Друзі, колеги, театрали, глядачі та поціновувачі Київського академічного театру ляльок. Всі знають, що лялькарі люди спокійні, виважені, терплячі. Однак приходять моменти, коли «чайничок закипає», «остання крапля капає», «терпець уривається».
Переконані, що багато хто з вас бував у Київському академічному театрі ляльок, знає його талановитих акторів та ініціативних митців, справжніх професіоналів своєї справи. Це згуртована команда, яка спільними зусиллями зробила не один проєкт, не одну виставу, не один фестиваль. До речі, і бренд «Замок на горі» – від задуму, назви, промоції соціальних мереж, який сьогодні упізнається киянами та гостями столиці як один із найголовніших театрів для дітей, – це копітка і тривала робота саме цієї команди.
Проте з осені 2021 року у театрі почалася «спецоперація по захопленню влади».
Наприкінці вересня Департаментом культури було проведено конкурс на заміщення вакантної посади директора-художнього керівника Київського академічного театру ляльок. Це була запекла і, скажімо відверто, нечесна боротьба, в якій переміг режисер із дипломом (не посперечаєшся), без постановок у професійному театрі (аматорське мистецтво теж необхідне), без жодних знань про театр ляльок (було б бажання опанувати), без необхідного досвіду трьох років (пів року заступником директора у театрі, а решта намальовані ЦПХ... Департамент свідомо порушив цю вимогу стосовно кандидата?!). Тобто з точки зору мистецького рейтингу (ви чули щось про вистави Ігоря Гулого?) – невідомо хто.
Лялькарі – люди довірливі й дуже відкриті, як, власне, й їхній глядач. Тож колектив Київського академічного театру ляльок готувався спокійно та професійно зустріти нове керівництво. Жодних сценаріїв страйків та протистоянь на кшталт ТЮГу на Липках не планувалося, навіть не розглядалося. Тим більше, попереду була новорічна кампанія, ковід не відступив, треба було відвойовувати глядача. Перш за все – інтереси театру. Будемо працювати на спільну справу.
Проте не так сталося, як гадалося. 18 жовтня 2021 року «вступив на престол» Гулий Ігор Сергійович. А разом із ним до театру увійшли свавілля, хамство, зухвалість та відверта, ба(!) відкрита, неповага!
Отже, за хронологією:
З 18 жовтня 2021 року і до сьогодні новообраний (новопризначений!) директор не зібрав колектив жодного разу, не розповів про творчі плани, нову стратегію і тактику. Цікаво, що на це запитання, яке пізніше ставив йому режисер театру Ігор Федірко, відповідь була: «Ну, всі ж бачили відеозапис конкурсу»... Дійсно, там ми побачили і почули багато, що може стати темою відкритих дебатів та офіційних запитів до Департаменту культури щодо правомірності цього конкурсу та обраної (ні, поставленої!) кандидатури. Тобто вам не почулося: за ці пів року після «сходження на престол» директор нічого з того, що мав зробити, не зробив. Йдеться навіть не про певні важливі аспекти існування найстарішого професійного театру ляльок Києва у рік його 95-річчя (!), а про елементарну повагу, ввічливість, професійну етику, яких, вочевидь, у Гулого Ігоря Сергійовича явно бракує, або ж вони загубилися дорогою до посади. Чи це було умовою обрання і свідомою політикою очільниці Департаменту культури столиці?
Натомість була низка викликів до кабінету (просто візит до Мінотавра) представників адміністрації та керівників структурних підрозділів. Багатьом чи не на першій зустрічі наполегливо пропонувалося «написати заяву на звільнення». На об'єктивне, адекватне запитання співрозмовника «на яких підставах?» – було сказано: «Вам так буде краще». Зухвала усмішка була прямим свідчення того, що, у разі непокори, будуть створені умови психологічного пресингу, що рано чи пізно призведе до того, що співробітник буде вимушений залишити посаду. Звісно, списком професійних досягнень та якостей співробітників Замку на горі ніхто не цікавився. Мета була явно в іншому.
