Їхню копітку працю відбито в книжці, присвяченій повстанському рухові періоду колективізації, — «Павлоградське повстання 1930 року. Документи і матеріали». Над її виданням працював творчий колектив громадської організації «Інститут україніки» та працівники Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.Яворницького. «Події, про які розповідає книжка, здаються дуже далекими, проте вони актуальні в контексті розуміння історії Дніпропетровщини та України, — заявив на прес-конференції письменник Семен Заславський. — Важливо зберегти історичну правду і ясне бачення, такі необхідні суспільству, адже наше минуле, сьогодення й майбутнє зв’язані між собою. Книжка не претендує на пріоритетність у висвітленні подій колективізації. Це — спроба розібратися в тому, що саме сталося».
Як розповів краєзнавець Федір Гапчич, у 20 — 30-х роках на території Павлоградського району Дніпропетровщини мешкали селяни, які не знали кріпацтва і мали заможні господарства. 1929 року, коли почався процес колективізації, з двох тисяч господарств, розташованих у Тернівці (Павлоградський район), обласне керівництво вирішило створити декілька артілей. Селяни категорично відмовилися вступати до колективних господарств, і з цієї причини 1 лютого 1930 року було заарештовано 79 чоловік. Одному з них удалося втекти, й він став лідером повстання, яке почалося 5 квітня 1930 року. Спалахнуло воно спочатку на хуторі Осадчий, де мешкали вихідці з Тернівки та Богданівки, і поширилося селами Павлоградського району. Для його придушення були задіяні війська. Після розправи над повсталими кількість населення в деяких населених пунктах зменшилася в декілька разів. «Це збройне повстання було одним із найбільших в Україні напередодні Голодомору, — вважає краєзнавець. — Воно заслуговує на детальне висвітлення, нові оцінки та узагальнення».
Не дивно, що про Павлоградське повстання тривалий час нічого не було відомо. «У Дніпропетровському історичному музеї, — повідомила завідувачка відділу Людмила Маркова, — зараз функціонує експозиція «Це не повинно повторитися». Матеріал для цієї виставки ми почали збирати по крихтах двадцять років тому. На хвилі гласності було розсекречено документи Галузевого державного архіву КДБ. Мені вдалося ознайомитися з матеріалами щодо Павлоградського повстання. Ця кримінальна справа зберігалася під грифом «таємно». За нею було заарештовано понад 210 осіб, 27 з них — засуджено до найвищої міри покарання. Уряд дуже жорстоко розправився з повсталими, але люди спробували дати відсіч сталінським експериментам». Директор МГО «Інститут україніки» Ірина Довгалюк зазначила, що при виданні книжки найголовнішим було зібрати усні свідчення очевидців Павлоградського повстання. «Ми розуміємо, що документи можна буде досліджувати й через сотню років. Тоді як очевидців тих подій вже точно не буде в живих. Тому ми поспішили зібрати усні свідчення. За три роки вдалося записати 500 годин такої аудіоінформації».
Зараз колектив «Інституту україніки» закінчив краєзнавчі дослідження в Оріхівському районі Запорізької області, яка до 1939 року входила до складу Дніпропетровщини. Книжка про Оріхівське повстання повинна вийти вже цього року. У найближчі плани дніпропетровських краєзнавців входить збір матеріалів про повстанський рух у Нікопольському районі, де масовий виступ селян стався в селі Шолохове. Фундатор «Інституту україніки» Олексій Лазько вважає, що повстанський рух в Україні й Голодомор, що був після нього, зв’язані між собою. «До нещодавнього часу вважалося, що українські селяни покірно прийняли колективізацію, але це зовсім не так. Якщо ми прислухатимемося до історії, то в майбутньому зможемо запобігти багатьом бідам. Історія може багато чого навчити. Книжка про Павлоградське повстання — це лише початок нашої масштабної роботи», — підкреслив він.
