Людей притягають до адміністративної відповідальності за жовто-сині кросівки або за дачні огорожі, пофарбовані в ті ж крамольні кольори. Пересічні громадяни бояться сказати зайве слово на вулиці та зайвий раз вимовити слово «війна» з будь-якого приводу. Незалежні джерела інформації повністю зачищені або заблоковані. Переважна більшість росіян, окрім тих, хто так чи інакше обходять блокування, споживає тільки пропагандистську продукцію російського телебачення та прокремлівських сайтів і блогерів. Публікація російської економічної статистики обмежена, точнісінько як за радянських часів. У закладах погрожують відродити інститути політруків і політінформаторів. Із першого дня війни почали зачищати і ще до цього ґрунтовно зачищені шкільні підручники з історії й інших гуманітарних дисциплін щодо мінімізації згадки в них слів «Україна» та «Київ». Якщо раніше було: «Князь Володимир Святий хрестив Київ», то тепер буде: «Князь Володимир Святий хрестив столицю». І навіть українські прізвища авторів підручників виносити на обкладинку не рекомендується. Зачистку підручників планується провести вже до наступного навчального року.
Російська влада боїться України й усього українського, як чорт ладану. А сам хід «спецоперації» у викладі кремлівських пропагандистів узагалі мало збігається з реальністю. Ось останній приклад. Міноборони рф оголосило, що 23 квітня «високоточними ракетами великої дальності повітряного базування ВКС росії виведений із ладу логістичний термінал на військовому летовищі поблизу Одеси, де зберігалася велика партія іноземного озброєння, що надійшло від США та європейських країн». Проте добре відомо, що з початком війни ніякі транспортні літаки в Україну з-за кордону не прилітають. А уявити собі, що зброя на аеродромі збереглася та не була використана наприкінці другого місяця війни ще з довоєнних часів, може тільки людина, абсолютно відірвана від реальності. Брехня про «логістичний термінал» знадобилася для того, щоб відвернути увагу від факту поцілення російської ракети в житловий будинок в Одесі та загибелі в результаті цього мирних жителів, серез яких і тримісячна дитина. Причому, як свідчать ці відеозйомки, фатальна ракета не була збита українською ППО, а влучила в житловий будинок, не будучи пошкодженою.
І пропаганда, і інформаційний терор воєнного часу приносять свої результати. Більшість російського населення, зважаючи на соцопитування (хоча до результатів таких опитувань у тоталітарній країні варто ставитися дуже обережно), підтримують агресію проти України, хоча одночасно більшість росіян призовного віку, навіть із тих, хто на словах підтримує війну, самі йти на війну не збираються, а збираються відкосити від неї усіма можливими способами. Проте, антивоєнний рух у Росії в основному придушений, і розраховувати на швидку антивоєнну революцію в Росії поки що не варто. Вона може стати реальністю тільки в разі безумовної військової поразки Росії, до якої, у тимчасових масштабах нинішньої війни, ще далеко. Парадокс нинішньої російсько-української війни полягає в тому, що в ній немає компромісу, прийнятного для обох сторін. А це означає, що внічию війна закінчитися не може. Тому російсько-українські перемовини, що тривають в уповільненому режимі, мають значення тільки в тому сенсі, що промацують наміри один одного щодо подальшого ведення війни. Російська сторона веде перемовини лише з цією метою, чудово розуміючи, що результат війни вирішиться тільки на полі бою. Хочеться сподіватися, що українська сторона теж чудово усвідомлює істинний характер перемовин.
А щодо військової перемоги, якщо міркувати логічно, то жодна зі сторін не може дозволити собі програти в цій війні. Україна може успішно протистояти російській агресії тільки за умови, що продовжуватиме отримувати безперервний потік сучасних озброєнь і боєприпасів із Заходу. Сподіватимемося, що скоро в цьому потоці безперервно зростатиме частка важких наступальних озброєнь. Але і Захід не може дозволити собі програти російсько-українську війну, інакше НАТО засвідчить свою слабкість, і новоявлений фюрер зможе погрожувати всьому світу та претендувати на світове панування. Не кажучи вже про те, що в Україну з початку війни Заходом вкладено десятки мільярдів доларів, а залежно від тривалості війни буде вкладено ще більше.
Але й путіну нібито не можна програвати цю війну. Програшем для нього стало б вимушене повернення російських військ до лінії зіткнення, що існувала станом на 23 лютого. І такий результат війни загрожує російському диктаторові непередбачуваними наслідками, аж до усунення від влади та фізичної ліквідації. Тому путін продовжуватиме війну до кінця, тобто до вичерпання доступних людських ресурсів і ресурсів звичайних озброєнь. А якщо такий час настане, то буде великий ризик того, що путін може застосувати проти України тактичну ядерну зброю, що загрожує росії та світу абсолютно непередбачуваними наслідками. Але у цей час вірогідність палацового перевороту в Москві також стане максимальною. Навіть для найбоязкіших поплічників путіна (а сміливців там немає) страх початку ядерної війни, що загрожує загибеллю росії й усім їм, може переважити страх перед здійсненням палацового перевороту і його, теж непередбачуваними, наслідками.
Згідно з оцінками української сторони, російська армія в ході війни вже втратила близько 22 тисяч убитих, 873 танки та 178 літаків, а також багато іншої бойової техніки. Останніми днями, коли генеральний наступ на Донбасі, нарешті, перейшов зі стадії активної розвідки боєм у стадію власне наступу, російські втрати складають у середньому на день, згідно з оцінкою українського Генштабу, 250 убитих, 10-20 танків і 1-2 літаки. Такими темпами ресурси живої сили російської армії будуть вичерпані приблизно через місяць, ресурс боєздатних танків на той час скоротиться до 1700 танків, а ресурс боєздатних літаків скоротиться до 75 літаків у зоні проведення спецоперації. Ще приблизно 500 боєздатних літаків є в тилу. Далі все залежатиме від того, наскільки російське командування зможе реально призвати заплановані на весняний призов 134 000 призовників і підготувати хоча б декілька десятків тисяч із них для участі у війні. Якщо призов провалиться, критичний момент для Росії може настати вже в кінці травня, якщо ж більш-менш вдасться, то бойової техніки, що залишилася, вистачить для того, щоб воювати до кінця червня, після чого для російської армії та керівництва настане криза.
