26 березня ворожі танки вдерлися до міста енергетиків – Славутича. Не зовсім зрозуміло, чому саме тепер, адже найстрашніші події сталися місяць тому. Тоді за допомоги та з території білорусі московити захопили Чорнобильську зону та ЧАЕС. Сподіваюсь, підступність та відповідальність нинішньої білорусі (без цієї держави такий маневр був неможливий) оцінюватиметься. Славутич розташований за 20 км від кордону з білоруссю на іншому березі Дніпра, тож прибульці могли захопити його значно раніше. Але досі їх цікавила, насамперед, ЧАЕС та зона.
Попередня українська зміна відпрацювала на станції 600 годин як заручники. 200 чоловіків та жінок, мешканців Славутича, мужньо виконали свої обов’язки, фактично, під дулами зброї. Спали на столах. Бракувало засобів дотримання елементарної особистої гігієни. Не вистачало їжі – з росії українцям намагалися передати гуманітарку. Зміна від того відмовилася. Особливо важко було жінкам.
Зіткнувшись із рішучим несприйняттям спроб росіян підкупити в такий спосіб персонал ЧАЕС орки вирішили зробити театральну виставу з роздачею гуманітарки – завезли статистів та перевдягли їх у форму СП «Наварка». Це був абсолютний провал, адже одяг працівників станції геть інший. Зазначене підприємство створювалося донорами для побудови нового об'єкту «Укриття» й, після досягнувши мети, фактично вже не працювало. Але звідки окупанти могли знати такі нюанси? Цей черговий ляп назавжди закарбувався кадрах рашистського пропагандистського кіно.
На станції окупанти розграбували та знищили лабораторію з дослідження Чорнобильської зони. Створювалася вона на гроші ЄС та мала на меті вивчення змін, що відбуваються протягом тривалого періоду на забруднених радіацією територіях. Тепер знання та досвід, що напрацьовувався роками, новітні варвари викинули на смітник.
Їхня недолугість, нерозуміння Зони досягла ступеня гротеску, коли ці мавпи почали окопуватися в «рудому лісі» - тому самому, що в 1986 р. прийняв на себе величезну дозу радіації. Втім, як писав класик українського гумору, «вам туди можна».
Кілька днів тому, після тривалих переговорів та вмовлянь, вдалося провести ротацію зміни на ЧАЕС – українськими ж фахівцями. Але керівний склад вирішив залишитися – аби не дати ординцям навіть натяку на можливість перебрати управління об'єктом. Якщо коротко оцінювати стан справ на станції в цілому – такого шантажу та рівня некомпетентності світ ще не бачив.
Стосовно Славутича – весь цей час наймолодше місто України жило як на острові. Тут немає значних підприємств – переважно соціальна сфера та сервіс. Особливість – відсутність газу, все тримається на електроживленні. Останнє йде з ЧАЕС. Тоді шість днів її знеструмлення на початку березня стали неабияким випробуванням для містян.
Від початку війни Славутич виявився відрізаним від постачання товарів. В результаті магазини та аптеки зачинилися – бо нема чим торгувати. Щоправда, останнім часом лісовими стежками завозиться гуманітарка. За її допомогою повністю забезпечені діти трьох років - дитячим харчуванням, підгузками, ліками.
Ситуація в місті ускладнюється через значну кількість вимушених переселенців із Чернігова та навколишніх сіл. Відомий випадок, коли діти п'ятнадцяти років пішки вночі прийшли з Чернігова до Славутича. Місто намагається прилаштувати всіх. З хороших новин – у Славутичі поновило роботу пологове відділення місцевої лікарні, що деякий час не працювало.
Що сталося 26 березня. Два дні до того були бойові зіткнення між теробороною та рашистськими військами, але то не рівні сили. Є загиблі та поранені. Коли рашисти увійшли до міста на головну площу вийшло ледь не все наявне доросле населення – біля п'яти тисяч. Зважте, що Славутич політично дуже складне місто - тут дуже багато лідерів та груп інтересів. Але перед обличчям спільної загрози забулося все.
Величезний натовп голіруч, лише з українськими прапорами сунув на російську бронетехніку. Лунали постріли, вибухи (світлошумові гранати?), розпилювався сльозогінний газ. Люди на деякий час відступали, прокашлювалися та знову кидалися на бронетехніку. Так повторювалися кілька разів. Ніхто з містян не пішов назад. Люди скандували: «Домой!», «Фашисти!», «Славутич – це Україна!», «Йдіть до мами! Йдіть до жени!». В розпал мітингу московити відпустили перед тим затриманого ними міського голову Юрія Фомічьова.
В результаті надзвичайно емоційного мітингу славутчани буквально виштовхали окупантів за периметр Славутича. Влада та прапор в місті залишаються українські – місцеве самоврядування. Але орки вимагають здати зброю (крім мисливської) та заявили, що поставлять блокпост біля мосту, аби контролювати в'їзд та виїзд із міста.
З огляду на брак не те що стратегічного, але й значного тактичного значення міста енергетиків виникає питання – навіщо московити прийшли до нього? Одне з пояснень звучить так – через тривалу відсутність суттєвих успіхів на фронтах ординці таким чином прагнуть продемонструвати своєму начальству хоч щось. А Славутич опинився за нової реальності.
Дякую мешканцям міста за підготовку матеріалу.
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
