«Слава Україні!», «Дякую ЗСУ», «Молімося за Україну» — ці та інші патріотичні написи українською й англійською мовами можна прочитати на писанках, які створила вінницька мисткиня Юлія ВАСЮК. Кожен напис доповнений українськими орнаментами, а також елементами символіки українських військових. У своєму дописі на Фейсбук, де Юля виставила перше фото патріотичних писанок, вона написала: «Які часи, такі й писанки», а в розмові з «Днем» пояснила, що в ці непрості часи варто переосмислювати свої думки, ставлення один до одного, щоб нарешті зрозуміти, за що ми боремося, яка у нас мотивація, які цінності захищаємо. Вона закликає українців бути стійкими, щирими і небайдужими, підтримувати наших захисників. Сама вже понад місяць плете сітки і створює основи для них, а зараз — проводить майстер-класи з писанкарства для людей, чиї рідні та близькі воюють у гарячих точках, бо процес написання писанки-оберега — це молитва, посил до вищих сил з проханням вберегти і захистити найрідніших людей.
«Ніколи ми ще не відчували всю повноту ваги наших державних кольорів, як сьогодні. Я фактично чотири тижні точно жила у волонтерському центрі. Кожен по-своєму бореться зі стресом, але сидіти вдома, коли, здавалося, небо завалиться, — не могла, — розповідає Юлія Васюк. — Увесь час перебуваючи там, ти розумієш, що зараз кожен має допомогти, працювати заради перемоги. Повертаючись додому, йшла біля міської ради і раділа від того, як майорить наш прапор на майдані Незалежності. Дивишся, милуєшся і розумієш, що ти на своїй землі. Ніколи ще синьо-жовті кольори не були таким ідентифікатором свободи, як сьогодні. І не лише в нашій країні, а й по всьому світові. Синьо-жовті кольори — це бренд свободи і незалежності. Вони вже виходять далеко за межі нашої державної символіки. І власне, коли ми бачили, як по перших порах війни росіяни нахабно зривали прапори з наших будівель, машин, кидали під ноги і толочили, бо мали зовсім інші почуття до державної символіки, то це вже не були просто символи, а нерозривний зв’язок, спорідненість з цими кольорами.
Тому коли я почала писати писанки в синьо-жовтих кольорах, то сама поставила перед собою запитання, звідки ідея. Спочатку подумала, що, либонь, я десь бачила вже такі писанки, і вони просто були в пам’яті. Але переглянувши наш альманах, писанкову «біблію» Східного Поділля під авторством Марини Верхової, зрозуміла, що нічого подібно у нас не було. Були поодинокі зразки, які десь перегукуються з синьо-жовтими кольорами, але вони містять червоний колір або належать до християнської символіки, тобто написані на блакитному тлі, але з іншими символами. Тобто писанок, які відображали б на 100% наші державні кольори, я не знайшла. Тоді збагнула, що це моє власне відображення сучасності, яке я хочу закарбувати і зберегти в пам’яті».
«МИ МАЄМО ЧІТКО РОЗУМІТИ, ДЛЯ ЧОГО БОРЕМОСЯ І ЗА ЩО»
Мисткиня пояснює, що для традиційної східноподільської писанки характерним є чорне тло, на якому зображені елементи червоним чи жовтим кольором у білому обрамленні. Зрідка зустрічаються вкраплення зеленого і блакитного, але прямого відображення з кольорами державного прапора не має жодна писанка. Тому Юлія вирішила зміксувати: вони використала прадавні символи, такі як ружа бокова чи сторчова, і поєднала їх з державними символами та кольорами. Перша писанка, яку написала мисткиня, містить зображення українського прапора, друга — подяку Збройним силам України, наступна — напис англійською: «Pray For Ukraine». До слова, такі писанки є справжніми, тобто написані на повному яйці. З ними Юлія Власюк планує йти до церкви, щоправда 17 квітня, бо каже, що настав час святкувати Великдень разом з усією європейською спільнотою.
«Цьогоріч для себе вирішила, що мій Великдень настане тоді, коли й в усіх європейців — 17 квітня. Святити паски піду в ту церкву, яка буде в цей день відчинена, прийматиме своїх вірян і робитиме все можливе для них і Перемоги їхньої держави, — коментує жінка. — У ці дні нам усім варто переосмислити свої думки, ставлення одне до одного, до своїх внутрішніх і зовнішніх конфліктів, адже Перемога починається в кожному із нас. Ми маємо чітко розуміти, для чого ми боремося і за що, яка в нас мотивація і які цінності оберігаємо, бо в кожного вони свої. А повинні бути спільні. Треба бути витривалими, стійкими, турботливими, щирими і небайдужими. Бо Великдень прийде. З нами чи без нас. Але краще — з нами».
