Прізвище «Процик» є досить поширеним, особливо на теренах Західної України. Це прізвище утворене додаванням зменшувально-пестливого суфікса «-ик» до основи імені Проць. Останнє є розмовним варіантом церковного імені Прокопій, запозиченого з грецької мови. Його ж первісне значення тлумачать по-різному: 1)«вихоплений з піхов; оголений; який схопив меч за рукоятку»; 2)«який досяг великих успіхів». – У травні минулого передвоєнного, ще мирного 2021-го року, якось непомітно промайнуло українським світом 100-ліття від дня народження видатного сина нашого народу, уродженця тернопільського села Кут-Товсте дипломованого інженера, освітнього й громадсько-політичного діяча Степана Процика. - Я писав понад рік тому, що в США, куди він перебрався з родиною - дружиною Любою, дочкою Оксаною й сином Романом із Західної Німеччини у першій половині 1950-их років інж.Степан Процик довший час був головою Управи «Наша Українська Рідна Школа» у Філядельфії, членом Комітету Тисячеліття Християнства на Україні. Крім того, пан Степан був також провідним членом Організації Однодумців ОУН за кордоном у США, як також делеґатури ЗП УГВР, а згодом - і Середовища УГВР. В останніх роках свого життя він видавав й був редактором часопису «Незалежний бюлетень». Принагідно зазначу, що півтора роки тому, з нагоди 100-річчя від дня його народження, мною було підготовлено до друку Збірку його вибраних праць, з робочою назвою «Зблизька про далеке…», куди ввійшли його листи, міркування та есеї з нагальних питань національно-визвольного руху в Краю і на чужині та українського церковного життя. На жаль, цей мій проєкт з певних причин, зважаючи у тому числі й на воєнні умовини в Україні та світі, не був поки що зарелізованим.
Для початку пригадаймо сумну подію понад чвертьстолітньої давнини. - У своїй статті «Несподівано перенісся у Божі засвіти Степан Процик», що була поміщена в часописі «Патріярхат» ч.10 (322) за 1997 рік Микола Галів, зокрема, писав: «У попередньому, за вересень, числі була тільки коротка згадка про те, що несподівано, 17 серпня 1997 p., на 76-му році життя відійшов у Божу Вічність, колишній динамічно-активний діяч зорганізованого мирянського руху за Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви, бл.п.інж. Степан Процик. Приходиться тільки повторити незаперечну святу правду, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли Всевишній Господь покличе стати перед Його маєстатом з книгою свого життя. Покійний Степан мав свої пляни, вибираючись взяти безпосередню участь у Другому Всесвітньому Форумі Українців у Києві, для чого зробив всі потрібні заходи, щоб у неділю, 17 серпня 1997 року, відлетіти в Україну. На жаль, воля Всевишнього була іншою. Господь перекреслив всі пляни Степана й в ночі, з суботи на неділю, 17 серпня 1997 року покликав стати перед Його престолом. Покійний Степан відійшов від нас спокійно й безболісно у Божу Вічність, з записаною книгою свойого життя, залишаючи всі земні пляни незакінченими… - Як відомо, Степан Процик народився 25 травня 1921 p., у Кут-Товсте, що на Тернопільщині. Батьки Степана, Йосиф і Варвара (Бирич), дали йому родинне і релігійне виховання та вщепили любов до Батьківщини — України. Степан належав до тієї ґенерації, що виростала і формувалась на тлі неуспішних українських визвольних змагань. Це була ґенерація Організації Українських Націоналістів, що взяла собі за ціль і мету дальше безперебійно продовжувати боротьбу за визволення українського народу, щоб він став незалежним господарем на своїй прадідівській землі. Степан став активним членом ОУН. - Промінчик української державности, що був показався у 1941 році після втечі большевиків перед гітлерівською Німеччиною, 30 червня, скоро згас. На жаль, у наслідок того Степан Процик, як багато інших таких як Степан, опинилися у гітлерівських концентраційних таборах. Спершу у Авшвіцу, Мельку й інших. Це були справжні гітлерівські млини смерти. Покійному Степанові Всевишній Господь допоміг вижити і вийти на волю після розгромлення гітлерівської Німеччини в 1945 році, - писав Микола Галів. Після виходу на волю Степан зразу включився у мережу ОУН. Вдалось йому здобути приміщення у Мюнхені на Фюрехшулє, Рамерсдорф, де була оселя — гуртожиток для українських політичних в’язнів та українських студентів. Степан був одним з завідуючих цим гуртожитком. Це