Драбина суспільної значимості в Україні сьогодні виглядає приблизно так: на верхній сходинці – воїни, а поруч з ними – хлібороби. Можливі варіанти, але, гадаю, переважна більшість людей у нашій країні погодиться з такою класифікацією. Обидві категорії служать безпеці: перші – національній, другі – продовольчій. А тому українці однаково радіють перемогам і на полях війни, і на полях хліборобських. Бо голод залишає такі самі глибокі шрами на генетичній пам’яті, як і воєнні страждання.
Майже не залишилося регіонів у країні, яких не торкнулася б війна. Особливо небезпечними є південні, південно-західні та східні. За оцінками природоохоронних організацій близько третини сільгоспугідь випадуть з обігу, позаяк перебуватимуть в окупації, або в зоні вогневого зіткнення, або навіть якщо їх звільнять, вони будуть тимчасово непридатними через замінування, пошкодження рельєфу та забруднення шкідливими речовинами. Тож якщо ще рік тому продовольчий механізм працював майже як годинник, то сьогодні він переходить у ручний режим: щоб посіяти й зібрати потрібні надзусилля влади, а також воля, талант та удача безпосередніх виконавців.
Сталеві коні просять корму
Як повідомила директорка Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської ОДА Алла Стоянова, дефіцит пального – проблема номер один для аграріїв області. Від себе додамо, що й для аграріїв усієї України – ця проблема також є найболючішою. «Моніторимо всі джерела постачання. Аграріїв, які подали свої заявки до нашого департаменту про свої потреби у пальному, ми інформуємо, про його надходження, тож вони можуть зв’язатися з трейдерами та придбати цей ресурс за ринковими цінами, верхня стеля яких обмежена державою. Попри труднощі, сівбу та підживлення ранніх ярих розпочали практично всі райони області», – розповідає Алла Андріївна.
Фермер з Тарутинського району Одеської області Микола Кустуров вважає, що йому безмежно пощастило, бо перед посівною випадково пригнав «бензовозик» пального, яке придбав по 52 грн/л з ПДВ. Сьогодні ціна завдяки заходам уряду дещо впала. Цього обсягу ледве вистачить на весняні роботи, а далі слід знову брати ноги в руки та шукати джерела постачання цього ресурсу. Миколу також непокоїть ситуація з обслуговуванням техніки. «В нас імпортна техніка, в разі поломки, що попало на неї не поставиш, якщо замовляємо якусь деталь, вона йде «Новою поштою» більш як два тижні, бо маршрут пролягає через гарячі точки та безліч блокпостів. Якщо хочеш, то забирай сам, і це стосується всіх ресурсів, причому передоплата обов’язкова.
В умовах війни стають очевидними переваги аграрних об’єднань та кооперативів. Хто нікуди не вступив, той програв. Свого часу Всеукраїнська аграрна рада створила обслуговуючий кооператив «ПУСК», який використовуючи напрацьовані раніше міжнародні канали, забезпечує своїх членів пальним, міндобривами, насінням та іншими ресурсами. Заступник голови ВАР Денис Марчук повідомив, що потреби членів асоціації в пальному на весняно-літній період становлять близько 250 тис. т, для початку комплексу весняних польових робіт треба як мінімум 70 тис. т, кооператив «ПУСК» уже закрив половину цього обсягу й досить швидко нарощує темпи постачання.
