джерелах можна знайти алгоритм дій для участі у проєктах «Горизонт 2020» та «Горизонт Європа 2021-2027» (до речі, 12 жовтня на 23-му Саміті Україна – Європейський Союз було офіційно підписано угоду про участь України у Рамковій програмі з досліджень та інновацій «Горизонт Європа» та Програмі з досліджень та навчання Європейського співтовариства з атомної енергії «Євратом»).
Один із кроків у цьому алгоритмі – пошук партнерів для розробки проєкту або ж підготовка заявки в індивідуальному порядку (більшість проєктів, фінансованих ЄС – співробітницькі проєкти з щонайменше трьома організаціями з різних держав-членів ЄС або країн-партнерів (Associated countries)). У більшості конкурсів програми «Горизонт 2020» українська організація може брати участь за умови, що в консорціум уже входять три партнери з різних країн-членів ЄС чи асоційованих членів програми. Тобто щоб отримати грант, треба зацікавити у співпраці європейських партнерів. Далі ідею оцінюють експерти, обирають найкращий проєкт і підписують грантову угоду. А вона у свою чергу підтверджує опис дослідних та інноваційних видів діяльності, які будуть проводитися, тривалість проєкту та його бюджет, ставки та витрати, права та обов’язки, розподіл ролей, правила призупинення чи припинення проєктів.
«ХОТІЛА ЗМІН, А ЗУСТРІЛА ОПІР»
Свою грантову угоду Нана Войтенко отримала з третьої спроби, а над створенням проєкту разом із командою працювала чотири роки. «Справді існує велика конкуренція, складно підібрати правильний консорціум, щоб люди, які до проєкту долучаться, були зацікавлені у його розвитку, - пояснює науковиця. – Першого разу отримати грант не вдалося, бо ми взяли дуже широку сферу – нейронауки. Тоді ми звузили сферу до молекулярної та клітинної нейрофізіології, це те, чим займаються кілька відділів в Інституті. І проєкт був присвячений тому, щоб покращити cаpacity building нашого інституту, тобто щоб у нас відбулися покращення у цій сфері. До проєкту долучилися колеги, яких я знаю і які бували не один раз у нашому Інституті. Це Артур Конарс із Німеччини (в його лабораторії працювали й наші співробітники у 1990-х роках), професор Георгій Бакалкін зі Швеції (має спільні публікації з Олегом Кришталем), Дмитро Русаков, професор University College London (він захищав свою дисертацію в нашому Інституті), Борис Сафронов – професор із Португалії (у кінці 1980-х виїхав, а до того працював у нашому Інституті). Іще австрійські колеги, які знають, як змінити у бюрократичному сенсі організацію науки, щоб ученим було краще працювати. Також вони мали багато спільних проєктів з Україною і взяли на себе навчання нашого грант-офісу та фінансового департаменту. Раптом після двох років його успішного виконання я з подивом почула, що я більше не маю відношення до проєкту у 800 тисяч євро, і тепер він буде управлятися дирекцією. Така поведінка дирекції відображає феодальний уклад інститутів НАНУ. Її неможливо уявити в жодному західному інституті або університеті. Звісно, це приводить до повного небажання подавати гранти знову».
За словами Нани Войтенко, цей проєкт не чисто науковий, а швидше організаційний. Він має навчити співробітників Інституту правильно будувати стосунки всередині закладу, щоб ефективніше працювати. «У рамках проєкту була мета створити грантовий офіс, і це було і в моїй передвиборній програмі, - продовжує вона. – Бо якщо раніше був просто розподіл коштів за темами, то зараз фінансування переходить на грантову основу. Тобто вчені повинні вміти подати свій проєкт та отримувати за нього нормальне фінансування. Для цього на заході створені грант-офіси, які допомагають шукати заявки, писати ці заявки, правильно їх оформлювати, бо науковці повинні займатися наукою. Також один з пакетів гранту був присвячений залученню молоді в активне адміністрування науки. Передбачалися конкурси на найкращу наукову публікацію, а переможець міг узяти участь у міжнародній науковій конференції та отримати кошти на оплату публікації своєї статті у міжнародних журналах. Бо зараз більшість хороших журналів передбачає, що платить за публікацію автор. А стаття відкрита для широкого кола читачів. І гроші за статті теж закладаються у гранти. Для молодих учених це дорого, бо публікація може коштувати 2-3-5 тисяч доларів, тому ми в нашому гранті теж передбачили кошти, щоб хороші статті після рецензій друкувалися далі».
Наукова частина гранту пов’язана безпосередньо із дослідженнями, які велися відділом, де працювала Нана Войтенко. Але Інститут фізіології в цілому теж отримує від цього гранту чимало переваг. Так, 25% грантових коштів перепадає Інститутові, за них він може зробити те, що не вдається здійснити за рахунок прямих витрат, приміром, зробити ремонт у певних експериментальних чи навчальних кімнатах, поліпшити умови у віварії і т.д. Саме завдяки грантовим коштам в Інституті переобладнали лекційну аудиторію, де не було сучасного проєктора, інтернету та навіть розеток у достатній кількості. Також за рахунок гранту планувалося оновлення інфраструктури приміщення, де стоїть конфокальний мікроскоп – обладнати приміщення правильною мийкою, яка відповідає нормам роботи з хімічними реагентами, та поставити надійні двері з кодовими замками у декількох приміщеннях загального користування. Та чомусь ці пропозиції ігноруються, чим гальмується розвиток проєкту загалом.
