ООН померла. На її місце має прийти принципово інша організація.
Світові демократії мають розробити і впровадити механізм жорсткої і негайної відповідальності диктаторів за криваві злочини щодо як власних громадян, так і інших країн.
Вже більш як чотири місяці з дня на день росіяни закидають ракетами та авіабомбами житлові будинки та інші цивільні об’єкти в містах України. Путін упивається кров‘ю безвинних жертв, хизуючись безкарністю, показуючи дулі всьому світові і в’їдливо-торжествуюче питаючи його: «А що ви мені зробите?!»
А нічого. Світ десятиліттями говорить правильні слова, виробляє чіткі норми щодо прав людини, недоторканості кордонів, неприпустимості злочинів геноциду, військових злочинів чи злочинів проти людяності, але за весь цей час не виробив системи, яка б забезпечувала їх надійну реалізацію, дієвий захист націй і людства від самодурів при владі. Реалії, на жаль, такі, що навіть нічим не спровоковану агресію, чисто бандитський напад на іншу державу світові лідери по факту сприймають просто як війну, результат якої має вирішуватися на полі бою. При цьому військова допомога жертві дуже часто або не надається взагалі (Хорватія, Ічкерія, Грузія), або надається дозовано (Україна) і без направлення своїх військових підрозділів.
При цьому важливим є те, що агресії зовнішній завжди передує агресія внутрішня – для забезпечення «єдності» режими здійснюють системне «зачищення суспільства» від опозиції. Акції державного терору опинилися за межами кримінальної відповідальності, оскільки тоталітарна держава має можливість обґрунтувати їхню доцільність і необхідність неправочинними законами. Терор став легітимним насильством, спрямованим на нав’язування членам суспільства потрібних такій державі світогляду, поведінки, моральних цінностей і норм. Людей б’ють, вбивають, катують, труять , а світ і міжнародні організації висловлюють лише занепокоєння та вводять несмертельні санкції, бо більш крутих і ефективних заходів прямої дії вдіяти не можна, оскільки то вже буде трактуватися як «втручання у внутрішні справи».
Те саме спостерігаємо і у царині зовнішньої політики та міжнародної безпеки. Жодна держава – у тому числі явно агресивна - не має «міністерства нападу» - лише «міністерство оборони». Жодна країна не називає і не визнає себе агресором - і це у наш високотехнологічний і «прозорий» час, коли всі приготування, дії та їхні наслідки, включно зі злочинами, приховати просто неможливо.
Диктатори завжди виграють у часі, бо ж одноосібне рішення апріорі приймається швидше ніж те, яке має обговорюватися, ставитися на голосування, а тим більше – потребує консенсусу. Процедура будь-якого міжнародного розслідування є неприйнятно довгою (приклад – розслідування збиття літака рейсу MH 17), а процедура Міжнародного кримінального суду включається лише щодо тих держав, які підписали та ратифікували Римський статут.
Поки міжнародні організації, парламенти та уряди демократичних країн обговорюють, аргументують і контраргументують диктатори встигають позбутися всіх незгодних у себе в країні, або отримати достатню військову перевагу на території жертви агресії.
Тому проблема дієвого захисту людства від тиранів є вкрай актуальною, агресія путінської Росії та лукашенківської Білорусії проти України просто примушує її невідкладно вирішувати. Цивілізований світ має виробити нову парадигму відповідальності диктаторів за кримінальні злочини, особливо - за злочини проти людяності. Відеодоказів і свідоцтв діянь Путіна та його поплічників в Україні, їхніх погроз розв’язати термоядерну війну, фактів нелюдської жорстокості з боку білоруського ОМОНу, керованого і підбадьорюваного Лукашенком, більш ніж достатньо для проведення швидкої судової процедури над ними і винесення вироку. Тому новий механізм має бути максимально простим і якомога ближчим до автоматичного. Таким, який передбачений у ст.5 Північноатлантичного договору, що ще називається «Статутом НАТО»: «Збройний напад на одну або кількох із Сторін … вважатиметься нападом на них усіх і… кожна з них … надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки …». За аналогією з цією статтею, що за три чверті століття довела свою ефективність, має бути встановлена обов’язкова норма: «Невідповідний міжнародному праву, зокрема Статуту ООН і Загальній декларації прав людини, напад однієї країни на іншу або влади будь-якої країни на своїх громадян - є нападом на всі держави». Відповідно до цього автоматично, оперативно і екстериторіально мають здійснюватися всі необхідні дії збройних сил та спеціальних служб демократичних держав із затримання, засудження, а в разі необхідності і фізичної ліквідації кривавого диктатора.
Так, повторюю: фізичної ліквідації. Бо, особа, яка нехтує законом і людськими життями є по факту терористом. А терорист при владі – це небезпека у квадраті, тому до керівників держави, які або намагаються, або вже зробили її злочинно-терористичною має бути підхід принаймні не ліберальніший ніж до керівників терористичних угруповань, яких, як відомо, у разі неможливості арештувати просто знищують.
А для легітимізації та реалізації всього вищезазначеного має бути створена нове міжнародне об’єднання держав, для яких демократичні цінності є вищим пріоритетом. Демократія і тоталітаризм – два антиподи, а тому антагоністи. Неможливо їх об’єднати в одній системі, наприклад, у міжнародній організації, бо вони просто несумісні. Тому ООН і виявилася беззубою і нездатною реалізовувати свої статутні цілі та завдання, головні з яких – забезпечувати дотримання прав людини, попереджувати збройні конфлікти та залагоджувати їх. Бо якщо ці цілі реалізуються демократичними країнами органічно і як би самі собою, то для тоталітарних режимів вони є неприйнятними і протилежними їхній природі та умовам існування.
ООН виявилася повністю неспроможною ні діяти, ні реформуватися. Російська кримінально-кагебістська мафія захопила РФ, пише під себе закони, які порушують всю логіку надбань цивілізації: правда Кремлем проголошується навіть не брехнею, а кримінальним злочином, за який «винуватці» масово кидаються до буцегарень на 15 років, а країни-члени ООН оголошуються такими, що не мають права на існування. Ще трохи і путінський криміналітет практично захопить владу у світі, оскільки має і активно використовує право вето в Раді Безпеки ООН, чим унеможливлює недопущення агресії та її припинення.
Тому на зміну ООН, яка намагалася об’єднати всі без винятку держави має прийти нова організація – об’єднання виключно країн сталої демократії та тих, хто хоче такою країною стати. Запорукою ефективності такого альянсу – скажімо «Організації Вільних Націй» - будуть:
а) її статутні положення, ідентичні ст. 5 Північноатлантичного договору,
б) проста і тому швидка процедура розслідування злочину і винесення вироку злочинцеві при владі,
в) невідворотність покарання, шляхом негайного підключення збройних сил і спецслужб всіх країн-членів Організації для вчинення необхідних дій з метою забезпечення виконання вироку.
Час виразів глибокого занепокоєння кричущими злочинами та бездіяльного засудження сатрапів має відійти у минуле.
Не існує кращого способу відохотити нелюдей при владі від намірів упиватися кров’ю інших, ніж поставити їх перед чіткою і гарантованою перспективою захлинутися своєю.
Як говорять психологи - з клієнтом треба розмовляти мовою клієнта.
