Серед багатьох книг та публіцистики на столі вчительки — сценарії шкільних вечорів пам’яті загиблих воїнів на неоголошеній війні на Донбасі, героїв Небесної Сотні, земляків-ощівчан, що не повернулися з важких фронтових доріг Другої світової та Афганістану... Коли ж не одне покоління вдячних учнів зібралося, аби привітати улюблену вчительку з днем народження, Ганна Бабій не лише мовила слова вдячності за добрі слова, а й ділилася мріями про майбутнє.
Цьогорічні вітання освітянці з уродинами стали знаковими через нещодавню подію всеукраїнського масштабу — 27 вересня Указом Президента України заслуженому вчителю Української РСР, відміннику народної освіти Ганні Бабій (справжнє прізвище Грищук) присвоєно довічну державну стипендію для видатних діячів освіти. Раніше, 18 серпня цього року, кандидатуру Ганни Бабій на здобуття стипендії погодив на своєму засіданні Кабінет Міністрів України.
Вона народилася в останні дні осені передвоєнного 1940-го у Стрільчому. У червні сорок першого батька Ганни Федорівни мобілізували у 124-ту стрілецьку дивізію, яку радянські командири відправили у нерівний бій з ворогом у перші дні війни. Аби врятуватися від смерті, Федір Бабій разом з іншими солдатами утік додому, а в липні сорок четвертого був знову мобілізований до Червоної Армії, згодом на Сандомирському плацдармі потрапив у полон. Лише в 1946 році повернувся додому — худющий, без «живого місця» на тілі.
Аби здійснити мрію про вчителювання, Ганна Бабій, закінчивши Смиківську загальноосвітню школу, вступила до Сокальського педучилища, хоча й був чималий конкурс — четверо людей на місце, а в 1961 році вступила до Луцького педінституту імені Лесі Українки, де здобула фах учителя історії й української мови. Направлення на роботу отримала у 1958 році у село Лахвичі, згодом у Деревок на Любешівщині: спочатку викладала біологію, а потім навчала перший клас.
«Найбільше мене вразила там надзвичайна жага дітей до знань, хоч жили настільки бідно, що ходили в постолах. Коли прийшла — у першому класі було аж 45 учнів, але я прийняла ще одного — хлопчик надзвичайно прагнув вчитися, так просився до першого класу, що аж плакав», — згадує Ганна Бабій.
У 1961 році Ганну Бабій перевели на посаду учителя історії та географії Ощівської восьмирічної школи. Тут вона пропрацювала до 2001 року, згодом ще довгий час на громадських засадах очолювала шкільний музей, готувала позакласні заходи з учнями.
З 1968 по 1973 рік Ганна Бабій — директор Ощівської школи. Завдяки її старанням побудували новий корпус навчального закладу, облаштували кабінети та їдальню. За активну життєву позицію жителі села обирали Ганну Бабій депутатом Горохівської районної, а згодом — Волинської обласної ради, де вона довгий час була секретарем комісії народної освіти.
Ганна Бабій була удостоєна нагрудних значків «Відмінник народної освіти» (1976), «Отличник просвещения СССР» (1987), а у 1978 році Указом Президії Верховної Ради їй було присвоєно високе звання — «Заслужений учитель Української РСР». Довгий час Ганна Бабій була членом правління республіканської організації товариства «Знання» України, приходила до своїх колишніх учнів, як лектор на виробництва, продовжуючи формування характерів, поглядів, знань молоді.
Учителька віддала улюбленій роботі шістдесят років свого життя. З ініціативи односельців, учнів та колег Ганни Бабій, а також директора Ощівської гімназії Горохівської міської ради Наталії Притолюк педагогічна рада закладу освіти 4 березня цього року одноголосно прийняла рішення про представлення Ганни Бабій до довічної державної стипендії для видатних діячів освіти, направивши відповідні документи у столичне Міністерство.
Звістки про відзнаку всеукраїнського масштабу Ганна Федорівна зовсім не очікувала. Коли взяла в руки копію Указу Президента — довго вчитувалася в слова. Оговтавшись від несподіванок, Ганна Бабій сказала: «Буває, інколи здається, що роки у школі пролетіли, як один день. А коли починаю згадувати — скільки ж то було поїздок у Луцьк та Київ, виступів, нарад, засідань, громадських доручень. Приємно, що досі пам’ятають!»
Попри поважний вік Ганна Бабій добре пам’ятає про роки роботи в школі. Зізнається, що свого часу їй довелося мовити настанову до колег під час педагогічної ради: «Якщо Ви поставили учню двійку — подумайте, що Ви зробили для того, аби цього результату не було». Освітянка переконана, що нині, у час реформування освіти в Україні, її слова не втрачають актуальності.
...Після багатьох побажань і слів подяки від колег, учнів, односельців, представників місцевої влади Ганна Бабій мовила, що досі не забуває ні про роботу в школі, ні про десятки поколінь випускників. Нині ж її найбільша мрія — аби учні й надалі належно берегли історичну пам’ять і старанно вивчали минуле свого рідного краю та держави.
