В Україні навчається понад 60 тисяч іноземних студентів: станом на жовтень минулого року, за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, у нас навчалося 64 090 осіб. Якщо порівняти із загальною кількістю студентів, то ця цифра може видатися невеликою, а отже, можна було б зробити висновок, що українські виші не дуже залежать від студентів із інших країн. Проте, зауважує аналітикиня CEDOS Олександра СЛОБОДЯН, більш ґрунтовний і детальний розгляд навчального складу українських вишів та окремих спеціальностей показує, що є велика частина університетів та окремих програм, де іноземні студенти становлять значний відсоток.
Нещодавно аналітичний центр CEDOS представив дослідження «Іноземне студентство в Україні», в межах якого проаналізовано законодавство на цю тему і проведено консультації з іноземними студентами і працівниками вишів, які викладають іноземним студентам або долучаються до вступних кампаній, а також представниками ключових відомств. Було з’ясовано, що іноземним студентам не лише доведеться, разом з українськими, звикати до непевної ситуації з працевлаштуванням, специфіки навчання в нашій державі (коли не завжди програма відповідає потребам ринку праці, а гуртожитки — європейським стандартам тощо), а й потрібно буде впоратися ще з кількома додатковими завданнями.
БЕЗПОСЕРЕДНЯ КОМУНІКАЦІЯ & (НЕ)ЕФЕКТИВНІ ПОСЕРЕДНИКИ
Насамперед не всі виші організовують вступну кампанію для іноземців онлайн. Нерідко студентам необхідно особисто приїхати в країну свого навчання, щоби подати документи і складати іспити, а це може бути проблематично за умови дії візового режиму. Адже отримати візу — ще той виклик (деталі — нижче). Усе це спонукає до того, що частина студентів користується послугами посередників, щоби спростити процес вступу. «Усе, що тобі потрібно — це надати посередникам відомості про себе, а вони вже самі все зроблять: запрошення, зарахування... Вони і з посольством посприяють, і з поданням документів на візу. А коли її отримаєш — допоможуть навіть з квитками на літак, організують знижку... Вони полегшують процес», — розповіла інтерв'юерам CEDOS студентка українського вишу, котра приїхала із Нігерії.
Дехто вбачає в посередниках агентів сприяння, проте є й інший бік цього феномену. Не раз на презентації результатів дослідження лунало, що іноземні студенти «узалежнені» від посередників. І проблема не лише в тому, що студенти не знають, як звертатися до вишів безпосередньо. «Як ми дізналися, навіть якщо вступники не користуються послугами агентів, то можуть мати труднощі з тим, щоб потрапити на співбесіду до посольства й отримати візу. Була висунута така думка, що, ймовірно, посередники попередньо бронюють усі доступні слоти на інтерв’ю для потенційних студентів в українському консульстві в окремій країні. І потім спекулюють на цій темі й пояснюють студентам, що ті не можуть обійтися без їхніх послуг і мусять заплатити певну суму за те, щоб потрапити на співбесіду в посольстві», — зазначає Валерія ЛАЗАРЕНКО, аналітикиня CEDOS.
Така поведінка частково зумовлена тим, що агенції, за нинішніми правилами, не мають відповідати хоч якимсь стандартам. «Взагалі немає ліцензування, акредитації чи сертифікації цих агенцій. Це приватний бізнес, до якого жодне міністерство не має стосунку, — йшлося в дослідженні CEDOS. — Тобто вони не мають жодних ліцензій, акредитацій, сертифікатів, апрувалів — нічого від міністерств, державного підприємства тощо. Єдине, що вони мають — угоду з закладами освіти про надання послуг. Це можуть бути послуги з підбору кандидатів на навчання, інформаційні послуги, рекламні, коли заклад надає їм можливість рекламувати цей виш на виставках за кордоном». Ця вибірковість співпраці також має свої недоліки. Як розповіла одна респондентка, іноземна студентка, її посередник пропонував лише Запоріжжя або... Вірменію. Тож зрозуміло, що таку ситуацію потрібно змінювати. Можливий варіант — запровадити сертифікацію таких агенцій-посередників. Щоправда, деякі учасники дискусії поставилися до цього скептично, адже чи будуть агенції насправді відповідати проголошеним стандартам...
Інший шлях — допомогти студентам безпосередньо контактувати з університетами, поширювати досвід тих вишів, які це вже здійснюють. Зокрема, під час презентації дослідження CEDOS Тетяна ЮРОЧКО, керівниця Школи охорони здоров’я Національного університету «Києво-Могилянська академія», розповіла про програму Management in Healthcare в НаУКМА, наголосивши: «Ми не працюємо з посередниками. Тільки безпосередньо з абітурієнтами». Залишається сподіватися, що таких позитивних прикладів ставатиме більше.
