— Я розумію, що доброчесність нудна, що дуже цікаво, коли один політик обзиває іншого, або художник б’є письменника по голові. Це все чудово. Але все ж ми люди, і не найгірші. Я, правда, не знаю, який вигляд мають найгірші і що вони дивляться по телевізору. Не здивуюся, якщо вони весь час дивляться політичні передачі. Через політичні передачі в нашій країні люди вже плутають демократію з хамством і безвідповідальністю.
Мені здається, що настав час трохи відійти від цих баталій. Адже є ще й вічні теми: кохання, здоров’я, діти, зрада, до якої людей треба готувати, до речі, змалку. В тому сенсі, що особливо за останні 10 років ми зраджували самих себе і нас зраджували буквально на кожному кроці. Як говорив Достоєвський, на підлоті ми добре розуміємося. І можливо, нам уже час вийти з підлоти, дати людям можливість відчути себе вдома, в оточенні близьких людей... Я не кажу про заколисуючий чоловічий тембр у телепередачі або про вічні хепі-енди, про хизування костюмами, зачісками, про запрошених зірок, у яких усе гаразд. Це, до речі, теж викликає роздратування, набиває оскому. Я кажу про те, що у нас на телебаченні вже вочевидь порушений баланс. І зі мною, напевно, погодяться 99% людей.
У нашому медійному просторі склалася система — чи то танці, пісні, чи щось інше — персонажі одні й ті ж. Одного разу я запитав у Шустера, який бився головою об стіну і кричав, що більше не може працювати в цій країні, чому він запрошує одних і тих же. Він сказав: так, треба подумати. І запросив ще гірших. Він 20 років запрошує одних і тих же. Це що? Любов із першого погляду?
Але, мабуть, вважається, що треба тасувати десятеро осіб. А раптом прийде яскравий, а раптом прийде сильний? Тоді почнуть запитувати: де ж ви раніше, Петре Соломоновичу, були?... Існує система, яка не пропустить ні красивої співачки, ні хорошого співця. Це стосується не лише поп-, але й будь-якої культури — театральної, оперної. Ось за те, щоб пробивати цю закостенілу оборону, я виступаю.