Так, поступово працівники театру почали просто зникали. Замість них театр наповнювався невідомими людьми, яких ніхто не представляв колективу, не озвучував посади чи їхні обов’язки і не пояснював, чим вони кращі, конкурентніші за попередніх.
Згодом була скасована художня рада театру і наново зібрана конкурсна комісія, куди не було запрошено жодного режисера чи провідного майстра сцени театру... Все почало вирішуватися необмеженою владою директора за зачиненими дверима.
Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет має щось робити. Йдеться про Департамент культури, який поставити цю людину поставив, а представити забув чи не захотів. Чи також боїться, що від колективу будуть виникати доречні та об'єктивні запитання щодо процедури обрання, правомірності рішення та компетентності поставленого директора?
Проте немає зборів – немає питань. Підлості можна робити і на відстані – з директорського крісла. Що, власне, і відбувається.
Отже, за цей час:
Звільнено завідувачку трупи, яка працювала більше 10 років, для того, щоби поставити абсолютно некомпетентну людину, котра на жодне запитання (адекватне, щодо організації виробничого процесу та зайнятості акторів) колективу відповіді не дає, а переправляє до інших структурних підрозділів.
В той час, коли над Києвом та його околицями розривалися бомби (буквально), руками новоспеченої завідувачки трупи директор видаляв з групи в телеграмі тих, хто багато років служив театру і київським дітям. Ці люди були неугодні, тому їх прибирали з посад, витирали з чатів (які зараз використовуються колективом для уточнення умов безпеки кожного, а не для вирішення робочих завдань), позбавляли своєчасного інформування під час гарячої фази війни. Хіба так робить керівник, який вболіває за життя людей і за свій колектив? Коли ж людину повертали до чату, Ігор Гулий дзвонив співробітникам, які на той момент перебували у бомбосховищах під обстрілами та пояснював свою позицію та політику «про очищення, чищення, вичищання робочого чату». Ще раз повторюся (як про Чорнобаївку): саме під час бомбардувань столиці...
Про «піклування в дії»: жодного разу за час війни директор не поцікавився в колективу, хто як, чи живі, що кому потрібно, у кого діти, кого б варто було евакуювати, у кого хворі батьки, хто пенсійного віку і живе самотньо та потребує ліків, продуктів... Нарешті, чи можна було б організувати для своєї цільової аудиторії якісь доречні спецініціативи силами акторів театру, що залишились у Києві. Нічого…
Натомість директор налагоджував комунікацію з «угодними» співробітниками, тобто тими, хто не ставить запитань та просто виконує поставлені завдання і багато не скаже іншим колегам. Зателефонував лише декільком акторам, яким вважав за потрібне, та запропонував грати виставу. Наче ж добре діло, клас! Але без притомних пояснень вирішив замінити в ній актрису. За збігом, саме ту, яка ставила багато доречних та професійних запитань щодо поточних виробничих моментів. Заміна актриси відбулася без попередження режисера вистави (у новопоставленого директора теж є режисерський диплом, дарма що драматичного театру, дарма що ніколи ляльки він у руках не тримав, – помазанику Департаменту все можна). Ці всі брудні справи із заміни акторки відбувалися без уточнення, де зараз вона знаходиться. Акторка ж весь цей час була у Києві, у чотирьох зупинках метро від театру. Дізнавшись про це, вона особисто зателефонувала і наголосила, що у Києві, їхати не збирається і готова працювати. У відповідь почула: «Я вас почув». І… вирішив по-своєму: ввів іншу актрису.
Про те, що відновлюють роботу Театр ім. І. Франка, Театр ім. Лесі Українки, знає весь Київ та Україна з соціальних медіа та соцмереж, але про те, що працює Замок на горі, не знає НІХТО, крім обраної групи з шести акторів. Ніхто з працівників театру, окрім певних людей, яким директор зателефонував завчасно особисто, не знав, що театр функціонує.
