«Ми шоковані та обурені таким рішення суду» - це перше, що зазначає нам Олена Терещенко, описуючи свої враження від учорашнього рішення Господарського суду міста Києва щодо садиби Терещенків. Суд відмовив у поверненні пам’ятки територіальній громаді Києва. А під словом «ми» мається на увазі і родина Терещенків (пані Олена нині громадська діячка, у недалекому минулому – депутатка Київради, а Мішель Терещенко – ексмер Глухова, нащадок іменитої меценатської родини), та представники Київської міської прокуратури. Саме за ініціативою прокуратури був поданий позов до Господарського суду, аби передати садибу Терещенків, що на бульварі Шевченка, 34, у комунальну власність. Нинішній власник приміщення, ТОВ «Центрелеватормлинбуд», не виконує свої зобов’язання щодо збереження пам’ятки архітектури. І це мало б стати підставою для рішення суду, аби повернути садибу у власність громади. Тим паче, що аргументів, чому це варто було б зробити, вистачає.
Передусім Олена Терещенко нагадує історію, як саме будівля перейшла до недобросовісного власника: «Був проведений інвестиційний конкурс, ключовою умовою якого була реставрація з подальшою передачею частини цієї будівлі до власності громади міста Києва. Міська влада чомусь відмовлялася укладати договір із переможцем конкурсу, тож підприємство мало звертатися до суду, аби цей договір був укладений. І якимось чином «Центрелеватормлинбуду» переуступили ці зобов’язання за інвестиційним договором, тобто компанія мала реставрувати садибу та передати частину приміщень у власність київської громади. Але далі з’являється якась додаткова угода до інвестиційного договору, котра підписується на припинення інвестиційного договору. І позиція недобросовісного власника у суді була така – інвестиційна угода припинена, приміщення наше, і крапка. А прокуратура наполягала на тому, що інвестиційна угода діє, наводились належні докази, які представник «Центрелеватормлинбуд» не зміг заперечити. І ніхто не знає, коли ж ця додаткова угода була укладена. Крім того, вона сфальсифікована, бо містить різні підписи, ніж на інших документах. На цьому теж наголошувалося під час судового засідання. Тобто пам’ятка архітектури була передана у власність – без виконання умов інвестиційного договору, вона була фактично вкрадена із комунальної власності. Бо єдиним легальним способом передачі комунального майна у приватну власність є приватизація, а міська рада такого рішення не приймала щодо цього об’єкта. Ба більше, приватизація пам’яток архітектури була заборонена. Тобто це типова схема, якою скористався «Центрелеватормлинбуд»».
До того ж будівлю власник отримав ще у 2007 році, обіцяючи зробити тут реставрацію. Однак до сьогодні жодних рятувальних робіт не проводилося. БО «Фундація спадщини Терещенків» три роки тому ініціювала відкриття кримінального провадження якраз через зумисне доведення пам’ятки до руйнації, однак досі слідчі нічого не розповідають про перебіг розслідування.
Зважаючи на це, рішення прокуратури взятись за повернення садиби Терещенків у власність міста захисники історичної спадщини тільки вітали та підтримували. Позиція прокуратури у суді була досить сильною та аргументованою, на відміну від відповідача. Представник ТОВ «Центрелеватормлинбуд», як бачив «День» на одному з підготовчих засідань, або не мав переконливих доказів, чому будівля має лишитися у власника, або ж наводив дивні аргументи, приміром, що у власника є погоджений Мінкультури проєкт на відновлення пам’ятки, правда, ці всі папери займуть усю залу судового засідання, тож показати їх навряд чи зможуть.
Як зазначала Олена Терещенко, на вчорашньому засіданні представник ТОВ «Центрелеватормлинбуд» узагалі відмовчувався або ж казав, що відповіді на питання судді у нього не має. «Прокуратура теж не очікувала такого розвитку подій і того, що рішення буде винесено так швидко, бо підготовчі засідання тягнулися пів року, постійно переносилися, особливо коли приходила громада та проводила біля будівлі суду акції на підтримку позиції прокуратури. Суддя нервувала, виходила на вулицю та казала, що треба тихіше проводити акцію, було видно, що це їй не подобається. Для засідань обиралася маленька зала, тому намагалися не допускати представників громадськості, хоча засідання мали бути відкритими», - додає пані Олена. За її словами, крім прокуратури, добре захищали свою позицію представники департаменту комунальної власності КМДА, що будівля протиправно відчужена та привласнена. Чого не скажеш про позицію Київради, представники якої більшість судових засідань не віддували, вчорашнє теж. Хоча на словах багато представників Київради заявляють, що готові захищати історичну спадщину міста. Мабуть, треба активніше це доводити. Бо чим далі, тим більше Київ перетворюється на місто будівельного хаосу.
«Коли я вчора виступала на засіданні, прямо сказала судді Оксані Гумезі що в неї є унікальна можливість винести справедливе рішення та поставити крапку у будівельному свавіллі та знищенні культурної спадщини. Тому що це був би перший прецедент повернення будівлі у власність громади. Ідеться про будівлю, що була протиправно виведена з комунальної власності за схемою від власника, який 14 років її доводив до руйнування. Якби будівлю повернули назад громаді, це було б як червоне світло усім подібним недобросовісним власникам. Бо у нас сотні таких об’єктів у місті, які за безцінь виводяться з комунальної власності, потім їх знищують з метою зведення на їхньому місці чергового хмарочосу. У судді справді був унікальний шанс. Якби забудовники побачили, що розпочався процес притягнення їх до відповідальності, історична та культурна спадщина мала б більше шансів уціліти. Бо будівельне свавілля у нас не тому, що погані закони, а тому, що вони не виконуються. Ані правоохоронні органи, ані суди не можуть притягнути когось до відповідальності за порушення закону про охорону культурної спадщини та інших законів, які теж нівелюють забудовники».
Зараз захисники садиби сподіваються, що прокуратура не зійде з пів дороги та готуватиме апеляційну скаргу. «Ми будемо боротися далі, і не лише за садибу Терещенків, а й за збереження історичного Києва, - зазначає Олена Терещенко. – Хотілося б, щоб тих, хто готовий захистити місто, було більше, адже без культурної спадщини у нас нема майбутнього, не кажу вже про шанс для збереження міста, яке весь час спотворюється».