І для такого оптимізму є підґрунтя. Освітня експертка Ніна СОКОЛОВА розповіла про План заходів щодо популяризації можливостей здобуття вищої освіти в Україні для іноземних студентів до 2025 року, який було ухвалено у квітні урядом. Планом передбачено створення єдиної міжвідомчої електронної платформи, яка дасть змогу спростити вступ іноземців і об’єднати зусилля низки структур. Зокрема, як ідеться у Плані, метою платформи є: «Забезпечення процедури зарахування іноземців та осіб без громадянства до закладу вищої освіти, в тому числі оформлення (реєстрації та видачі) закладами вищої освіти електронних запрошень на навчання (стажування) в Україні, їх моніторингу уповноваженим МОН державним підприємством, їх попереднього погодження із заінтересованими органами; прийняття рішення щодо оформлення віз для в’їзду в Україну з метою навчання, внесення інформації про перетин державного кордону, а також щодо оформлення посвідок на тимчасове проживання з відміткою про місце реєстрації; отримання абітурієнтами/студентами супутніх послуг в електронній формі». Також кожен студент матиме свій онлайн-кабінет, у якому можна буде відслідковувати, на якому етапі перебуває процес вступу.
Планом також передбачено проведення регулярних маркетингових досліджень щодо привабливості нашої освіти за кордоном, а також відповідних презентацій, на яких українські виші зможуть представити свої програми. До того ж, за словами Ніни Соколової, нині розробляється доступний для поширення онлайн-курс щодо соціально-культурної адаптації іноземних студентів в Україні та можливості навчання в ній.
ПРИКЛАДИ УСПІШНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
«Зазвичай ті, хто приїжджає до України, навчається на програмах з англійською мовою викладання. Однак, за нашим законодавством, навіть такі студенти мають вивчати українську мову, — розповідає Валерія Лазаренко. — Різні заклади освіти по-різному це реалізують. На окремих програмах мова вивчається на початку, тоді як на інших — протягом двох-трьох років, паралельно з навчанням на англомовній програмі». І в цьому разі вивчення української залежить від мотивації, яка не завжди може бути високою. Часто це пов’язано з тим, що чимало студентів планують після завершення освіти повернутися додому. Однак незнання української мови ускладнює інтеграцію і працевлаштування. Зокрема, виникають проблеми з проходженням стажування на підприємствах (не завжди є куратор, який знає англійську).
Втім, є й позитивний досвід співпраці. Наприклад, як розповіла під час презентації дослідження CEDOS Тетяна МАЙБОРОДА, заступниця директора Навчально-наукового інституту бізнесу, економіки та менеджменту Сумського державного університету, іноземні студенти вишу ініціюють студентські конференції, а адміністрація їх підтримує. Є представник, який опікується питаннями іноземців, проводяться інтеркультурні тренінги, в яких беруть участь не лише іноземні та українські студенти, а й жителі міста. До пандемії часто організовувалися культурні заходи.
І про такі успішні моделі інтеграції іноземних студентів потрібно говорити більше, щоб українські виші могли обмінюватися досвідом і разом покращувати ситуацію в цій сфері. Зокрема, ще одним таким прикладом може бути проєкт, започаткований студентами НаУКМА — International Buddy («Бадді» — так називають могилянці студентів старших курсів, які допомагають тим, хто щойно поступив до вишу). Ольга ГУНЯВАЯ, студентка четвертого курсу спеціальності «Філологія: германські мови та літератури», детальніше розповіла «Дню» про цю ініціативу. «Могилянські «Бадді» існують уже давно, а от International Buddy з’явилися лише кілька років тому. Іноземні студенти, звісно, приїжджали до нас і до того, проте честь опікуватися ними перейшла до нас, коли у студентів НаУКМА Діани Мошковської та Кирила Штурбабіна з’явилася ідея International Buddy. Я є членкинею нашої організації уже три роки, минулоріч навіть спробувала себе в ролі координаторки. Якщо стисло про нашу діяльність — приймаємо іноземних студентів, допомагаємо їм із соціалізацією, життям в Україні, навчанням у НаУКМА. Це насправді дуже цікаво — завдяки спілкуванню з людьми із різних країн та культур можна дізнатися багато нових і несподіваних речей», — розповідає Ольга Гунявая. Щоби долучитися до команди, українські студенти проходять відбір. Як пояснила Ольга, головними критеріями є знання англійської мови, вміння вирішувати нестандартні ситуації (деякі приклади беруть із реальних історій), навички роботи в команді та впевненість у собі.
«Зазвичай на одного студента є один або два «Бадді». Якщо «Бадді» мав студента в першому семестрі, швидше за все, у нього не буде наступного в другому (але все залежить від кількості студентів). Проте завжди є інші завдання: організація заходів, ведення соцмереж. Та й ніхто не обмежує спілкування іноземця до лише однієї людини — у нас багато спільних вечірок (принаймні, коли в Києві не червона зона), до карантину ми їздили у подорожі. Так що спілкуються всі з усіма — аби було бажання. А от якщо у студента виникають питання чи проблеми, він спочатку звертається до свого «Бадді» (а далі, як піде), — поділилася Ольга Гунявая. — На своєму другому курсі я була «Бадді» у студента із Мексики, котрий приїхав із німецького університету. Це був дуже цікавий досвід для мене! Було багато «пригод», і хороших, і не дуже, хоч зараз вони всі переросли у локальні меми, — проте це все мене загартувало, ба навіть навчило дечого корисного в житті. А всі ті позитивні моменти, які я пережила разом з International Buddy, — головна причина того, що я згадую ці часи як найкращий період мого життя». Видається, що ця ініціатива може бути застосована й в інших університетах.
