19 грудня 2021 року відбулося чергове засідання Асоціації україністів Японії в режимі онлайн. У засіданні взяло участь приблизно тридцять осіб, серед яких були присутні науковці японських університетів, представники японського та українського дипломатичних корпусів, а також японські мас-медіа. Учасники мали нагоду заслухати доповіді японського політолога, дослідника Інституту зовнішньої політики Естонії – Саншіро Хосаки та української науковиці, доцентки факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка – Ольги Квасниці.
ЧОМУ ПОШИРЮЮТЬСЯ ПРОРОСІЙСЬКІ НАРАТИВИ
Доповідь пана Хосаки була присвячена питанню онтологічного, епістемологічного та методичного підходів до наративу «українська криза» у науковому дискурсі. Як відомо, термін «українська криза» використовують в науковому дискурсі як евфемізм до поняття «російсько-українська війна», гібридний характер якої виявляється не лише у військовому протистоянні, але й на рівні інформаційно-комунікаційних стратегій. Основною зброєю інформаційної війни постає створення та поширення стратегічних наративів, за допомогою яких подається певне бачення суспільних процесів з метою впливу на свідомість як пересічних громадян, так і наукових еліт.
Одним із завдань доповіді Саншіро Хосаки було дізнатися, наскільки наукові наративи в Японії резонують із наративами, які продукує Росія. Як відомо, починаючи з кінця 2013 року, у результаті стрімкого потоку інформації стосовно загострення політичної та військової ситуації в Україні, так звану українську кризу почали трактувати у різний спосіб і не завжди на користь України. Дослідження японського вченого засвідчило, що на початку російсько-української війни левова частка публікацій про Україну в Японії базувалася на російських джерелах, котрі стверджували, що в Україні розпочалася громадянська війна, триває внутрішній конфлікт українського Сходу і Заходу, присутній ультранаціоналістичний радикалізм і неонацизм, відбуваються утиски російської мови тощо. Японський науковець зазначив, що як дослідник російських студій, на початку 2014 року і сам несвідомо зазнав впливу проросійських наративів, які ширилися спершу у японському медійному інфопросторі, а згодом і в науковому.
Як пояснив Саншіро Хосака, основоположною причиною поширення проросійських наративів щодо України є брак фахівців, котрі б детально досліджували українське питання в Японії. Численні японські дослідники, котрі свого часу спеціалізувалися на Радянському Союзі, після його розпаду перейшли у сферу російських студій. Питання ж України, Білорусі, Казахстану та інших колишніх радянських республік стали, за словами Хосаки, лише «науковим підробітком» дослідників, котрі практично без змін продовжували розглядати ці країни лише крізь призму Росії. Відтак, як зазначив науковець, до 2014 року співвідношення русистів і україністів на теренах Японії становило 78 до 1. Такий дисбаланс в академічній сфері створив ґрунт для інформаційного маневрування політичної ситуації в Україні, котру значною мірою бачили крізь «російські окуляри». І, незважаючи на те, що Японія з самого початку підтримала суверенітет України та засудила окупацію Криму та військової агресії на Сході, ввівши санкції проти Росії, російсько-центричний підхід до дослідження України зумовив зростання проросійських політичних міфів у японських наукових публікаціях на кшталт «російський Крим», «Росія – жертва маніпулювання Заходу», «один братський народ», «історія Росії бере початок в Києві», «історія України має не більше ста років». Як зауважив японський політолог, поширення такого роду фальшивої інформації, яка б відверто дискредитувала Україну за кордоном, нагадує радянські методи співпраці радянських спецслужб з радянськими та закордонними науковцями, котрі, на думку розвідників, були корисним каналом для поширення політичної дезінформації та створення наукових наративів, вигідних офіційній Москві.
Саншіро Хосака підсумував, що Майдан 2013 року та російсько-українська війна значно підвищили інтерес японських науковців до України, зросла кількість науковців-україністів, а разом з ними і частка наукових публікацій, котрі аналізують події в Україні безпосередньо на базі українських джерел (серед них монографія Йошіхіко Окабе «Історія японсько-українських відносин 1915-1937 рр.», про яку було написано раніше). Окрім того, японські мас-медіа, які вагомо впливають на науковий поступ, частіше стали опиратися на свідчення офіційного Києва. В результаті за останні 8 років бачення України в японському науковому дискурсі поступово змінюється. Для багатьох науковців стало зрозуміло, що з метою підірвати довіру до України та видати її за «недодержаву», Росія веде потужну інформаційну війну, де чільне місце займає пропаганда та наукова дезінформація. Відтак, науково-аналітичне осмислення подій в Україні вимагає більш глибокого вивчення України поза російськими наративами.
Важливим коментарем до доповіді пана Хосаки стали слова колишнього посла Японії в Україні Юджі Курокави (1996–1999), котрий зауважив: «Я помітив, що у випадку української політичної ситуації японські медіа одразу ж хапаються за думку світових лідерів: що думає про Україну США, Китай, Росія і т.д., розглядаючи Україну як об’єкт політичної гри великих держав. Помітно ігнорується точка зору власне України стосовно тої чи іншої ситуації, бракує інформації, як є насправді».