Миколаївщина: сівба з тривогою пополам
Сівба розпочалася практично в усіх районах Миколаївщини. Ситуація гірша в місцевостях, де тривали бої. Є чимало полів, зіпсованих вирвами та мінами. У Вознесенському районі на міні підірвався трактор. Сільгосппідприємство «Гарант-Агро» вже засіяло половину площ, призначених для гороху та ярого ячменю. У керівника Анатолія Гасюка немає сумніву, що аграрії області посіють усе, що запланували, але перспектива подальшого господарювання доволі туманна через дефіцит фінансів. У березні заробітну плату виплатили, на квітень грошей теж нібито вистачить, і все… запаси вичерпуються. Крім цього, треба поповнювати інші ресурси: пальне, засоби захисту, запасні частини. «Кидаємося в різні боки в пошуках каналів збуту продукції, але порти не працюють. Ви мене застали в дорозі, везу на захід соняшникове насіння, в надії його десь збути та одержати якісь кошти. Ділки замість того, щоб піти назустріч, намагаються максимально скористатися ситуацією, викручують руки. Чому на світових ринках ціни ростуть, а в нас падають? Якщо соняшникове насіння на початку року можна було реалізувати по 24 тис. грн/т, то сьогодні – по 15 - 17 тис. грн/т. Тим часом вартість ключових ресурсів зростає. А тому я вважаю, що держава має повернути практику гарантованих закупівель продукції до Аграрного фонду та Держрезерву. Керівники уряду говорять про пільгові кредити, але взяти їх практично неможливо. Якщо світові організації переживають за дефіцит продовольства в Африці через війну в Україні, то хай надають більш дієву допомогу нашому аграрному сектору…», – пропонує аграрій.
Харківщина: вибухонебезпечний урожай
За повідомленнями аграріїв Харківщини, під гусениці війни потрапила більш як половина районів. У місцях вогневого спротиву значна частина фермерських баз – машинні двори, елеватори, склади, офіси – зруйновані. Окупанти використовують технологію віддаленого мінування територій, а тому після їх звільнення українським саперам доведеться спочатку зібрати вибухонебезпечний врожай на полях, а вже потім передавати їх аграріям. На територіях, захоплених без бою, фермери чекають слушного моменту, щоб сіяти, бо вірять, що збиратимуть уже на звільнених територіях. Господарства докладають неймовірних зусиль, щоб зберегти колективи, реалізують продукцію навіть на базарах. Керівник господарства з Харківщини Юрій Михайлов повідомив, що всі його об’єкти в Ізюмі з технікою, залишками продукції захоплені окупантами. В цьому районі немає жодних перспектив для сівби, бо є центром бойових дій, ведеться вогонь на ураження. Однак у районах, підконтрольних Україні, польові роботи йдуть повним ходом. За висновком Юрія Михайлова, близько 50% аграріїв Харківщини зможуть посіяти вчасно. Можливості для польових робіт визначаються перебігом бойових дій та логістикою. Вся кампанія – суцільний ризик. За пальне заплатили ще до війни, однак трейдер його ще не доставив, посилаючись на форсмажорні обставини. «Ми постали перед вибором: чи є сенс сіяти кукурудзу, якщо її збут під питанням? Мабуть, за рахунок цієї культури, збільшимо площі під круп’яними, через зростання внутрішнього попиту на них…», – повідомив Юрій Михайлов.
Робота в ручному режимі
А тепер про надзусилля влади. Кабмін запустив комплексну програму підтримки аграріїв, про яку в мирний час вони могли лише мріяти. І якщо раніше з таких документів стирчали вуха лобістів різних бізнесових груп, то сьогодні, їх хоч під мікроскопом розглядай, результат буде один – вони працюють на державу. Тож аграрії мріють, щоб такі підходи залишилися і після перемоги. На сільгоспвиробників поширюються податкові новації, згідно з якими ФОПи або юридичні особи, які мають річний обсяг доходу до 10 млрд грн, з 1 квітня 2022 року можуть за їхньою заявою стати платником єдиного податку третьої групи, сплачуючи лише 2% від обороту, такі особи та підприємства не вважатимуться платниками ПДВ та інших податків; упроваджується кредитування з обмеженням до 10 тис. га, та оборотом до 1 млрд грн, максимальна сума кредиту – до 50 млн грн на шість місяців. Вартість цих фінансових ресурсів нульова, тобто держава компенсуватиме повністю відсотки по кредитах. Кабмін також ухвалив низку рішень, що полегшують доступ виробників до сільгосппродукції, зокрема, пального, пестицидів та агрохімікатів, продовжено термін дії допусків на право роботи, пов'язаної з транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами та агрохімікатами. Уряд дозволив використання пального стандартів Євро-3 та Євро-4, переглянув формулу держрегулювання роздрібних цін на пальне, ліквідував акциз на пальне та знизив ПДВ на ПММ з 20% до 7%; станом на 19 березня основні мережі АЗС встановили нові граничні ціни на бензин А-95 — 33,42 грн/, на дизпальне – 37,05 грн.
