Молода чеська художниця Барбора Кісілкова переїжджає з Берліна до Норвегії, щоб почати нове життя. 20 квітня 2015 серед білого дня дві її великі картини викрадають із галереї Нобеля в центрі Осло: «Хлоя і Емма» (полотно, олія, 150х230 см) і «Лебедина пісня» (полотно, олія, 200х140 см). Другий твір особливо цінний для Барбори, оскільки з нього почався її норвезький період життя. Злодіїв затримали, але поліція стверджує, що полотна вже не повернути, оскільки зловмисники, які перебували під впливом наркотиків, самі не пам'ятають, куди їх поділи. Сподіваючись знайти хоч якісь відповіді, Барбора відвідує засідання суду над одним з підозрюваних - рецидивістом Карлом-Бертілом Нордландом. Несподівано для самої себе під час перерви вона підходить до злодія та питає дозволу намалювати його портрет.
Так починається дуже дивна дружба.
Беньямін Реє - норвезький режисер-документаліст, який розпочинав кар'єру в BBC і Reuters. Його дебют «Магнус» про найкращого шахіста світу Магнуса Карлсона показували в 64 країнах після прем'єри на кінофестивалі «Трайбека». «Художниця і злодій» здобув ще більший успіх: Спецприз журі за креативне оповідання в конкурсі світової документалістики на «Санденсі», «Золотий вогняний птах» на Гонконгській кінофестивалі, Приз глядацьких симпатій на Лондонському фестивалі BFI.
Реє відстежує розвиток відносин Барбори й Бертіла протягом трьох років. Матеріал виграшний і на перший погляд вимагаючий мінімальних авторських зусиль: є дві космічно далеких людини - художниця і злодій, панночка і хуліган, емігрантка зі Східної і делінквент із Західної Європи, - і між ними емоційний зв'язок, що почався з злочину. Залишається слідувати за подіями.
Той же «Магнус» так і збудований. Шлях Карлсона до чемпіонства показаний як плавний і за великим рахунком безперешкодний зліт. Від дитинства - до перших перемог, до все доросліших турнірів. Лінеарний сюжет підтримується коментарями сім'ї (в першу чергу батька - також кваліфікованого шахіста) й фахівців, уривками телерепортажів. Серед іншого в середині фільму виникає короткий флешбек - повтор сцени, але з відмінним закадровим текстом. Саме цей прийом, запозичений з ігрової продукції, Реї робить базовим у «Художниці і злодієві», застосовуючи свою режисерську владу значно винахідливіше.
Спочатку, після титру «Художниця», бачимо події очима Барбори. У наступній частині - «Злодій» - слово бере Бертіл. Нам показують одні й ті самі сцени - щоразу подані через іншого персонажа. Завдяки такому розподілу наративів створюється потрібна стереоскопія, так, щоб характери Барборі і Берта постали перед нами об'ємно, з усією необхідною психологічною світлотінню. І стає зрозумілим, що спільного між ними більше, ніж здається.
Що Карл, злодій, наркоман, з тату на грудях "Стукачі - вимираючий вид", має талант у столярній справі, добре вчився, допомагав дітям з особливостями розвитку, досяг третього місця на чемпіонаті Європи з ВМХ, але зв'язався з поганою компанією; що він живе в страху не виправдати надії тих, хто йому довіряє, і його дитинство було самотнім і переламаним.
Що Барбора схиблена на темі смерті з ранніх років, що вона тривалий час жила з чоловіком, який її принижував і бив, що сімейна терапія робить тільки гірше, змушуючи Барбору усвідомити, наскільки її деструктивні настрої мучать близьких, що свої тривожні гіперреалістичні полотна вона малює, щоб сублімувати страждання - свої та розлиті в світі. Що обидвоє - і зовні брутальний Карл, і допитлива Барбора по суті своїй уразливі, як діти. Тільки перший - це дитина покинута, в той час як друга - дитина, що грає поруч з автострадою. Тяга до саморуйнування в них однакова. Карл її глушить наркотою, а Барбора - біля мольберта.
