Коли Путін прийшов до влади, його, виявляється, недооцінили — не зрозуміли, яке велике зло може бути від цієї маленької людини. Так сказав нещодавно один із лідерів «революції чотиритисячників» — революції, що її намагаються здійснити люди, які підкреслюють, що у них дохід не менший, ніж чотири тисячі доларів на місяць. Ділові люди, обурені тим, що їх обрахували на виборах. Адже ділові люди самі не обраховують і не дають себе обраховувати, так? Ніякої політики, чиста, як горілка «Путінка», діловитість.
Щирість цих людей безперечна, і це ще раз нагадує, що щирість не є синонімом істинності. Ленін і Гітлер були щирими. Склероз і маразм не ушкоджують щирості, але роблять її безрезультатною. Втім, вірити у щирість чотиритисячників не обов’язково, адже вони самі постійно підкреслюють, що щирість — риса не ділова.
Ось що обов’язково, так це пам’ятати, які найважливіші голоси вкрала «ця влада». Ця влада вкрала голоси людей, підірваних у Москві 1999 року. Ох, як тоді завило прикремлівське інтелектуальне середовище, нагадуючи про презумпцію невинуватості Кремля. Ви свічку тримали? Ви через суд довели, що саме за наказом Путіна скоїли жахливий злочин, перед яким затьмарюється підпал Рейхстагу? Ви що, захворіли на конспірологію?
А потім украли голоси дітей і дорослих на Дубровці. А потім украли голоси бесланських дітей. Ці голоси — не папірці, це реальні голоси реальних людей, які вже ніколи не зможуть прийти на мітинг, які не висловлять своєї думки про те, хто миліший — Путін чи Зюганов.
А потім ще вкрали голоси громадян Грузії — пригадуєте 2008 рік? Тоді теж завили добрі російські люди — ах, грузини вбили 3000 осіб, треба терміново миротворчістю зайнятися. Тепер вони мовчать і «не пам’ятають», як довірились брехунам і агресорам. Їм не соромно, але принаймні намагаються не згадувати. І все-таки, нам треба, щоб російські війська, які окупували чверть території Грузії, могли чесно вибирати між Путіним і Зюгановим, або нам треба прибрати ці війська?
Так само нинішні «лідери опозиції» намагаються не згадувати, як нахвалювали скромного трудягу Путіна на початку його правління. Адже вони не просто «не розгледіли». Хвалили за скромність, підтягнутість, тверезість, чіткість... Тепер-то вони його обпльовують у віршах і прозі, зриваючи оплески у чотиритисячників. Цікаво — чому раптом боягузи осміліли? Ні, нецікаво. Система, напевно, збирається міняти чергового брежнєва на чергового черненка, зробити це по-людськи, без попереднього клекотіння, вона не може — отож і скрегоче. До демократії і до життя це стосунку не має.
З чотиритисячниками все зрозуміло. Це глибоко ешелонована псевдоопозиція. Не потьомкінське село, а потьомкінська матрьошка. Не подобається матрьошка Жириновський — будь ласка: матрьошка Навальний, матрьошка Зюганов... Ім’я їм легіон — і всі вийшли з лакейської Кремля. Навальний — не з лакейської? Але ж лакейська Кремля більша, ніж здається. Людина бореться з корупцією? Улюблене заняття лакеїв. Боротися треба з лакейством, з мілітаризмом, із несвободою, а з корупцією — це в останню чергу. Гітлер прийшов до влади, викриваючи корупцію веймарської демократії. Створив абсолютно некорумповану СС — оце щастя!
Не говорячи вже про те, що корупція — поняття більш широке, ніж злодійство. Нинішні чотиритисячники люблять підкреслювати власну чесність. Ще б їм красти, коли чекістська мафія монополізувала злодійство! Проте не може бути названий чесним комерсант, який формально чесно веде справи в корумпованій системі. Просто один краде з полиці буханець, інший краде у нафтопромисловця сто мільярдів, а третій обслуговує того, хто вкрав сто мільярдів. Цей третій — чесний? Ну-ну...
Чотиритисячники самі крадуть голоси, коли заявляють, що це вони — сто тисяч осіб на площі. На жаль, навіть у Москві немає стількох людей із таким окладом — точніше, більшість людей із таким окладом залишилися вдома або виконували службові обов’язки, стежачи за тими, хто вийшов на площу. Здебільшого на площу вийшли тридцятитисячники, і не доларові, а рубльові. За московськими мірками — бідняки. Бідняк з Урюпінська не може переїхати до Москви, бідняк із Москви не може переїхати до Парижа. Спільне у них одне — злість, озлобленість, усе те, що заважає думати і рахувати.
Найвірніший критерій цього ресентименту — культ Навального. Коли єврей готовий пробачити Навальному «патлатих чабанів» — ну як же, це ж не «пархаті жиди». Коли антиклерикал готовий пробачити Навальному «православ’я — головна релігія Росії» — ну як же, адже «ніякої дискримінації, в принципі». Ага, в принципі ніякої дискримінації, ось у житті — справа інша — «особливі стосунки». А тепер він ще й у в’язниці посидів — ну зовсім молодець! І не дисидент, слава Богу. Він просто бореться з корупцією. Допоможімо товаришеві!
Богові, звісно, слава, але корупція — вона, як розруха. Не в Кремлі, не в податковій, не в спецслужбах, а в головах тих, хто готовий по-ленінськи укладати союз хоч із чортом, тільки б перемогти. Нехай Єльцин — тільки б не Горбачов. Нехай Путін — тільки б не Зюганов. Нехай Зюганов — тільки б не Путін. Нехай хто завгодно, тільки б не демократія, свобода, моральна й інтелектуальна охайність, щоденне політичне зусилля за місцем проживання тощо — тільки б не все те, що робить Європу Європою, Захід — Заходом.
На щастя, не пізно пригальмувати й повернути. Перерахувати критерії підрахунку. Перерахувати населення — нас уже менше, ніж 140 мільйонів, але нас іще достатньо багато, щоб не зациклюватися на двох десятках корумпованих персонажів, щоб народити попит на Сахарова і Гавела. У Росії не Гавелів немає, в Росії попиту на Гавела немає — ну ось за народження цього попиту в наших душах!
Яків КРОТОВ — російський публіцист, священик Української автокефальної православної церкви (оновленої) (не визнаної як церква канонічними православними юрисдикціями).
