Шлях вниз: від публікації «Одного дня Івана Денисовича» до закриття «Меморіалу». Обман Лукашенка — обіцяв перекусити газогін «Ямал-Європа», а надкусив нафтогін «Дружба». Призупинена сертифікація «Північного потоку-2», зате Путін дозволив видавати сертифікати «ЛДНР». На всіх обширах Росії ганяють КПРФ, а «Яблуко» очищають від навальнистів і кацистів.
Цього дня 59 років тому, 18 листопада 1962 року в часописі «Новый мир» була опублікована повість «Один день Івана Денисовича» О. Солженіцина. Це була подія, яку можна сприймати як щось екстраординарне. Корній Чуковський, один із тих письменників, яким автор розіслав рукопис повісті, так і назвав свій відгук: «Літературне диво». Хоча природа дива була, швидше, політичною. Рішення про публікацію «Івана Денисовича» було ухвалено Президією ЦК КПРС, про що Хрущов оголосив Твардовському. Тобто за публікацію пронизливої розповіді про сталінські репресії проголосували люди, які самі були безпосередніми організаторами цих репресій, у яких, у тому числі й у Хрущова руки були до плечей в крові. Солженіцин пізніше про це згадує:
«Напечатание моей повести в Советском Союзе, в 62-м году, подобно явлению против физических законов».
Потім радянська влада опам’яталася, і в 70-х роках усі видання «Івана Денисовича» були вилучені з публічних книгозбірень і книготоргівлі та знищені. І ось зараз, через 59 років путінський режим вирішив знищити «Меморіал», головне сховище історичної пам’яті. І, незважаючи на протести не лише опозиційної, але й частини лояльної громадськості, «Меморіал», мабуть, насправді ліквідують.
Фашизм — це завжди гра на пониження. На пониження моралі, на пониження якості життя, а головне — на пониження змісту людяності в суспільстві. Сьогодні гра на пониження стала основним змістом політики Путіна та Лукашенка.
Перевага Лукашенка перед Заходом в тому, що він не пов’язаний ніякими нормами та правилами. Кому б спало на думку, що літак, який прямує з Афін до Вільнюса можна примусово посадити в Мінську через те, що на борту перебував редактор опозиційного медіа. А Лукашенко взяв і посадив. Тепер усі знають, що над Білоруссю краще не літати, доки в Мінську ось цей упир. Шпана у вуличній бійці лякає ударом розпальцівкою в очі, а сама зненацька б’є в пах. Лукашенко погрозив Європі перекрити газогін «Ямал-Європа», а сам обмежив прокачування нафти в нафтогоні «Дружба» в напрямі до Польщі. Трубі терміново знадобився «позаплановий ремонт», а те, що раптове погіршення здоров’я труби сталося під час рукотворної кризи, влаштованої Лукашенком, саме тоді, коли Лукашенкові було важливо продемонструвати Заходу свої можливості влаштувати йому великі капості, так це, звичайно, збіг.
Захід усвідомлює загрозу, що йде зі сходу, і намагається захиститися. Німеччина призупинила сертифікацію «Північного потоку-2». Німецький регулятор вимагає створення фірми-оператора газогону СП-2 відповідно до законодавства ФРН. Тобто, сьогодні Газпром жене свій газ до Європи через свою ж компанію, зареєстровану в Швейцарії. Німці вимагають, щоб на тій ділянці труби, яка проходить через німецьку територію, оператор був зареєстрований у ФРН. Із урахуванням часу на реєстрацію, перевірки регулятором документів і компетенції співробітників, запуск «Північного потоку-2» відбудеться у кращому разі в травні 2022 року. Крім того, до процесу сертифікації «Північного потоку-2» будуть допущені Україна та Польща, які, хоч і не мають права вето, але, беручи участь в обговоренні, цілком можуть нанести збитки путінській енергетичній зброї.
Режим пожирає державу
Серед критиків путінського режиму модно носити чорно-білі окуляри та сприймати все, що стосується держави, вкрай негативно. Вважаю цей погляд помилковим. Є режим і є держава. Між ними складні та суперечливі стосунки. Держава — це те, що створює умови для відтворення життя людей. Режим спрямований на пригнічення волі людей в інтересах узурпаторів, що захопили владу в державі. Режим — це ФСБ, ФСО, ФСІН, Росгвардія, всі державні ЗМІ.
