У цей трагічний та героїчний для українського народу час відкривається, як не дивно це звучатиме, нове вікно можливостей. Особливо в сфері української культури, яка завжди в нас недооцінювалась. Тому, що окупанти в першу чергу стараються знищити культурну ідентичність народу, землі якого вони захопили. Знищити фізично найбільш активну його частину. Заборонити мову та традиції. Вкрасти й присвоїти історичні цінності. Це стосувалось дій загарбників минулого. Особливо нацистської Німеччини. І це завжди стосується імперської за своїми устремліннями Росії. Особливо тепер під час її агресії проти України. Власне агресор ще перед нападом оприлюднив через своє офіційне прес-агенство план знищення українців і України. Тотожність цієї програми з гітлерівськими планами встановлення «нового порядку» в світі практично абсолютна. Правда гітлерівці встановили певні критерії, за якими відбирали з підкорених народів тих, кого зараховували до арійців (німців). І їм передбачалися відповідні пільги. За переконаннями ж російського агресора кожен українець чи українка, що відмовляються визнавати себе росіянами, повинні піддаватися репресіям, аж до знищення. І при цьому жорсткі ідеологічні репресії обов’язково мають бути проти українських культури та освіти – ніякої української культури й мови! Це, до речі, пряма відповідь на сумнозвісне «какаяразница».
Коли ж розглядати російську культуру в цілому, то ще з кінця XVI століття, як стверджував у «Москва. Маросейка» Юрій Шевельов, «широкий і розгонистий план культурного завоювання разлогої та військової сильної Москви був задуманий українською інтелігенцією… Переяслав явився передумовою розповсюдження українського культурного впливу…Українці мали достатньо сильний вплив на культуру тодішньої Москви. Вони багато в ній змінили рішучим чином, суттєво її збагатили». Але українці причетні й до перетворення Московії на Російську імперію. Самих згадок про це Москва завжди старалася позбутися. А російська культурна політика щодо України також завжди була направленою на ліквідацію української державності. Для цього вона створювала свою міфологію, замішану на явній брехні. Й поділі людей на «своїх» і «чужих». А це якраз і є ознаками ідеології фашизму. Російські діячі культури досягли багатьох «успіхів» на цьому "фронті». Колишні «класики» та теперішні. Навіть роботи, створені винахідливо здібними майстрами, часто в непримітних деталях приховували злопам'ятність. І ось ці дрібниці проникали у підсвідомість росіян, змушуючи сприймати вигадки як дійсність. А навколишній світ – ворожим. З яким треба боротися та поневолювати. Особливо в першу чергу Україну та українців. Російська культурна агресія проти України наполегливо підготовляла військову агресію. На превеликий жаль неефективність української державної культурної політики сприяла цьому. Як і глуха ситість західного світу.
На українську землю прийшов ворог. Він намагається знищити навіть пам'ять про Україну. Тому є дуже необхідним нарешті позбутися наративів російської культури. Пам’ятаючи що в ній «диявол криється в дрібницях». І ті з українців, хто цього не бачить, уже перебувають у небезпеці. При якій російський агресор може вас убити просто за сумнів щодо «російської величі». В тому числі й культури. Тому треба по-справжньому зміцнювати українську культуру. Та не шкодувати на неї коштів. Особливо й у важкі часи. Хто цього не розуміє, той завжди програє.
