1. Найважливіша тема цього року для України – загроза повномасштабної агресії з боку Росії. На жаль, путінський режим все більше нагадує тоталітаризм часів Сталіна, з домінуванням імперіалістичної логіки експансії. Так липнева стаття В.Путіна про Україну виглядає викликом існуванню не тільки української держави, нашій незалежності, але й українські нації. Кремль висуває концепт єдиної руської політичної нації, частиною якої повинні бути на думку В.Путіна – українці та білоруси. Керманич Росії готовій не просто відновлювати імперію – СРСР, чи будувати Новоросію, сьогодні він прагне знищити українську ідентичність шляхом військової агресії та поглинання України в цілому. Абсурдно, але В.Путін бачить себе ледь не Володимиром Великим, який сформував Київську Русь від Новгорода до Чорного моря. І це не просто провокація, це небезпечне хворобливе бачення російського Президента середньовічного формату імперії у 21 столітті. Куди таке бачення веде Кремль вже зрозуміло – на кордонах України лише за цей рік – уже двічі критично зростає концентрація російських військ та лунають погрози війни проти нашої країни. І тому у новий 2022 рік ми входимо в найбільш небезпечній ситуації за останні 6 років після підписання Мінських угод. При чому, не тільки з точки зору зовнішніх загроз з боку Росії, але й внутрішніх – бо ми бачимо і «другий фронт», фактично відкритий ключовим українським олігархом як коаліція частини політичних еліт проти чинної влади. І це вкрай небезпечна гра для стійкості і згуртованості України перед обличчям військових загроз. І абсолютно незрозуміло, чому українські політичні еліти так і не спромоглися вивчити історичні уроки столітньої давнини і продовжують діяти вкрай егоїстично і нерозумно.
Якщо говорити про глобальні тренди то цей рік став усвідомленням незворотністі кліматичних змін після кліматичного форуму у Глазго. Останній не став ані переламним, ані успішним для вирішення фундаментальних викликів для людства в результаті потепління. І сьогодні зрозуміло – саме проблеми екології та вичерпання ресурсів стають ключовими питаннями не тільки на глобальному порядку денному, але вимагають від кожної країни світу, в тому числі і Україна рішучих дій, якщо ми хочемо взагалі вижити у наступні сто років. А це перш за все означає необхідність переходу до іншої моделі економіки, де основою буде скорочення не тільки викідів, але й споживання, посилення розподільчого та обмежувального підходу до ресурсів.
Цікавим як на мене виглядає і новий тренд, який набуває все більш помітного характеру як в світі, так і в Україні – що стимулює також і пандемія – посилення політик економічного націоналізму – і більшої уваги країн до власних інтересів і більш жорстке їх відстоювання часто всупереч інтересам глобального порядку. Тріумфальна підтримка закону «про локалізацію» в Верховній Раді також показала, що і в Україні починає набувати силу цей тренд.
2. Герої цього року це лікарі та військові, які захищають наші життя та країну від ворогів – пандемії Ковіду та агресії Кремля. Для мене герої також команда нашого Міністерства цифрової інформації, які демонструють новий сучасний стандарт публічного управління та проводять реальну цифрову трансформацію держави.
Антигерой – безумовно – В.Путін – який сьогодні загрожує миру і свободі не тільки України, а й всій Європі.
3. Газета «День» фактично єдина здатна протистояти кремлівській війні проти історії, антиісторичним наративам Кремля – професійно, системно, фактично щоденно відповідаючи на провокації та вигадки російської пропаганди та розкриваючи історичні фальсифікації Москви. І це висока місія команди газети на чолі Л.Івшиної, які не тільки не пропускають жодного удару від російських «міфотворців» та політичних провокаторів, але й відкривають все нові і невідомі сторінки справжньої історії України.
Не менш цікавий погляд газети на чинну українську політику, і глибокі рефлексії щодо наслідків дій влади та різних політичних гравців не просто у поточній ситуації, а у перспективі як історії, так і майбутнього. І тут чудова команда політичного відділу газети І.Кампсамуна та В.Торби, та постійних авторів С.Грабовського та О.Прилипка.
Дуже хотілось би бачити тему про глобальну і українську демократію та майбутнє політики в цілому. Оскільки, як не дивно, в Україні відчувається дефіцит розуміння сучасної демократії та парадигми свободи, особливо в контексті глобальних змін та цифрової трансформації світу.
4. 1) Сила для мене означає здатність бачити сенси і перспективи, незважаючи на хаос та проблеми сучасного моменту. Тому було дуже цікаво – дізнатися та поспілкуватися з представниками різних країни світу, які зайняті формування політики майбутнього та випереджувального планування в публічному секторі. Надихає бачити і розуміти, що незважаючи на зростаючу невизначеність і нестабільність світу – паралельно формуються інституції, які здатні дати відповіді на ключові виклики сучасності і окреслити кращі стратегії майбутнього. Сподіваюсь, що в наступному році нам також вдасться сформувати українську модель та інституції політики майбутнього.
2) Також для мене було важливим видати в цьому році першу власну книгу «Українська політика – невивчені уроки», де я змогла поділитися своїми думками щодо минулих десятиліть політичної історії нашої країни. І звичайно, було дуже корисно і цікаво обговорити деякі її основні ідеї серед однодумців, які збираються у форматі політичного клубу – розумними і яскравими особистостями, які здатні мислити масштабно та сучасно.
5. Так вийшло що цей рік я присвятила публічним консультаціям – як з міжнародними експертами, так і українськими науковцями, представниками громадськості і партійними активістами щодо проблем політичних партій. Це були гострі і цікаві дискусії, які ми будемо продовжувати. Оскільки багато проблем української політики напряму пов’язані з особливостями партійної системи України і дефіцитом внутрішньої демократії в українських партіях.
Два роки роботи в парламенті дали розуміння, що одна з ключових проблем української політії це власне дефіцит політики як цілеспрямованої, раціональної діяльності по формуванню та реалізації суспільних інтересів, визначенню та вирішенню ключових проблем країни. Існуючи політичні інститути є недостатньо спроможними, щоб формувати і проводити таку діяльність. І питання не стільки в персоналіях – а саме в баченні політики як такої та в якості політичних інститутів та системи в цілому. І це вимагає не системних політичних реформ. Однією з яких є реформа політичних партій та звичайно конституційна реформа, до якої вже приглядаються депутати, оскільки в цьому році в парламенті створене найбільше Міжфракційне об’єднання «За конституційну реформу та ефективну владу»
6. Газета «День» за ці 25 років стала справжньою національною платформою, яка формує найважливіші сенси та ідеї, що проростають в свідомість багатьох українців, створює сучасну українську національну ідентичність та об’єднує велику мережу читачів та прихильників, які є лідерами думки та активними громадянами, спроможними творити нову Україну.