«Найбільше мене хвилює, що можуть бути великі репутаційні втрати, - резюмує науковиця, сподіваючись, що через суд таки вдасться повернутися до Інституту. – Я хотіла для Інституту позитивних змін, бо інакше тяжко працювати, а зустріла тільки опір».
КОМЕНТАР
«ЦЕ МОЖНА ПОРІВНЯТИ З ТИМ, ЩО ВІДБУВАЛОСЯ В УКРАЇНСЬКІЙ НАУЦІ У 1930-Х РОКАХ»
Світлана БЛАГОДЄТЄЛЄВА-ВОВК, кандидатка економічних наук, голова ГО «Точка росту: освіти і наука»:
- Проблема багатошарова. Основний конфлікт виник між пані Наною та нинішнім директором через конкуренцію за посаду (коли розпочалися вибори директора Інституту фізіології). Нана Войтенко була членом Національного наукового комітету, мала авторитет та вплив. Якби вона не подалася на конкурс, то сьогодні, можливо, були б якісь стріли в її сторону, але вона б не давала формального приводу витискати себе з інституту. Навіть те, що людина взяла участь у конкурентній боротьбі і протиставила себе обранцю від адміністрації, бо побутує думка, що нинішній директор є висуванцем Кришталя, означає, що вона таким чином порушила статус-кво і загалом закони ієрархії.
Ще одна складова цієї історії, про яку не треба забувати: Нана Войтенко – жінка. Гендерна нерівність – це системна проблема. Виходить, що талановита, смілива, авторитетна жінка з великим потенціалом та ресурсом, який вона вибудовувала все життя, вступає в боротьбу за посаду, щоб позитивно змінити діяльність Інституту. Бо колектив стагнував, деякі лабораторії закривалися, деякі мали перепони у своїй діяльності. Усе залежало від того, чи керівник лабораторії мав доступ до ресурсу. Вона могла стати тим ключем, який би створив цивілізовані умови для Інституту і сприяв би його інтеграції у світовий науковий простір.
На жаль, цього не сталося. Тому що лише частина колективу проголосувала за неї на виборах. Забракло буквально кілька голосів, були представники колективу, які формально числяться, беруть участь у голосуваннях, але фактично вони лише відвідали Інститут у день виборів. І на ці голоси Нана та її прихильники не розраховували. А в нашій культурі існує така річ, що треба понести відповідальність за свій вчинок. І те, що зараз відбувається, має бути уроком для жінки, науковиці із міжнародним визнанням. Це сигнал, що нема чого пнутися, роби роботу на стільки, на скільки тобі дають.
Але проблема в тому, що після звільнення з Інституту фізіології у вчених нема доступу до лабораторій, тобто їм нема де реалізувати свій науковий потенціал. І так наукова кар’єра фактично припиняється. Те, що вона є ректором навчального закладу, не рятує ситуацію. Надалі весь цей процес шириться на коло її послідовників. Вони зараз під загрозою звільнення, вони вже не можуть зараз викладати в Київському академічному університеті. Такої ситуації критичної за всю історію України не було. Бо буквально вирізається цілий науковий колектив і ті напрямки, якими вони займаються, - шляхом відлучення їх від інфраструктури, доступу до обладнання.
Тепер Нана Войтенко втратила афіліацію, а це ключ доступу до наукової спільноти. Це можна порівняти з тим, що відбувалося в українській науці у 1930-х роках.
Щодо Горизонту. Це негативно вплине на природничий блок, але політично все-таки Європейський Союз підтримує Україну, незважаючи на наші внутрішні негаразди. Тож співробітництво буде продовжуватися. Звичайно, це позначиться на тому, чи будуть брати наші інститути у міжнародні команди на реалізацію проєктів. Адже серйозна наука робиться в колаборації.
Треба розуміти, що це – кейс, показова справа, і важливо, як вона буде вирішена. Якщо президія НАНУ зараз не виступить із заявою, це буде сигналом для інших закладів розбиратися зі своїми неугодними кадрами. Це буде сигналом загалом системі, що щоб не робилося, жодних наслідків не буде. І ми побачимо загалом дерибан майна НАНУ протягом кількох років. Також ця ситуація засвідчить, чи здатне суспільство захистити науковицю від наслідків? Отож, своє слово повинні сказати наукова спільнота, судова система, європейські представники від Горизонту. А також це показник, чи потрібна наука сучасній Україні і чи розуміє еліта України цю потребу.
P.S. Сьогодні, 21 жовтня, редакція отримала відповідь на інформаційний запит до президії НАН України щодо звільнення Нани Войтенко з Інституту фізіології. Редакція уточнювала, чи готує президія НАН України офіційне звернення щодо ситуації, що склалася в Інституті? І чи вбачає президія НАН України репутаційні ризики для Інституту та НАНУ заміну керівників гранту Горизонт 2020 NEUROTWIN?
Зацитуємо отриману відповідь, підписану в.о. академіка-секретаря відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, академіка НАНУ Сергія Комісаренка: «Доктор біологічних наук Нана Володимирівна Войтенко звільнилася з посади завідувача відділу Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України за згодою сторін, власноруч підписавши відповідну заяву у зв’язку з переходом на інше основне місце роботи.
Щодо реалізації наукового проєкту за грантом Горизонт 2020 NEUROTWIN інформуємо, що Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, який є координатором та виконавцем гранту, продовжує виконувати згаданий проєкт згідно із запланованими завданнями та виплатами виконавцям.
Доводимо до відома, що наразі Президія НАН України не готує офіційних заяв стосовно зазначеної ситуації, оскільки у Печерському районному суді відбувається розгляд відповідної позовної заяви Н.В. Войтенко до Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України».
