Те, що людина перехворіла на ковід, ще не означає, що вона одужала. Про це вже кілька місяців говорять науковці (джерело – https://news.un.org/) і навіть наводять цифри, згідно з якими приблизно 40% пацієнтів, які перенесли коронавірус, страждають від симптомів постковіду. Висновки ґрунтуються на метааналізі сорока досліджень, що їх проводили у 17 країнах світу. Отже, якщо взяти за основу оцінку ВООЗ у 404 мільйони випадків зараження Covid-19 у світі, то понад 160 мільйонів людей мають постковідний синдром. І я – теж!
Давно вже думаю про те, що бути журналістом – велике щастя, позаяк є можливість докопатися до суті «з перших рук», що зараз і робитиму. Але перед тим – особиста історія.
Моє «знайомство» з ковідом розпочалося досить несподівано – це було палке бажання вранці 1 грудня 2021 року скуштувати якоїсь страви мексиканської кухні. Чому саме мексиканської, досі не втямлю, бо завжди віддавала перевагу українській кухні. Сказати, що мені тоді хотілося «чогось такого», – нічого не сказати. Кортіло! Навіть в тій емоції зателефонувала приятелеві-рестораторові: «Де можна замовити доставку?» Почувши «у Львові – ніде», розстроїлася до сліз і здивувалася запитанню: «Таню, у вас все гаразд? Ви здорові?» Відповіла, що цілком здорова, бо на той час насправді жодних ознак захворювання не було.
А вже через п’ять днів почалося: температура 39,8, сильний біль у м'язах і кістках (вмить згадала, то їх – поза двісті), крижані руки-ноги, яких нічим не зігріти, цілковита відсутність нюху і геть гірка вся їжа. Катаральних явищ у вигляді, приміром, болів у горлі чи нежитю не було. Був кашель – помірний.
Зробили удвох з чоловіком тести. Отримали два позитивні результати.
Висока гарячка у мене трималася три дні, потім градуси понизилися до 38. І так тривало рівно три тижні, впродовж яких я пересварилася з невідомих причин з багатьма своїми знайомими. Ну, отак. Очевидно, інтоксикація така була від ковіду. Це – важко.
А потім у мене стався подвійний напад миготливої аритмії (порушення серцевого ритму) – такої, що довелося викликати «швидку». Лікарі зняли напад, послухали (в легенях чисто), виміряли сатурацію (97, норма) і констатували: «Постковід».
Додам, що вірус додому приніс мій двічі (у червні й липні) вакцинований чоловік. Захворів першим. Температуру мав до 38. Катарально, як і я, не був обтяжений. Хворів два тижні. Смаку і нюху не втрачав. З постковідних симптомів має виснажливе безсоння і сильні болі у суглобах.
У мене ж досі, попри те, що вийшла з ковіду кілька місяці тому, ранками закладало ніс і праве вухо (так, що не чую до двох годин дня) і боліли кістки, а особливо – дрібні. Смак так-сяк внормувався. (Принаймні можу відрізнити солодке від солоного – щаслива, що не на око, а за смаковими відчуттями. І вже відвернуло мене від французької гірчиці й макаронів, які їла безперестанку, сама не знаю чому.) Нюх поки що не відновлюється, і я дуже болісно це сприймаю, бо, приміром, хочу ароматної кави, а не просто коричневої рідини. Й за запахом туалетних водичок своїх теж скучила.
Ну, і мушу на деяких речах додатково зосереджуватися-загострюватися, перш ніж щось зробити. Бо якось звикло налила води в електрочайник і чомусь поставила його кип’ятитися на плиту.
І тепер, власне, розмова про постковід, до якої я запросила професора Львівського національного медичного університету Олену Мирославівну РАДЧЕНКО, бо точно знаю, що вона, блискуча науковиця і прекрасна лікарка, все дуже добре розкладе нам по полицях. Поцікавлюся переліком імовірних постковідних ускладнень, також їх тривалістю і розпитаю, що, власне, допоможе реабілітувати постковідних пацієнтів, а їх, нагадаю, – 160 мільйонів у світі.
– Чи всі люди, котрі перехворіли на ковід, мають постковід?
