— В Японії 7 лютого відзначають День північних територій. Яка передісторія цієї дати? Чому Росія та Японія досі не вирішили цього питання?
— День північних територій відзначається в Японії з 1981 року. Коли ми говоримо про «північні території», то маємо на увазі чотири острови — Хабомаї, Шікотан, Кунашир та Еторофу, які розташовані на північ від японського острова Хоккайдо. Також вони відомі як Південні Курили. Історія островів сягає початку ХІХ ст., коли Японія встановила над ними контроль. 1855 року було укладено Договір про дружбу між Японією та Росією, відомий як «Шімодський трактат», згідно з яким встановлено кордон між двома державами між островами Еторофу (найпівнічніший острів південної групи Великої гряди Курильських островів, які Японія означає терміном «північні території») та Уруппу.
Зазначені острови були окуповані СРСР 1945 року в перебігу заключного етапу Другої світової війни. 1951 р. на міжнародній конференції в Сан-Франциско було укладено мирний договір з Японією, за яким вона відмовилася від прав на Курильські острови та острів Сахалін. Проте через відмову радянської делегації підписати цей договір питання про належність Південних Курил залишилося невизначеним. 1955 р. Японія заявила СРСР претензії на всі Курильські острови та південну частину о. Сахалін, однак у результаті переговорів між СРСР та Японією позиції сторін зблизилися: Японія обмежила свої претензії островами Хабомаї, Шікотан, Кунашир та Еторофу. 19 жовтня 1956 р. в Москві було підписано Спільну декларацію СРСР та Японії про припинення стану війни між двома державами та відновлення дипломатичних і консульських відносин, але територіальну проблему не було розв'язано.
Подальші переговори Японії з Росією не принесли відчутних результатів. У період Холодної війни Москва не визнавала існування територіального спору. Наявність цієї проблеми вперше було зафіксовано у Спільній заяві 1991 р., яку було підписано за підсумками візиту М. Горбачова в Токіо. 1993 р. сторони підписали Токійську декларацію, в якій було зафіксовано згоду сторін продовжити переговори з метою якнайшвидшого укладення мирного договору шляхом вирішення питання згаданих вище островів. У Московській декларації 1998 р. за підсумками візиту прем’єр-міністра Японії К. Обучі до Москви цей курс було підтверджено, а 2001 р. сторони підписали Іркутську заяву, в якій вперше йшлося про те, що Спільна заява 1956 р. разом з іншими документами, які були підписані в 1990-х рр., може служити основою для переговорів. Проте відмінності в інтерпретації цієї заяви між Японією та Росією не дозволили досягти прогресу в територіальному питанні. Не мали успіху і переговори між В. Путіним і прем’єр-міністрами Д. Коідзумі та Ш. Абе під час його першого уряду, а візити президента Росії Д. Медведєва на о. Кунашир на початку 2010-х рр. призвели до загострення двосторонніх відносин.
Великі сподівання на вирішення територіального питання мав прем’єр-міністр Ш. Абе після другого приходу до влади 2012 року. Під час його візиту до Росії 2013-го сторони домовилися продовжувати переговори з цього питання. Проте окупація Криму Росією 2014-го і жорстка позиція Японії щодо підтримки України в цьому конфлікті затьмарили перспективи врегулювання японсько-російських відносин у цій площині. Доказом цього став довгоочікуваний візит В. Путіна до Японії, який відбувся 15 — 16 грудня 2016 р. Його результатом стало ухвалення рішення про спільну економічну експлуатацію островів та початок діалогу у військовій сфері. Прогресу щодо принципового вирішення територіального питання, а також підписання мирної угоди між Японією та Росією не було досягнуто й після 2016 року.
— Які паралелі можна тут провести з Україною? Що спільного та відмінного?
— Як історик, можу сказати, що доля цих островів подібна до долі Українського Криму. Крім окупації, можна окреслити такі проблеми, як депортація місцевого населення та повномасштабна мілітаризація. Ми всі знаємо про один із найстрашніших злочинів радянської влади — депортацію із рідних земель корінного народу Криму — кримських татар. У Японії відбувалося те ж саме. За інформацією Асоціації з розв'язання проблеми північних територій, на час окупації на чотирьох зазначених островах проживало приблизно 17 тисяч японців, яких радянська влада депортувала.
Віолетта Удовік біля персонажа Еріка-чян, Національний музей територій та суверенітету
Щодо мілітаризації, то тут ситуація також досить схожа. Ба більше: РФ розташувала одне і те саме озброєння як в Україні, так і в Японії. Відомо, що в Криму розміщені російські ракетні системи берегової оборони «Бал» і «Бастіон». 2017 року «Бал» було розгорнуто на о. Кунашир, а «Бастіон» — на о. Еторофу. З цим пов’язане й питання військових навчань. Наприкінці 2021 — початку 2022 року ЗМІ повідомляли про російські навчання в окупованому Криму. У цьому контексті слід зазначити, що 2018 року під час проведення масштабних російських навчань «Восток-2018» існував ризик їх поширення і на північні території. Останні події свідчать про подальше загострення ситуації. 7 лютого 2022 року уряд Японії висловив два протести проти Росії після того, як Москва оголосила, що цього місяця проведе військові навчання із запусками ракет навколо островів, включно з ексклюзивною економічною зоною Японії.
