Світобачення народу якнайкраще відбивається у його, народу, творчості – крізь довгі й криваві століття історії. Це серце, розум і очі мільйонів людей. Йдеться про прислів’я та приказки – в нашому випадку українські та російські. Навряд чи варто пояснювати, що саме їх порівняльний аналіз (вимушено надзвичайно стислий) виявляє докорінні відмінності у ставленні нашого народу та народу-агресора до життя, свободи, вищих смислоутворюючих сенсів, до державної влади.
Почнемо з росіян. Антон Павлович Чехов усе життя з сумом та огидою згадував, як 17-річним юнаком мусив, задля отримання атестату Таганрозької гімназії, писати твір ось на яку тему (увага!): «Нет зла более, чем безначалие». Насправді ця «геніальна думка» належала «неудобозабыемому Тормозу» (вислів Тараса Шевченка), царю Миколі Першому, але вірнопіддані «просвещенные» слуги імперії проголосили, що то є «перлина мудрості народної» (міністр народної освіти граф Дмітрій Толстой), блискуче прислів’я, що його слід засвоїти всім у державі. І справді, тут дійсно у карбованій формі відлита уся рабська «мудрість» мільйонів слуг деспотичної монархії – і вона сьогодні ще більше тяжіє над Росією. А візьмемо такі велемудрі витвори «народного досвіду»: «Он без царя в голове», «Плетью обуха не перешибешь», «Бог терпел и нам велел» тощо.
Тепер подивимось на прислів’я і приказки українські. Одразу впадає у вічі, що тільки на тему «волі», «свободи» знаходимо десятки, сотні незабутніх висловів. Ось лише деякі з них: «Мертві сраму не ймуть» (заклик великого князя Святослава), «Або волю здобути, або дома не бути», «Народ без свободи – як риба без води», «Не шукай долі, а шукай волі», «Воля гори перевертає», «Немає гіршої долі, як жити без волі», «Краще на волі на вітці, чим у неволі в золотій клітці», «Наша сила – наша і воля», «(Кожен) сам собі пан». Наведено лише мала дещиця влучних народних прислів’їв та приказок.
А щодо «начальства», відсутність якого, з погляду адептів великодержавної Росії, є найбільшим з усіх зол, то і тут наш народ відповідає точними, влучними висловами. Ось лише два з них: «З начальства і чорти плодяться», «Де один панує, там сотня бідує». І ще: «Щасливий раб – це найбільший ворог свободи».
Можна дуже розлого писати про те, що ми, українці, ніколи за свою історію не були агресорами, не приходили з вогнем і мечем на чужу землю – на відміну від Івана Грозного, Петра Першого, Сталіна та його проклятого послідовника, що нині панує в Росії. Але скажемо ось про що: процитовані народні витвори дають абсолютно точну, переконливу відповідь на питання: чи є ми та росіяни «одним народом», «народами-братами». Тому що: «Народ скаже, як зав’яже».
Ігор Сюндюков, «ДЕНЬ»