дало можливість розгорнути українське студентське життя, у якому Степан брав активну участь. Степан не втрачав часу, а зразу як тільки стала можливість, записався на студії Української Високої Економічної Школи у Мюнхені, які закінчив дипльомом інженера-економіста. Водночас брав активну участь у громадсько-політичному житті. - У першій половині 1950-их років Степан Процик з дружиною Любою, дочкою Оксаною і сином Романом з Німеччини еміґрував до США і поселився у Філядельфії. На новому місці поселення Степан, крім праці, яка забезпечувала прожиток для родини, включився активно у громадсько-політичну працю. Рівночасно, щоб підвищити свої професійні кваліфікації вписався на студії, на Темпел Університет, на якому здобув ступінь маґістра у 1962 р. Після цього працював професійно у відомій компанії Корвет, а згодом фінансовим контролером Американської Армії. - Слід підкреслити, що Степан Процик постійно був активним на громадсько-політичному полі. В роках 1958-1973 був головою батьківського комітету Т-ва «Рідна Школа» у Філядельфії, для якої віддав багато праці та зусиль. Був провідним членом Організації Українських Націоналістів закордоном, провідним членом Закордонного Представництва УГВР, членом Середовища УГВР, членом Світової Ліґи Українських Політичних В’язнів і інших організацій. - Коли за Божим Провидінням з’явився на волі, у центрі Христової Церкви — Римі, вісімнадцятьлітній в’язень Блаженніший Митрополит Києво-Галицький Йосиф Сліпий, який на Вселенському Соборі Ватиканському II, його другій сесії, висунув пропозицію, щоб Помісну УКЦеркву було піднесено до гідности патріярхату, яку соборові отці прийняли оплесками. Після того, для цієї цілі створився український мирянський рух за патріярхат і тоді Степан став одним з його активних і провідних членів. Для цієї цілі покійний Степан віддав багато праці й зусиль. Слід підкреслити, що він був основником та першим редактором журналу під назвою: «За Патріярхат». Це був одинокий форум, крім різних зборів, конференцій та з’їздів зорганізованого мирянського руху, який інформував широкі кола української громадськости про події і ситуацію на церковному полі. Цей же журнал з’являється по сьогодні під назвою «Патріярхат». Слід підкреслити, що Степан мав гостре перо. Любив журналістику і дописував до журналу, що колись в 1950-их роках, з’являвся у Мюнхені «Сурма», яка була виданням і офіціозом ЗЧ ОУН, «Українського Самостійника», що був органом ОУН за кордоном і інших пресових органів. Останньо був редактором і видавцем «Незалежного Бюлетеня». - Степан належав до тих щасливців, які могли не тільки любуватись постанням незалежної Української Держави, за яку він довго боровся та віддав багато праці, але після цього безперебійно спілкуватись з друзями в Україні. На жаль, на шляху спілкування з Україною, де він був у дорозі на Другий Всесвітній Форум Українців, перервалась нитка його багатотрудового і з посвятою відданого життя. Треба сказати, що покійний Степан був справді відданий український патріот…
Св. пам. інж. Степан Процик значну частину свого життя прожив в Сполучених Штатах Америки - З’єдинених Державах (Стейтах) Америки. Про свою прибрану батьківщину він, зокрема, писав тепер вже далекого 1968 року: «… Америка — це держава, що вправді вимагає дещо від громадянина, але за те дає йому багато. Наприклад, держава вимагає податків, а в стосовному часі вона може покликати мого сина до військової служби і післати до В’єтнаму. Але це, мабуть, усе. Зате я можу причепити собі на груди зірку В’єтконґа або «свастику» і прилюдно заступати програми, які символізують ці значки, а ніхто не має права назвати мене ворогом США. Мій син, як його покличуть до війська, може прилюдно спалити свою карту покликання і протестувати, заявити, що війна є проти його сумління. Він може навіть досягти перемоги, як це трапляється в деяких випадках. Проте жоден адміністраційний чинник не сміє обмежити нас — мене і сина — в наших громадянських правах, чи відмовити нам чогось, що є забезпечене конституцією. Декого, мабуть, вражатиме приклад із В’єтнамом, бо більшість української преси вважає, що війна в В’єтнамі ведеться також за українську справу….». - Ці думки та слова св.пам. інж. Степана Процика під сучасну пору, в жорстоких умовинах московсько-української війни, звучать досить актуально.
