Напередодні переговорів вони завжди намагаються заподіяти якнайбільше шкоди: бомбити, цькувати, підпалювати… Підлість – російська манера бойових дій. Скинути бомби на житлові квартали, щоб убити сплячих, вогнем блокувати гуманітарні коридори, знищувати продовольство, стріляти в беззбройних, мародерствувати і брехати, брехати, брехати вустами солдатів, генералів, і самого їхнього ватажка, який за 22 роки не сказав жодного правдивого слова. Це не армія, і навіть не орда, яка не приховувала варварських намірів. Ці ховають хижі погляди та закривавлені руки за антонімами назв своїх дій. Тільки у себе в Московії розкривають суть, арештовуючи людей із плакатами «Фашизм не пройде!» і «Світові – мир!»
«22 роки розлюднення Росії», так охарактеризував путінізм один з небагатьох російських журналістів, який щодня зриває маски з огидних обличь режиму.
Мені хотілося б з ним погодитись і навіть визнати, що в російському середовищі на деякий час можливе таке визначення. Та не в нас. Слухаючи записи розмов полонених з матерями, спостерігаючи, як у телестудіях завивають і скажено гризуть мікрофони, враховуючи лексикон дипломатів РФ, та інші прикмети особливої ненависті до України, що виплескується через край, дозволю собі уточнення.
Добре знаю, як таврували фашизм за радянських часів, якими епітетами нагороджували американців і НАТО, як погано ставилися в СРСР до євреїв, «осіб кавказької національності», «чурків», «хохлів»… Але шельмування України, що відбувається зараз у будинках, телевізорі та кремлівських кабінетах – щось виняткове. Величезна купа бруду, що піднімається над парканом Російської імперії, не могла утворитися лише за 22 роки. Це давні відкладення гумусу імперського фенікса. Все почалося ще з Київської Русі, хоч документальних свідчень не збереглося. Тому варто розпочати з часів Івана Мазепи. Союзники, що прийшли в Україну у війні зі шведами, огидно поводилися не лише по відношенню до місцевого населення, а й до українських полків, змушуючи їх будувати укріплення для російських військ. Це призвело до конфлікту, що вплинув і на перебіг історії. Якою підлістю заплатили запорожцям за їхню підтримку завоювань на Півдні – відомо. Минали роки і ворожість до всього українського лише наростала. Зрозуміло, на якому ґрунті народилися валуївські протоколи, емські укази… Хто хоча б поверхово вивчав історію УНР, знає, якою була роль російської пристрасті удушення «братів у Христі» та дітей від робітничо-селянського шлюбу. У 20-х вона призвела до розстріляного відродження, у 30-х до Голодомору, у повоєнний час, коли половину українців знищили голод, війна та репресії, Москва взялася за «мирну» русифікацію зі штучним підселенням до українців своїх. Зрештою, ми дійшли до найвищої точки давнього конфлікту. І ця точка остання у довгій історії підпорядкування Києва Москві. Ось чому піднялася температура ненависті, чому росіяни вже не намагаються зберегти обличчя вчорашнього друга. Більше ми ніколи не будемо такими.
Поливаючи грядку московської ворожості до України, путінізм знав, що давно посіяне насіння дасть швидкі й потужні сходи. Треба лише підгодувати улюблені будяки свіжим гноєм.
Сьогодні нібито намітився прорив у «переговорному процесі». Українська сторона за допомогою Туреччини надала Росії план врегулювання. Папір розглядатимуть люди, які більше 300 років не відмовлялися від наміру підпорядкувати собі нашу країну. Папір адресований людині, яка ненавидить нас і отримала психологічну травму від усіх зіткнень з Україною. Папір виконуватимуть люди, які ніколи не говорили правду, навіть якщо вона була вигідна їм. Поки папір мусолитимуть в кишенях вестові, російська армія продовжуватиме воювати всіма силами підлості та підступності. Доктрина тотальної війни, прийнята у Першій світовій, ніколи у них не змінювалася.