Стосунки Барбори з чоловіками легкими не назвеш. Абьюзивний зв'язок з колишнім співмешканцем тривав після всіх знущань. Нинішній партнер по імені Ойстейн співчутливий і шанобливий, що затьмарене, однак, фінансовою залежністю від нього. Епізод, де Барбора, переглянувши рахунок за оренду майстерні, дзвонить Ойстейну з проханням про чергову послугу, сповнений болю і сліз.
І ось з'являється Карл Бертіл - кримінальник, наркоман, неврівноважений соціофоб. Подальший розвиток здається вирішеним.
Але тут дається взнаки наскрізний прийом робіт Реє: навіть не Deus ex machina, а щасливий збіг обставин - героїням/героям повинна сприяти доля. Крамник несподівано програє на турнірі претендентів, відкриваючи Магнусу дорогу до чемпіонства; Барбора, відправившись на свій страх і ризик в лігво якогось мафіозі, знаходить у підсобці неушкоджену «Лебедину пісню»; і, нарешті, Бертіл виявляється, всупереч загрозливій зовнішності, тонкою натурою. Він плаче перед своїм портретом з провокаційною назвою The Pussy In You, оскільки ніколи раніше не бачив себе намальованим, а ще й тому, що інстинктивно розуміє мистецтво, відчуває потребу в ньому. У той же час у Карлі художниця знаходить не просто матеріал, а й натхнення. Людське бере верх над чоловічим/жіночим, а естетичне - уточнює людське. Барбора і Карл починають діяти поза будь-якими ієрархіями, поза матрицею влади і приборкання, яка виникає, або радше нав'язується всюди, де є хоча б натяк на соціальну нерівність між партнер(к)ами, тим більше різностатевими.
Так виникають несподівані паралелі з «Портретом дівчини у вогні» Селін Сьямма. Фільм Реє так само починається з порожнього полотна, а моделі майже слово в слово описують оптику їхніх стосунків з художницями: Елоїза запитує Маріанну: «Поки ви дивитеся на мене, на кого дивлюсь я?», Бертіл зауважує про Барбору: «Вона дуже добре бачить мене, але вона забуває, що я її бачу теж».
Одна сутнісна розбіжність, утім, робить подальше порівняння неможливим.
Реє, обіграючи крихкість Барбори й пошарпану мужність Бертіла, дражнить шаблони еротизму в глядацькому сприйнятті. Але це помилковий слід.
Елоїза та Маріанна зближуються, бо не мають іншого виходу, їхнє перебування на острові - коротка мить свободи, якою не можна не скористатися. Через взаємну пристрасть вони досягають утопії сестринства, а фінальний портрет - таємний знак любові, забороненої міцно й безумовно.
Барборі і Бертілу ніхто не забороняє зближуватися, але вони, варто повторити, занадто схожі внутрішньо, в своїх руйнівних інтенціях, у своїх одержимостях і «демонах» (ще один загальний мотив з «Магнусом»). Саме тому полотно, на якому Барбора намалювала себе припалою до лежачого на канапі Бертіла, - обидва напівголі, - на подив асексуальне. Патріархальний патерн музи як еротичного об'єкта, що надихає суб'єкта-художника, тут перекинутий спільними зусиллями героїні та режисера.
Адже Реє сам діє як живописець: оперуючи замість фарб драматургією, малює вражаючий парний портрет. І свій режисерський живопис замикає композицією Барбори. Фігурами художниці і злодія, спійманих у рамку полотна - і вільних в обіймах один одного.
***
Художниця і злодій / Kunstneren og tyven (2020, Норвегія-США, 106`), режисура: Беньямін Реє, оператори: Беньямін Реє, Крістоффер Кумар, виробництво: Medieoperatørene, VGTV, Tremolo Productions.