– Спершу треба зазначити, що жодна з попередніх виявлених респіраторних (дихальних) інфекцій не давала таких проявів, як постінфекційні симптоми. Науковці зараз говорять про те, що кожна п’ята людина, яка перехворіла на Covid-19, має так званий постковід. А це стан, коли патологічні (хворобливі. – Т.К.) симптоми зберігаються й після самої інфекції. Чому так є, станом на нині остаточно не відомо. І в кожної людини такі стани – індивідуальні. Але якщо ми говоритимемо про постковід, то спочатку потрібно визначитися з часовими проміжками. Гостра фаза ковіду триває до місяця. (І це також не притаманно, приміром, для гострих респіраторних захворювань, аденовірусу і грипу). Далі. До трьох місяців може тривати так званий лонгковід, і це означає, що до трьох місяців вірус в неактивній фазі може існувати в організмі, й організм теж на нього реагує. Вже після цього починається постковід, який може тривати пів року і навіть до року. Такі випадки вже описані в медичній літературі. А деколи (щоправда, дуже рідко) ці прояви є незворотніми.
– Чи склали вже медики перелік посковідних ускладнень?
– Доречно говорити про комбінацію ускладнень, і в кожного пацієнта вона – особиста. В першу чергу, варто говорити про астенічний блок – слабкість, кволість, задишку, головні болі, болі у м'язах, болі у суглобах. Це обумовлено і змінами еритроцитарного апарату, і зменшенням кількості заліза в організмі, котрого дуже багато витрачалося в гострий період ковіду, й іншими причинами. Є досить великий ризик проявів васкулітів (запалень судин. – Т.К.), і це, напевно, становить найбільшу загрозу для організму. Як правило, йде запалення судин, які активуються тромбоцитами, продуктами їхнього руйнування. Больового синдрому при васкулітах у пацієнта може не бути. І саме васкуліти є причиною інфарктів міокарда та інсультів головного мозку тромботичного походження, які ми спостерігаємо у пацієнтів у постковідний період.
Окрема група ускладнень, доволі велика, – з боку центральної нервової системи. Ідеться і про когнітивні порушення – це порушення пам'яті, запам’ятовування, концентрації уваги. Також – порушення зацікавленості, емоційних сфер. Пацієнти можуть часто плакати, жаліючи себе. А ще до уражень неврологічного статусу варто віднести втрату нюху і смаку, їх спотворення, які можуть тривати довго. Ще одна група постковідних симптомів стосується шлунково-кишкового тракту – передусім, панкреатити (такі випадки описуються дуже часто). Я також вважаю, що трапляються постковідні гепатити (ураження печінки. – Т.К.), які, найімовірніше, є медикаментозними (внаслідок інтенсивного лікування противірусними препаратами, антибіотиками, кортикостероїдами). Отже, основних груп постковідної симптоматики є чотири. Але вони можуть створювати абсолютно індивідуальні комбінації для кожного пацієнта. А висновок маємо зробити такий: рік після ковіду пацієнт має бути насторожі щодо стану свого здоров'я.
– З огляду на те, як розвиваються події і у світі, і в Україні з пандемією ковіду, не можу не поставити, Олено Мирославівно, такого запитання. На самих початках Covid-19 ішлося про те, що захворювання це не становитиме загрози у разі вироблення колективного імунітету, простими словами – перехворіти мають усі. Мені здається, що всі вже й перехворіли. І не один раз. Вакциновані – в тому числі. То де той колективний імунітет, на якого покладалися такі великі надії?