ОБРАЗ ЯПОНІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРЄ СТАЛИМ І ВПІЗНАВАНИМ
Доповідь дослідниці Ольги Квасниці «Образ Японії в українських мас-медіа» стала логічним продовженням наукового засідання, розкриваючи українське бачення Японії. На матеріалі публікацій найбільших загальнонаціональних видань: «День», «Український тиждень», «Дзеркало тижня», агенції «Укрінформ» за 2021 рік, а також телевізійних програм про Японію на телеканалі «1+1» науковиця розкрила образ Японії в українському медійному просторі.
Ольга Квасниця зауважила, що образ Японії є сталим і впізнаваним. Аналіз засвідчив, що телевізійні новини і передачі, зокрема програма «Світ навиворіт» на телеканалі «1+1», 9-ий сезон якої був присвячений Країні вранішнього сонця, зображують Японію насамперед як екзотичну країну. Інформування про поточні події є повними, однак серед них є інформація розважального характеру, яка підтримує і культивує давні стереотипи чи міфи про Японію або відверто вражає.
Своєю чергою вищезгадані друковані інформативні видання, читачами яких є освічені українці, а також наукова і дипломатична еліта, розкривають більш багатогранний політичний, економічний і культурний образ Японії. Зокрема, за словами Ольги Квасниці, в очах українців Японія постає як третя економіка світу, надійний позанатівський партнер, одна з найбільших економічних потуг Азії, котра підтримує суверенітет та територіальну цілісність України. Водночас на сторінках газет та тижневиків українці могли спостерігати за подіями Токійської Олімпіади, що проходила влітку цього року, успішною боротьбою японців з пандемією, дізнатися про новини єдиного у світі імператорського дому, довідатися про технологічні новинки. Дослідниця зауважила: «Інформація про Японію в українських мас-медіа часто має лише короткий інформативний характер, відповідаючи на запитання «хто? що? де? коли?» Натомість для формування повного образу Японії в Україні потрібні публікації більш аналітичного наповнення, які б пояснювали культурні передумови тих чи інших японських подій і явищ, даючи відповідь на запитання «чому? і як?».
До прикладу, дослідниця зазначила, що українцям є маловідома філософія японської бізнескультури, модель якої значно відрізняється від західної. Так, відомо, що причиною економічного успіху японців є те, що їм притаманні чесність, дотримання обіцянок, ретельність у роботі. Вони легко об’єднуються з іншими для виконання спільного завдання чи створення нового продукту. Водночас вони довго ухвалюють рішення, надаючи великого значення веденню переговорів. Ольга Квасниця зауважила: «Коли українська компанія шукає партнерів до співробітництва, то про Японію, крім базової інформації, вона практично нічого не знає, зокрема про особливості бізнескультури, про пожиттєвий найм, про важливість дотримання етикетного протоколу – нічого. Без розуміння культурних особливостей Японії, ведення бізнесу відтерміновується чи ускладнюється. Одна річ міждержавний рівень, де перемовини ведуться відповідно до дипломатичного протоколу. А от ведення бізнесу поза рамками державного втручання вимагає самостійного пошуку інформації на тему законодавства, культури тощо. З одного боку всі ми знаємо, що в Японії є пожиттєвий найм на роботу, з іншого – чому таке явище існує, і як це вплине на відкриття українського представництва фірми в Японії – такої інформації бракує. Адже українські підприємці не розуміють, чому вони не можуть закрити фірми за певних обставин, як це є в Європі чи США. А для японської сторони це очевидно, бо люди втратять роботу, тому іншого шляху, як розвивати бізнес і ставати успішними нема. З цього питання і відповіді на нього може постати цілий путівник для українських компаній, які хочуть вийти на японський ринок». Тому розширення інформаційної карти знань про японські традиції та цінності ведення бізнесу в Японії сприятимуть виходу українському бізнесу на японський ринок.
Ольга Квасниця також наголосила на ролі газети «День» у формуванні культурного та наукового образу Японії в Україні. Адже читачі газети мають нагоду ознайомитися із візією українських і японських науковців та дипломатів, які безпосередньо формують сучасні українсько-японські відносини.
Доповідь української науковиці було високо оцінено японськими представниками і викликало плідну дискусію. Серед учасників дискусії привернуло увагу запитання політологині, професорки Університету Цукуба – Ацуко Хіґашіно: «Яким є образ Китаю в Україні?». Нагадаємо, що сьогодні існує велика дипломатична напруга між Японією та Китаєм. Японія занепокоєна ситуацією, котру провокує Китай в Азійсько-тихоокеанському регіоні, нарощуючи військову потугу поблизу територій Японії та проводячи військово-технічні навчання з Росією. Відтак питання професорки Хіґашіно підкреслює, що розуміння образу Китаю в Україні є вкрай важливим для майбутніх дипломатичних відносин Україна-Японія.
***
У підсумку учасники конференції зазначили, що Україна в Японії, як і Японія в Україні є все ще малодослідженими, а інформація про кожну з країн часто містить упередження та стереотипне бачення. Відтак, наукова дипломатія між нашими країнами є потужним інструментом у з’ясуванні істини поза наративами інших країн, а засідання Асоціації україністів Японії є важливою платформою для наукових дискусій із широкої низки питань українсько-японських відносин.