Згідно з енциклопедичними даними, Роман Процик, син Степана (Procyk Roman) - біохімік, громадський діяч, доктор біохімії (1978), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка в Америці народився 28 грудня 1952 року в баварській столиці Мюнхені. Від 1956 року разом з батьками перебрався до США. Ступінь бакалавра з хімії одержав у Ла Саль Коледжі (La Salle) в 1974 році, а ступінь маґістрa - за два роки, згодом став доктором з біохімії – у Медичній школі ім. Ганемана (Hahnemann) у Філядельфії (США). Д-р Роман Процик працював у Ню Йоркському центрі дослідження крові, згодом як старший науковий дослідник – у фармацевтичній компанії Брістол-Маєрз Сквіб (Bristol-Myers Squibb Pharmaceutical Research Institute) у Принстоні (штат Ню Джерзі, США). Він є автором численних наукових статей про молекулярну структуру фібріноґену та згустків крові. Д-р Роман був членом управи НТШ в Америці, науковим секретарем НТШ-А (2007–09), є активний членом «Пласту». Від 1975 року Р.Процик є активістом Фонду катедр українознавства (ФКУ), а від 1977 року – був членом його головної екзекутиви. Він брав участь у розбудові Літньої школи українознавства Гарвардського університету, працював над масштабними проектами ФКУ та Українського наукового інституту Гарвардського університету, пов’язаними з відзначенням 50-х роковин Великого Голоду в Україні 1932–33 років. Від 1990 року Р.Процик поширює діяльність ФКУ в Україні, в рамках проєктів ФКУ допомагав в організації комп’ютерної бази та видавничої діяльності Археографічної комісії АН України, згодом – Інституту української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського НАН України, Інституту українознавства імені І.Крип’якевича НАН України, Державного комітету архівів України. Надавав допомогу в налагодженні видання часописів «Пам’ятки України», «Архіви України», у співпраці з Українським науковим інститутом Гарвардського університету підтримував часопис «Критика» та різні проєкти видавництва «Критика». Д-р Роман Процик редаґував й видавав «Обіжний листок Фонду катедр українознавства» (від 1987) та серію передруків наукових статей про Голодомор 1932–1933 років в УСРР (від 2009 року). Від 1979-го року д-р Роман був членом управи Східноевропейських досліджень інституту, а від 2009-го року став його Президентом. Він також організував фінансову базу програм українських студій у Гарвардському та Колумбійському університетах та налагодив діяльність доброчинного фонду «Сейбр-Світло» в Україні. - Слід нагадати, що згідно з інформаціями НАНУ, майже 17 років тому, у грудні 2005 року, відбулася презентація добірки літератури, переданої у дар Бібліотеці в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського доброчинними фондами «Сейбр» (м.Кембрідж, Масачусетс, США) та «Сейбр-Світло» (м. Львів). Благодійний фонд «Сейбр-Світло» впродовж 15 років забезпечував бібліотеки, навчальні та наукові установи України фаховою та довідковою літературою з усіх галузей знань. Фонд «Сейбр-Світло» одержував літературу від фонду «Сейбр» (Кембрідж, Масачусетс, США), який налагодив співпрацю з понад 200 видавництвами Америки. Фонд «Сейбр» став авторитетною благодійною організацією, який надає гуманітарну книжкову допомогу близько 60 країнам світу, серед яких найбільшу кількість книг одержала Україна. За час існування Фонду в Україні розповсюджено близько 1 млн. примірників книг. Це були видання авторитетних видавництв з найрізноманітніших галузей знань, зокрема — бізнес, маркетинґ, менеджмент, інформатика, соціологія, психологія, медицина, мистецтво та ін. Одержувачами книг Фонду на той час стали 406 національних, обласних, районних й міських бібліотек, майже 300 вищих і середніх навчальних закладів, 100 науково-дослідних інститутів, сотні шкіл, закладів охорони здоров’я, численні неурядові організації, фахівці, студенти та учні усіх областей України. Протягом тривалого часу фонд «Сейбр-Світло» співпрацював з Національною бібліотекою України імені В.І.Вернадського. За цей час до головної книгозбірні України було передано близько 10 тисяч книг. В цьому була велика заслуга директора Фонду Катедр Українознавства Гарвардського університету доктора Романа Процика.
Досліджуючи історію Українського Патріярхального Світового Об’єднання, я натрапив на цікаву статтю п.н. «Журналові «Патріяхат» сповнилось 50 років», що була поміщена в газеті «Свобода» від 22 грудня 2017 року авторства вже згаданого мною вище приятеля інж. Степана Процика Миколи Галіва, який, зокрема, писав, що журнал «Патріярхат», співвидавцем якого було УПСО, почав виходити ще у 1967 році унаслідок особливих подій, які у той час розвивались на релігійно-церковному форумі, після появи глави Української Католицької Церкви (УКЦ), Києво-Галицького Митрополита Йосифа Кобирнецького-Сліпого у центрі Католицької Церкви – Римі. - Вселенський Ватиканський Собор ІІ, що відбувся з волі Папи Івана ХХІІІ‚ став великою подією, яка визначала майбутнє Христової Церкви. Католицька і Православна Церкви‚ які довгі віки не визнавали одна одну, стали сестрами. Папа Римський Павло VІ і Вселенський Патріярх Атенаґорас обнялись поцілунком миру… Постала потреба власного видання. - Цей крок від управи товариства зробив Степан Процик. Спочатку журнал готували кустарними засобами, без сучасної технології. Це був складний і тяжкий процес. Перше число з’явилося у Філядельфії в травні 1967 року. С.Процик був редактором до серпня 1974 року….».