Справді, у театрі йде активний репетиційний процес нової вистави. Тобто, попри війну, на це знайшлися кошти на рахунках театру?! Без наказу, без технаради, без кастингу – постановка із (увага!) запрошеним режисером. Тобто в той час, як свої зі зброєю в руках воюють на передовій, інші «доїдають» останні збереження, у театрі з’являється «лівий» режисер, вочевидь із «білим квитком», а директор, як у казці, знаходить кошти на оплату його гонорару (на яких підставах? ЦПХ? Коли своїм артистам та колективу немає чим платити зарплатню?..). Повірте, якби знали про цей новий творчий проєкт наші актори, то брали б участь у ньому. Адже є ті, хто у Києві залишився, є ті, хто повернувся, хто готовий прибути до театру за першим же покликом… Але ж мета цих дій керівництва явно в іншому.
Від 15 квітня з частиною працівників театру тимчасово припинено дію трудових договорів. Причини зрозумілі – війна. Закон легалізує такі, буквально репресивні, дії новоспеченого начальства при мовчазному потуранні відповідного чиновництва, яке саме, наскільки нам відомо, знаходиться під прискіпливим розглядом своїх діянь/бездіянь під час критичного, воєнного стану.
Отже, під шумок цього закону, під шум і гуркіт війни людина, яка зайняла посаду, м’яко кажучи, не зовсім прозоро і чесно, займається репресіями у сформованому і до цього часу успішно працюючому колективі, де митці творили по 10, 15, 20 років. За кожним із цих імен у наказі стоять досвід, заслуги, визнання і любов публіки-малечі. Чому навіть у цих складних і зрозумілих умовах воєнного часу та скорочення всіх видатків директор не збирає колектив, щоби чисто по-людськи озвучити обставини, подивитися людям в очі, знайти варіант, як допомогти творчим сім’ям, яким без роботи просто не буде на що жити і що їсти?
Так знищується один із культових родинних театрів столиці, робота якого наразі необхідна так само, як і робота ЗСУ. Адже у Києві достатньо дітей, зокрема з Ірпеня, Бородянки, Бучі, Маріуполя, Ворзеля, які потребують негайної психологічної реабілітації. Вистави Замку на горі, створені майстрами, яких наразі намагаються репресувати, – саме те, що необхідно цим дітям і сім’ям. Зупинення роботи цього театру, неспроможність директора організувати її, навіть у цих важких фінансових умовах, в яких опинилася вся українська культура (у нас же не чули, що вона – вагомий чинник національної безпеки), – свідома диверсія на кшталт ДРГ, що зайшли у місто Київ.
Хочу нагадати, що Замок на горі за останні п’ять років зробив три міжнародні фестивалі, став театром, який є рушійною силою лялькарського мистецтва всієї України. Врешті, має виконувати функцію, в якомусь сенсі, лікаря-реабілітолога, аби витягти скалічені насиллям, бомбардуваннями, жахами війни душі маленьких глядачів з пітьми за допомогою вистав, які можна грати не тільки на Горі, але і в лікарнях, у метро, бомбосховищах, театрах, обладнаних бомбосховищами, на виїзді – де завгодно, насправді.
Натомість директор… дозволяє собі випади в бік штатного режисера театру Ігоря Федірка, який наразі воює за нашу країну в лавах ЗСУ.
Катерина ЛУК’ЯНЕНКО, режисерка-постановниця Київського академічного театру ляльок
****
ЩО СПРИЧИНИЛО ВИБУХ СЕРЕД КОЛЕКТИВУ?
У такі темні часи нашої історії, коли більшість країни бореться з нелюдяністю на передовій, ця нелюдянiсть, на жаль, оселяться і в тилу, в наших рядах.