«МЕНІ УКРАЇНСЬКА ДУША БЛИЖЧА»
Варто розуміти, що за правильної комунікації та інтеграції співпраця з іноземними студентами допоможе до повної міри скористатися перевагами мультикультурного освітнього середовища. Зокрема, як розповіла Ольга Гунявая: «Як на мене, той факт, що іноземці обирають для навчання Україну й Могилянку, уже показує, що не все так погано з українською освітою, як прийнято думати. В Академії багато можливостей обирати різноманітні дисципліни з різних факультетів та кафедр, також НаУКМА співпрацює з багатьма університетами в усьому світі — це все, як на мене, впливає на вибір іноземних студентів. Багато хто цікавиться саме Україною та її культурою, прагне подорожувати й відкривати для себе наші міста. Мені, на жаль, не довелося слухати дисципліни з іноземцями, проте чула багато позитивного від інших студентів. Міжнародна комунікація, обмін досвідом — завжди класно».
За словами викладачки української мови для іноземців Національного університету «Києво-Могилянська академія» Світлани НЕМИРОВСЬКОЇ, уже існує чимало прикладів такої успішної взаємодії. Деякі колишні іноземні студенти відкривають власний бізнес — в IT, медичній, освітній сферах і створюють для українців робочі місця. Для багатьох студентів, які приїжджають у НаУКМА за обміном (на політологічні, соціологічні студії), Україна є об’єктом дослідження, тож вони звертатимуть увагу наукових спільнот інших країн до нашої держави.
Та й це ще не все. Адже навчання в Україні може стати можливістю зацікавити нашою державою представників різних народів. Кількома такими прикладами Світлана Немировська поділилася з «Днем». «Студент із Туреччини, котрий не має жодної краплі української крові, за два роки добре опанував українську й поступив на могилянську програму «Українська та англійська мови». А зараз він волотерить для нашої держави, допомагає з перекладами. Повернувшись у Туреччину, він казав, що йому дуже бракує України, й шукав україномовний острівець в Анталії. І знайшов — записався до українського народного хору, щоби співати українських пісень. За його словами, вони від нього в захваті, — розповідає Світлана Немировська. — Студентка із Німеччини декілька разів за «Еразмусом» приїжджала в НаУКМА. А зараз вона шукає роботу, пов’язану з Україною. Я запитувала її, чому. І вона сказала: «Мені українська душа ближча».
Деякі студенти (зі США, Канади, країн Європи та ін.) залишаються в Україні. Світлана Немировська розповіла про дівчину, котра займалася волонтерською діяльністю на підконтрольних Україні територіях Донеччини. «Зрештою, залишилася в Україні, до неї почала приїздити рідня із Канади, — зазначає Світлана Немировська. — І настільки Україна захопила всю родину, що її мама записалася в Канаді на курси української й тепер розглядає можливість купити невеликий будиночок у Карпатах».
Як підсумовує Світлана Немировська: «Проблеми, звичайно, існують, але до нас приїжджають дуже мотивовані студенти. І не треба їх недооцінювати».
«МОЖЛИВІСТЬ ПРАВДИВО ПРЕДСТАВИТИ СЕБЕ У СВІТІ»
Тож кожен іноземний студент потенційно може стати амбасадором нашої держави у світі, що неймовірно важливо в нинішній період. «Іноземні студенти нам дуже потрібні, особливо зараз, під час війни. Я почала викладати українську 2014 року. У цей період до нас почали приїжджати іноземці — переважно вільні слухачі, котрі прагнули зрозуміти, що відбувається в Україні, чому почалася війна, чого хоче від нас Росія. Вони активно записувалися на курси з української. Наприклад, 2015 року до нас приїхав студент одного знаного європейського університету. Там на заняттях з російської мови викладачка-росіянка сказала, що української мови не було й немає, що це лише діалект. Студент не повірив, записався на заняття з української мови та культури, а потім приїхав в Україну, і його дипломна робота була про Майдан, — розповідає Світлана Немировська. — Саме завдяки таким студентам ми маємо можливість розвіювати міфи, що їх створює російська пропаганда. Ці молоді, амбітні люди приїздять сюди, бачать, що відбувається навколо, знайомляться з українцями, опановують мову. Вони розуміють, за що ми боремось, що ми захищаємо свої землі. І для нас — це дуже великий шанс. Дехто із цієї студентської молоді потім іде працювати в урядові установи своїх держав, міжнародні організації, вони стають волонтерами, підтримують нас. Саме завдяки таким людям у нас є можливість правдиво себе представити у світі. Заняття з української мови, культури — це, можна сказати, наша «м’яка сила», якою ми маємо активно користуватися».
Тож Україна має потенціал для того, щоб зацікавити студентів із усього світу, просто потрібно докладати більше зусиль: рекламувати українську освіту, налагоджувати співпрацю з закордонними університетами, наприклад, створюючи подвійні програми. Плани — цілком реальні.
