Писав про 6 квітня 2014 року в Луганську часто. Захоплення луганського управління СБУ. Від тих подій, у яких мені довелося взяти участь зсередини як спостерігачеві, досі, крім почуття огиди і якоїсь безвиході, нічого не залишилося. Як могли допустити? Чому? Хто?
Я знаю, хто і як. Спілкувався майже з усіма ключовими і не дуже учасниками тих подій, окрім хіба що верхівки тих потвор (зі зрозумілих причин), але з деякими їхніми знайомими теж. Робив інтерв'ю, писав, зіставляв. Спостерігав, як одних чорнять, а інших виправдовують. Як офіційний Київ просто вважав за краще «не помітити» лиха, відвів Альфу, вже готову штурмувати СБУ, і почав сумнівне АТО лише 12 квітня, коли вже палав Слов'янськ. Та й яке там АТО, якщо весь цей час весни 2014-го повним ходом йшла «передвиборча кампанія», яка вилилася в «перемир'я», КОМПРОМІСИ (мерзенне та згубне слово в цих реаліях!), а далі... Далі наступна «передвиборча», але вже парламентська, коли деякі «патріотичні» та «державні» партії протягували через свої списки нібито «суперників» від вчорашніх регіоналів. Волоською на Подолі розгулювали Пристюк і Голенко. Та хіба тільки вони! Хтось відкупився, хтось втік, бо не знадобився. Кілька років «доїли» Єфремова, для вигляду виставляючи нам «суд» над ним. Отримали (хоч за мірками небагато) навіть з відморозка Клінчаєва, так по дрібниці… Яке там АТО? Який «воєнний стан» (а то в НАТО не приймуть! І взагалі «свобода слова», шустери, ток-шоу, експерти тощо…)? Сумнівний "Мінськ-1", потім капкан "Мінськ-2". Все пучком! Всі при ділі! Путін відсік невигідний електорат, а в іншому домовимося! Перетремо, повирішуємо, чикі-пікі…
Тепер не хочу все це повторювати. Зараз хочу сказати про інше.
Є етапи, які можна «прошляпити». І якщо країна «прошляпила» потрібний момент, а потім ще й намагається заплющити на це очі, то далі події набудуть характеру незворотності. І тоді доведеться виправляти ситуацію жахливими втратами та страшною ціною.
ФОТО АВТОРА
ФОТО РЕЙТЕР
На першому фото 12 квітня 2014 року (так, це перший день АТО). Майже тиждень, як захоплено СБУ. Мій знімок того орко-шабашу.
Є кадри, які вимагають текстового супроводу.
Скажу тільки, що ось та стрічка на руці ублюдка потім перетворилася на пов'язки на зв'язаних і розстріляних у Бучі людях.
Буча... Бородянка... Ірпінь... А це ж крапля в морі крові і знущань! І я говорю зараз не тільки про період із 24 лютого цього року.
8 років мені маститі юристи пояснювали безграмотному, що геноцид – це термін серйозний і кидатися ним не можна, як це робить Росія (а Кремль свої злочини почав з того, що кричав про "геноцид російськомовних"!). Не можна нам уподібнюватися рашистам. Треба закопатися в товстих енциклопедіях і почекати поки нас по всій програмі, як годиться... Щоб як 1933-го! Отоді так.
8 років тема окупованих територій, на яких сліди МАСОВИХ злочинів давно «зачищені», була для більшості чимось далеким. Так, є якесь ОРДЛО, там щось відбувається незрозуміле, беззаконня, підвали якісь, «бандустан», ну, «самі ж хотіли», «самі ж звали»... Ось так ми «прошляпили» цілий 8-річний пласт нашої трагедії, заговоривши про геноцид лише після кадрів із Бучі.
«Розвіртуалізувалися» нарешті...
Валентин ТОРБА, «День»