Я про Київський академічний театр ляльок, в якому ось уже півроку працює новий керівник Ігор Гулий, якого колектив театру намагався прийняти і зрозуміти впродовж цього часу, незважаючи на те, що сумнівна конкурсна комісія на чолі з Департаментом культури просто поставила людину, не вникаючи та не враховуючи специфіки нашої роботи, побажання колективу та думки митців, безсумнівних професіоналів мистецтва театру ляльок.
Я називаю цю конкурсну комісію сумнівною, бо на час проведення конкурсу четверо із п'яти членів комісії, які підтримали кандидатуру Гулого, я більш ніж впевнений, навіть не були на виставах нашого театру, тож мало що могли розуміти, чого саме потребував театр: яскравого розвитку, чіткого направлення, естетики. До того ж перше засідання конкурсу було штучно перенесено, адже один із членів конкурсної комісії не змогла з'явитися і для перемоги Гулого не вистачало п'ятого переможного голосу... Все за сценарієм: розбито на акти...
Пишу про це відкрито, бо це і так було всім зрозуміло, і нічого нового не відкриваю. Але ж революції не завжди кращий шлях, тож колектив, незважаючи на обурення, проковтнув усі емоції і намагався продовжити свою роботу на благо найстарішого професійного театру столиці. Але нового художнього керівника театру, про якого ніхто з колективу до цього часу навіть не чув, Департамент культури навіть не представив колективу. Я зазначу, що це не просто адміністративний керівник, це має бути ще й творчий лідер усього колективу, керманич, очільник, флагман. Але! Це не дається з посадою, це той статус, який створюється, формується в очах колективу впродовж спільної роботи, це довіра і повага...
… Останнє, що спричинило вибух серед колективу, – це листи на вайбер про тимчасове призупинення трудових відносин з частиною колективу. Я розумію, що в даних обставинах країна і театр мають серйозні фінансові проблеми, і подібні рішення були очікувані. Однак ці обставини банально не були завчасно та у коректній людській формі спілкування або хоча б ділового листування доведені до колективу, щоб уникнути таких реакцій. Яка може бути реакція, якщо працівнику, навіть без «Доброго дня!», пересилають фото наказу з його прізвищем і такою інформацією?! Людям, у яких неповнолiтнi діти, хто доглядає за членами родини-пенсіонерами, хто має іпотеки, i майже всі винаймають житло у Києві...
Проте від колег дізнаємося, що невелика частина колективу була викликана на роботу з повною оплатою під гаслом: «Секретно, щоб інша частина колективу не знала». Почалася робота над новою постановкою для шести акторів (з 30!) із запрошеним режисером. «Розділяй і владарюй!» замість того, щоб об'єднувати. Жодних претензій до запрошеного режисера, але на яких умовах він зараз працює, коли постійних працівників знімають з оплати?
Також як керівник колективу, який перебуває у складних умовах, він навіть не поцікавився, а хто зараз вкрай потребує роботи і можливості бодай щось заробляти, а хто має можливі альтернативи...
Замість того, щоб придумати, як задіяти колектив, дати акторам роботу, підтримати, легше позбутися.
Саме така поведінка і такі рішення я вважаю нелюдськими, не достойними керівника закладу, тим паче театрального, з цільовою аудиторією – діти. Можливо, в цих обставинах закон на його боці, але де закони людяності? Де професійна комунікація керівника і підлеглих? Хто це контролює? Чи відповідає конкурсна комісія за вчинки свого обранця? Хто допоможе колективу, який перегнули через коліно?
У цей час наш колектив готовий прийняти будь-який європейський театр ляльок на гастролі, й ми могли б відправити на такі гастролі винятково жіночу команду і заробляти для функціонування та забезпечення театру. Частина колективу перебуває тут, в Україні, могла би грати вистави дітям-переселенцям по всій Україні чи навіть на передовій або займатися і організовувати волонтерську підтримку...
Зараз, перебуваючи на передовій, я буквально розриваюся на два фронти, але більше болю приносить саме театральний, адже з тим хуйлом все і так зрозуміло…
Ігор ФЕДІРКО, режисер Київського академічного театру ляльок