– Говорячи про колективний імунітет, потрібно брати до уваги багато факторів. По-перше, не може бути колективного імунітету тільки в Україні. Він має бути в усьому світі. В усьому світі вважається, що вакцинованою є половина населення. Але ця половина населення припадає на розвинені країни. А в країнах із меншим рівнем розвитку економіки відсоток вакцинованих невеликий. По-друге, вакцинація і перенесена хвороба не захищають від повторного інфікування. Також знаємо, що грипом упродовж життя хворіємо неодноразово – кількість випадків захворювання залежить від стану імунітету. Те саме з ковідом. Вдруге, як правило, на коронавірус хворіють люди, котрі вперше перенесли його у легкій формі. Зараз такої чіткої залежності не простежується. Чому? Тому що вірус мутує (змінюється. – Т.К.) І це також створює загрозу повторного інфікування. Хоча виробники вакцин стверджують, що вони ефективні і проти «Дельти», і проти «Омікрону», і проти наступних вірусів-мутантів. Але, можливо (це моє суто припущення), ця ефективність дещо буде відрізнятися. Бо, приміром, ефективність вакцини проти актуального зараз «Омікрону» не перевірена клінічно. Є тільки лабораторні дослідження. І по-третє. Антивакцинатори! Я була шокована, коли побачила в інтернеті ролик з Великої Британії, де вакцину набирають у шприц, потім видаляють її у ватку і роблять укол. Це зафіксовано на камеру. І видно, що та камера – в лікувальному закладі! Ми також з дня у день чуємо про підробні сертифікати – і в нас, і в інших країнах. Тобто це має місце всюди в світі. Недобросовісна вакцинація, неякісна вакцина через недотримання температурного режиму… Чули ми і про втрати людей, які були відвертими антивакцинаторами. Я вважаю, що в усіх засобах масової інформації потрібно говорити про те, що отака, антивакцинальна, політика не має права на існування. Тому що вакцинація – єдиний шанс перехворіти на ковід без реанімації, відповідно – без загрози розвитку найнесприятливішого наслідку захворювання. На мою думку, якщо ще упродовж років трьох у світі триватиме активна вакцинальна політика, то колективний імунітет буде. Повторюю: у світі, а не в окремо взятій країні. І думаю, що років через десять ковід набуде статусу інфекції, якої ми не боятимемося.
– Не можу оминути питання застосування ліків під час постковіду. Бо споживаємо достатньо препаратів, коли є в гострій фазі захворювання…
– Щодо медикаментозного супроводу постковіду, то тут пацієнт має бути набагато обережнішим. І потрібно бути впевненим, що це – саме постковід. Особливо це складно у пацієнтів з неврологічними проявами. Отож, пацієнт має піти до невролога, аби лікар підтвердив, що нема органічного ураження головного мозку, а тоді вже розцінювати стан як постковідний. Це – по-перше. Щодо іншої симптоматики, то теж потрібно чинити так само. Тобто якщо є задишка, треба переконатися, що це – не серцева і не легенева недостатність. У жодному разі не потрібно шукати відповіді в інтернеті чи в соціальних мережах. На загал у постковіді потрібно подбати про здоровий спосіб життя. Варто психологічно налаштуватися на те, що наслідки хвороби – це не трагедія. Треба зрозуміти, що постковідні розлади минуть. Дуже часто від пацієнтів, які перехворіли на ковід, чути скарги на забудькуватість, розконцентрацію уваги. Членам родини не потрібно на це хворобливо реагувати, тобто дратуватися. Бо в постковіді можуть виникнути елементи стійкої патерної поведінки, а це стани, коли депресія – закріплюється, тривога – закріплюється і так далі. Натомість коли панує позитивна атмосфера, реабілітація настане швидше. І в обов'язковому порядку має бути фізичне навантаження. Попри те, що людині, котра перехворіла, це важко. Тому найкращим фізичним навантаженням є ходьба на свіжому повітрі, прогулянки. Звісно, доречніше гуляти у лісопаркових зонах, де чистіше, порівняно із загазованими вулицями, повітря. Якщо ж немає такої можливості, гуляйте у подвір’ї, ходіть довкола будинку. Бракне сил? Гуляйте на балконі, а особливо це стосується людей старшого віку. Й обов'язково вбирайтеся, як на прогулянку, бо взутися й одягнутися – це теж фізичне навантаження. Бо потім треба розібратися, і це – теж фізичне навантаження, яке має бути! Також потрібно, за можливості, дотримуватися раціонального харчування з огляду на те, що ми вже згадували вище, коли говорили про ураження підшлункової залози (панкреатит) й ураження печінки (гепатит). До речі: після перенесеної коронавірусної хвороби в рази збільшується ризик захворіти на діабет 2-го типу. Знаю це по своїх пацієнтах.