Продовольство як фактор миру
– Уряд зробив дуже багато правильних, адекватних кроків. Особливо актуальним для аграріїв в умовах посівної є такий захід, як розширення переліку критичного імпорту, в якому з’явилося практично все, що треба аграрному виробництву, зокрема трактори, запасні частини, компанії одержали змогу виконувати міжнародні платежі, з 25 березня скасовані мита на імпорт, призначений для забезпечення аграрного виробництва, спрощено систему сертифікації всього, що завозиться в Україну. Якщо термін оренди земельних ділянок на цей час закінчується, вони автоматично продовжуються на рік, це дає змогу сіяти й не думати про бюрократичні моменти. Ми позитивно також оцінюємо скасування квотування експорту кукурудзи та соняшникової олії, – коментує ситуацію відомий аграрій та громадсько-політичний діяч Віталій Скоцик.
– Настільки ефективними є заходи, щодо фінансового забезпечення аграріїв?
— Наскільки мені відомо, станом на 25 березня лише одне господарство на всю Україну одержало кредит на суму 5 млн грн на пів року. Процедура одержання цієї позики дуже складна, всі очікували, що це відбуватиметься за польською системою, коли тобі надають кредит під нуль відсотків у розрахунку на га. Сподіваємося, що уряд і банки встигнуть максимально спростити доступ до кредитів до початку основних робіт. Якби система кредитування запрацювала, то вирішила б проблему відстрочки платежів у розрахунках з дистриб’юторами, які постачають аграріям основні ресурси. Нагадаю, що до війни добрива постачалися по стовідсотковій передплаті, а насіння та засоби захисту на умовах відстрочки оплати до врожаю за різними схемами, наприклад, 20/80 або 0/100. Тобто гостра потреба у цій схемі відпала б. Діяв також такий ефективний інструмент, як аграрні розписки, які дистриб’ютори приймали як гарантії оплати, але сьогодні ця програма не працює. Тобто якщо немає кредиту, немає відстрочки платежу й аграрної розписки, то фермеру сьогодні придбати все необхідне для посівної дуже важко, а тому всі працюють у межах наявних можливостей, це не враховуючи моментів, пов’язаних з війною: замінування, близькості бойових дій і т.д. Дрібним фермерам сьогодні важче, ніж великим аграріям, а тому я зробив би акцент на їхню підтримку.
— Чи зможемо перебудувати логістику до початку експортного сезону?
— Це надзвичайно важко, але водночас це стимулюючий фактор для світу, який має розуміти, що слід підтримати Україну, яка є одним з найпотужніших виробників сільгосппродукції у світі. Одна з трьох найбільших нафтовидобувних країн – Саудівська Аравія на 100% залежить від українського ячменю, а тому я впевнений, що через своє нафтове плече робитиме все, щоб війна в Україні завершилася якомога швидше. Продовольство є сьогодні не менш потужним важелем, ніж політичні, військові чи дипломатичні засоби, бо їсти хочуть усі. У нас, за різними оцінками, залишається близько 24 млн т кукурудзи, ці обсяги в будь-якому разі слід вивезти, щоб, по-перше, забезпечити продовольчі потреби світу, а по-друге, вивільнити елеватори до наступного врожаю, крайні терміни – друга половина червня для півдня, й середина липня для інших регіонів країни. Сьогодні залізниця перевозить на добу 240 - 300 тис. т зерна, тоді як до війни цей обсяг становив 3 - 3,5 млн т, позаяк наша країна та Західна Європа мають різні колійні системи, крім цього, нам бракує перевантажувальних елеваторів. Словом, маємо комплекс проблем, які треба розв’язати у короткі терміни.
Але ми повинні пам’ятати, що українські селяни в усі часи, якими не були б вони важкими й небезпечними, сіяли та збирали. Бо є надзвичайно відповідальними й сміливими людьми. Якщо банківська система запрацює та піде нормально кредитування, це буде головним чинником успіху. Все інше зроблять люди, — підсумовує Віталій Скоцик.