«КРАШАНКУ ВИ ВАРИТЕ, ФАРБУЄТЕ І ЇСТЕ, А ПИСАНКА — ЦЕ ТЕ, ЩО ВИ ЗАКОДОВУЄТЕ»
Юлія Васюк почала писати писанки ще з 2012 року. Тоді у Вінниці до Великодня проводилася велика виставка писанок з майстер-класом із писанкарства. Жінка повела на експозицію свою чотирирічну доньку Софію, разом вони вперше взяли писачки в руки. Відтоді в родині щороку пишуть писанки і вже мають цілу колекцію справжніх оберегів. Усі вони написані на повному яйці, попри це прекрасно зберігаються: не псується ні фарба, ні саме яйце, натомість писанки зберігають думки і символи, які родина закодовує на майбутнє.
«Цьогоріч писанці, яку написала моя дитиною першою, буде вже десять років. Вона написана на повному яйці й доволі гарно виглядає, — продовжує мисткиня. — Із написаних цього року синьо-жовтих я вже відібрала ті, з якими піду до церкви святити паску, а є такі, які залишаться на згадку… Треба розуміти, що писанка і крашанка — це різні речі. Крашанку ви варите, фарбуєте і їсте, а писанка — це те, що ви закодовуєте, замовляєте на майбутнє. Всі знаки, які на ній, це письмо, — це слова, це смисли. Не всі ми можемо прочитати, бо багато втрачено, але якщо ці знаки є письмо і є літери, то час нам писати свої слова і свої бажання, бо люди завжди оточували себе тими предметами, які їм близькі. Для мене сьогодні найбільше важить моя країна — більше того, для мене важливо, щоб у моїй країні жила моя дитина. Її батько — сирієць, його родина сильно постраждала від росії, він втратив свого брата, а мати з сестрами змушені були емігрувати. Тепер ця сама війна прийшла у нашу країну, і для мене надважливо залишитися у власній країні й залишитися на своїй землі. Я хочу, щоб моя дитина вростала тут, в Україні».
«ЩО ЛЮДИНА СПРИЙМАЄ, ТЕ ВОНА ВТІЛЮЄ В ПИСАНЦІ»
Зараз Юлія проводить майстер-класи для дівчат, чиї рідні та близькі воюють на передових позиціях, та волонтерів. Пояснює, що це не традиційні заняття з писанкарства, бо вона не показує і не розказує жінкам, які символи характерні для писанок Східного Поділля. Попри те, що Юлія принципово ставиться до традицій, цього разу вона дозволяє учасницям занять створювати свої писанки, без нав’язування — кожна жінка може закодовувати свої обереги так, як відчуває. І результат здивував, бо вийшли обереги, як молитви — з написами: «Повертайся живим», «Слава Україні», «Борітеся — поборете!». На окремих писанках зображений український прапор, а над ним корона — як символ перемоги і Київської Русі.
«Те, що людина сприймає, те вона втілює в писанці. Кожен із нас писав те, що хотів. Одна дівчина писала і плакала — її брат на передовій, вона переживає за нього. Це важко емоційно, але я розумію, що хоч би як було мені важко, це треба робити, — відзначає Юлія. — І хай би скільки нас винищували, скільки б намагалися зламати, цькували нашу інтелігенцію й доправляли до таборів у вагонах, ми не втратимо того, що передано в традиціях від бабусь і прабабусь... Навіть якщо в Україні залишиться одна писанкарка, то вона зможе навчити інших, бо ця традиція у нас в генах. Як доказ відродження традицій — ткацтво на Вінниччині. 60 років ми мали повну порожнечу в ткацтві, а тепер в області працюють два потужних осередки, ткацтво культивується і розвивається. Єдине, що відродження і збереження нашої матеріальної та нематеріальної культури має бути одним із пріоритетів держави, а не залишатися на плечах ентузіастів на місцях.
Підживити цей рух може державна політика, бо скільки б низи не підіймали культурну хвилю, скільки б не намагалися зрушити машину державної політки, без волі верхів розвиток, відтворення і збереження української культури та її представлення у світі неможливе».