Путін підписав указ про підтримку «ДНР» і «ЛНР». Тепер товари та послуги з терористичних анклавів допустять до держзакупівель, а головне — в Росії визнають сертифікати товарів, видані донецькими терористами. Більшість коментаторів бачать у цьому указі ще один крок до анексії цих двох українських територій путінською Росією. І це правда. Але крок цей, щиро кажучи, не такий широкий, щоб перебільшувати його значення. Важливіше інше. Це ще один крок, що руйнує права й економіку Росії, ще один акт пожирання режимом держави.
Путін готується зустріти 2024 рік транзиту влади від себе до себе в ролі «собирателя земель русских» і заради цього, швидше за все, вже формально втягне «ДНР» і «ЛНР» до складу Росії. Але при цьому він принагідно знищує російську митницю, створюючи велику діру, через яку до країни можна втягнути будь-яку гидоту під маркою «сертифікованого» товару «ДНР» або «ЛНР». Гра на пониження в Росії частки держави та витіснення її здорових клітин злоякісними клітинами режиму триває.
Подальша деградація політичної системи
Депутатові Держдуми від КПРФ Валерію Рашкіну загрожує до п’яти років позбавлення волі. Це витікає з уявлення генпрокурора про позбавлення парламентаря недоторканості, яке було спрямовано до Держдуми. Рашкін, швидше за все, винен у незаконному полюванні, але причина такої пильної уваги генпрокуратури до банального браконьєрства не в цьому, а в його опозиційній діяльності.
Депутат законних зборів Примор’я від КПРФ Артем Самсонов звинувачений у педофілії, і йому загрожує 20 років в’язниці. Видання SOTA опублікувало фотографію скарги, в якій мешканка Владивостока, що звинуватила депутата від КПРФ, окрім іншого, стверджує, що депутат Самсонов закликав до підтримки політика Олексія Навального. І це головна частина звинувачення, а педофілія — так, прикриття.
Усього зараз у країні понад 100 актів переслідування активістів КПРФ. Карають не всю партію, яка довгі роки була надійною «лівою ногою» влади, а ту її невелику частину, яка вирішила чомусь, що може бути в реальній опозиції до влади та діяти в інтересах громадян.
Паралельно зачищаються залишки структур Навального. У Башкирії відмовилися випускати з СІЗО вагітну соратницю Олексія Навального Лілію Чанишеву. Її звинувачують в екстремізмі, їй загрожує реальний тюремний термін.
У партії Григорія Явлінського тривають передз’їздівські чистки. Планується виключити не лише внутрішніх ворогів — кацистів і навальнистів, але і будь-яких симпатиків «розумного голосування» або ж об’єднання, широкої коаліції незгодних.
Від критики влади «Яблуко» все більше переходить до критики Навального, критики Євросоюзу (за те, що не пускає до себе мігрантів, які кидають у польських прикордонників каміння), а останнім часом — до критики «Меморіалу» за те, що його представники підтримали «розумне голосування», привели до влади комуністів, а ті, виявляється, ініціювали ліквідацію «Меморіалу» (!). Лідери «Яблука», закупоривши себе в невеликому інформаційному пузирі, вже, схоже, не розуміють усієї непристойності того, що вони роблять. А сенс цих дій у тому, щоб перетворити на політичних позбавленців від 20 до 40 відсотків росіян, які поділяють цінності свободи та демократії. «Яблуко» своїми послідовними діями перетворює ці 20-40 відсотків у один відсоток, оскільки інші носії демократичних цінностей не можуть здолати гидливість і не голосують за «Яблуко», вважаючи за краще ігнорувати вибори або голосувати хоч за біса в ступі на знак протесту.
Дистанція, що пройдена за останні майже 60 років — від часу публікації «Одного дня Івана Денисовича» в СРСР 1962 року до рішення знищити «Меморіал» 2021-го — це шлях, в якому періоди руху вгору змінювалися спадами. Останні два десятиліття Росія впевнено сходить вниз, оскільки фашистські режими вміють грати тільки на пониження.