Єдиною відмінністю між Україною та Японією наразі є те, що Японія не оточена російськими військами, мабуть, завдячуючи тому, що це острівна країна, яка зусібіч оточена морем. А так паралелей досить багато. І не виключено, що ескалація ситуації в Європі може призвести до негативних наслідків і в Азії.
— Попередній прем'єр-міністр Шіндзо Абе провів понад двадцять зустрічей-перемовин з російською стороною щодо повернення північних територій, проте безуспішно. Чи стоїть це питання на порядку денному теперішнього уряду? І чи воно має вплив на розвиток українсько-японських відносин?
— Про попереднього прем'єр-міністра Шіндзо Абе хочу сказати три речі. По-перше, за його першої каденції (2006 — 2007 рр.), а саме — 2006 року було проголошено зовнішньополітичну ініціативу Японії за назвою «Дуга свободи і процвітання», в якій вперше з’явилася назва нашої держави. Така ініціатива є втіленням ціннісно-орієнтованої дипломатії, яка промотує врахування у процесі здійснення зовнішньої політики таких універсальних цінностей, як демократія, свобода, права людини та верховенство права. У грудні 2013 року під час другого періоду правління Абе (2012 — 2020 рр.) було ухвалено «Стратегію національної безпеки», в якій захист міжнародного порядку, який ґрунтується на універсальних демократичних цінностях, закріплено як один із національних інтересів Японії. І для України це вкрай важливо, адже ми повністю поділяємо таку позицію.
По-друге, за урядування Абе Японська держава не лише не визнала анексію Криму й підтримала територіальну цілісність та суверенітет України, а й стала єдиною азійською державою, яка засудила дії Росії в Україні на офіційному рівні й запровадила проти неї міжнародні санкції. Не можу оминути увагою і той факт, що Шіндзо Абе став першим прем’єр-міністром Японії, який відвідав Україну. Цей візит відбувся у червні 2015 року і мав важливі практичні результати: на додаток до політичної підтримки Абе запропонував Україні безпрецедентну фінансову допомогу в розмірі 1,84 млрд доларів. Крім цього, Японія очолила обговорення ситуації в Україні на міжнародних майданчиках. Так було під час головування на саміті G7 на о. Ісе, у префектурі Міе; у травні 2016 року Японія також підтримала всі резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо України, а саме: про її територіальну цілісність і про стан з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, які ухвалюються з 2014 року.
По-третє, 2018 року вперше було проведено українсько-японські консультації з питань безпеки у форматі «2+2» (представники міністерств оборони і закордонних справ), а також підписано Меморандум про співпрацю та обміни у сфері оборони. Тобто фактично за правління прем’єра Абе започатковано співпрацю в безпековій сфері, результатом чого став історичний візит міністра оборони України Андрія Тарана в Японію, який відбувся у березні 2021 року. Такі факти свідчать про послідовну підтримку України урядом Японії незалежно від її відносин із сусідніми державами.
Фуміо Кішіда під час візиту в Україну
Щодо політики уряду Фуміо Кішіди можу зазначити, що прем’єр-міністр Японії ще в жовтні минулого року заявив про те, що японський суверенітет поширюється на північні території, а в січні цього року підтвердив наміри просувати перемовини з Росією заради вирішення цього територіального спору. Тому можна стверджувати, що це питання, безперечно, стоїть на порядку денному теперішнього уряду. Водночас спостерігаємо цікаву тенденцію: протести Москви через переговори Кішіди і президента США Джо Байдена щодо координації рішучих дій у разі російського вторгнення в Україну свідчать про те, що саме українсько-японські відносини та дії міжнародного демократичного альянсу на підтримку України до певної міри визначають тенденції у відносинах Японії з іншими державами.
— Як на суспільному рівні трактується це питання? Яких заходів вживає держава щодо плекання історичної пам'яті?
— Японське суспільство цілком підтримує уряд у прагненні повернути північні території. У цьому контексті цікавою є практика японців щодо створення регіональних маскотів — персонажів, покликаних привернути увагу до якогось географічного регіону. Так, маскотом північних територій є Еріка-чян — самка пухнастого тупика, котра має інформувати людей про ці острови. Також у центрі Токіо є Національний музей територій та суверенітету Японії, в якому представлено історію північних територій, островів Сенкаку і Такешіма. При цьому, попри наявність брошур іноземними мовами, експозицію розгорнуто японською, що оприявнює основну функцію зазначеного музею щодо інформування саме представників японського широкого загалу. Вважаю, що для України такий досвід є справді актуальним і що ним можна було б скористатися задля інформування українців щодо історії окупованих територій та дій уряду з повернення їх до складу України.