Між іншим, св.пам. інж.Степан Процик понад півстоліття тому писав у своєму листі, поміщеному в ч.90 іншого українського часопису на чужині «Український самостійник» за 1965 рік, в якому на тлі релігійних дискусій згадав й про свого сина Романа, майбутнього вченого й громадського діяча, якому тоді щойно виповнилося 13 років: «…Різдво Христове святкую вже вдруге за латинським календарем, і вдруге вияснюю своїм дітям різницю між обидвома календарями. Стараюся при тому не відривати авторитету наших місцевих церковних властей. А діти ставлять просто провокативні запитання — а чому дідусь і бабуня святкують іншими днями? А коли святкують бабця й дідусь в Україні? А чому євреї придержуються власного календаря? Далі йдуть ще інші запитання — а що то таке патріярхат? Хто його хоче, а хто не хоче? Чому не хоче? і т.п. Мене просто тривожить, як довго зможу бути ще для моїх дітей авторитетним експертом в церковних справах. - Діти виростають у власному світі. Два роки тому, в навечеріє Різдва за давнім стилем, учителька в американській школі сказала всім учням в клясі встати з місць і побажати Романові «веселого Різдва», бо в нього завтра Різдво і він до школи не прийде. Мене дуже мило вразив респект чужинки до нашої християнської традиції. Але вчителька наступного дня була немило вражена тим, що Роман таки прийшов до школи, бо святкує вже за новим стилем...».
…Спливають роки, змінюються покоління, сучасний світ наповнюється новими викликами та подіями, якось трохи затираються й визначні сторінки історії нашого визвольного руху, нова ґенерація українців на чужині не занадто цікавиться провідними діячами нашого визвольного руху та їхнім неоціненним внеском у справу здобуття Україною Незалежности, але, переконаний, що таких людей, діячів й патріотів українського роду, як св.пам. інж.Степан Процик, 100-літній ювілей якого пройшов якось ніби непомітно передвоєнного 2021-го року, - наша суспільність, свідомі українці мають ще довго й довго пам’ятати.
І насамкінець. - У своїй статті в часописі «Критика» від травня 2013 року «Пам’яті Івана-Святослава Коропецького», син св.пам. інженера Степана Процика, - д-р Роман Процик, відомий громадський діяч, автор численних наукових статей про молекулярну структуру фібріноґену та згустків крові, член управи НТШ в Америці, активний член «Пласту», активіст Фонду катедр українознавства (ФКУ), організатор фінансової бази програм українських студій у Гарвардському та Колумбійському університетах, зокрема писав, що «…Я назавжди запам’ятаю його (О.П. – Івана-Святослава Коропецького, який, до речі, ще у 2006-ому році називав і мене «далеким та добрим приятелем») громадську відвагу, позитивні та натхненні погляди на різні політичні проблеми та громадські справи, його далекоглядні прогнози… - Ми ще довго будемо згадувати покійного у своїх молитвах, а продовження його важливої й надзвичайно корисної наукової праці було й залишається завданням для наших наукових кіл...». - Ці вимовні й щирі слова д-ра Романа Процика про громадську відвагу, позитивні, натхненні погляди на різні політичні проблеми та громадські справи, як також про «далекоглядні прогнози» у нашому випадку - щодо устійнення та перспектив демократичних засад українського національно-визвольного руху, - можна з усією впевненістю віднести також і до його знаменитого батька св.пам.інженера Степана Процика, - підпільника, політв’язня й редактора, переконаного українського самостійника-державника й демократа, який боровся за Патріярхат Української Католицької Церкви, який, на його тверде переконання, мав би бути вільним від впливів з боку окремих представників політичних середовищ українства у повоєнні роки на чужині. - Як невтомний організатор українського шкільництва інж. Степан Процик дійсно не шкодував ні часу, ні труду, ні засобів на ріст та його розвій. - Справу свого батька гідно продовжує його син доктор Роман Процик, повсякчас опікуючись вирішенням нагальних питань та потреб Воюючої України.
