Уже понад два тижні увага спостерігачів прикута до мобілізації в Росії. Сотні тисяч потенційних мобілізантів (або „мобіків”, як елегантно висловлюється злочинець Гіркін-Стрєлков) кинулися врозтіч з улюбленої вітчизни. Хто у Грузію (грузини вже стогнуть але поки що пускають), хто у Казахстан (казахи вже обурюються), а хто навіть у Монголію. Свіжа новина: двійко підданців РФ на човні допливли аж до Аляски. Так жителі держави-агресора наочно демонструють своє бажання виконати військовий обов’язок, повоювати за Путіна і Росію…
Деякі політологи розраховували, що оголошення мобілізації призведе до масових бунтів у РФ. Ні. Таке не спостерігається. Колись про російський бунт добре сказав Сатиков-Щедрін: „Любят русские люди бунтовать! Встанут на колени перед барским домом и стоят подлецы. И ведь знают, что бунтуют и всё равно стоят!”
Про серйозні виступи можна говорити стосовно Дагестану. Там народ сміливий, войовничий і волелюбний, там є традиції, історична пам’ять. Вождем потужного повстання і війни проти імперської Росії в ХІХ ст. був дагестанець (аварець) Шаміль, імам Чечні та Дагестану. Дивлячись на виступи горян, у Москві вже почали нервувати. А етнічні росіяни, замість того, щоб атакувати Кремль, накивали п’ятами. Тікають подалі від Кремля. До останнього моменту Путін відтягував мобілізацію, щоб не допустити заворушень. Але його професійна армія, найкращі сили, загинули в Україні. Тому кремлівський чекіст вирішив воювати за старими російськими військовими традиціями. Всупереч закликам відомого А.В.Суворова („Воювати не числом, а вмінням”) завалити Україну „гарматним м’ясом”, трупами своїх солдат і офіцерів, зламати Україну масою. Не варто несерйозно до цього ставитися. Маса має значення. Ще Наполеон Бонапарт казав: ”Бог війни полюбляє великі батальйони”. В 1941-1945 роках радянська армія закидала вермахт величезною кількістю трупів червоноармійців. Вони тупо атакували позиції ворога. Німецькі кулеметники божеволіли від цілих стін мертвих тіл радянських бійців, що перед ними виростали. Тактика радянських генералів була простою: перша хвиля їхніх лав, що наступають, повністю ляже, друга – теж, третя і четверта – теж, а п’ята – по трупах своїх загиблих товаришів таки прорветься.
Путінська біомаса, нехай із поганою зброєю, іржавими танками, геть не навчена, все ж таки забере на своє знищення певний (дуже дорогий в умовах війни) час, якісь зусилля, боєзапас української армії. Допоки українські бійці розбиратимуться з цієї юрбою, елітні частини ЗС РФ, які ще у них залишилися, на інших напрямках завдаватимуть нам ударів. Судячи зі всього, ”хитрий план” російських генералів полягає в тому, щоб змусили нас загрузнути в російський військовій масі, в цих „мобіках”, що не становлять для генштабу ЗС РФ жодної цінності. Так, якість цього контингенту дуже низька, але кількість величезна. Як сказав мій колишній студент, згодом командир взводу в добровольчому батальйоні „Айдар”: „Російська армія – це, звісно, лайно. Але цього лайна дуже багато”.
Отже, нам так чи інакше доведеться оголошувати додаткову мобілізацію. Щоб зупинити ці орди варто було б перекрити шляхи їхнього можливого наступу великою кількістю протипіхотних мін. На жаль, наші керівні пацифісти досить давно підписали угоди про знищення таких мін. А Росія не підписала… Хоча ще не пізно вийти з цих угод або заморозити їхнє виконання на час війни.
Окрім того, терміново потрібні американські ракети оперативно-тактичні ракети середньої дальності, щоб розстрілювати місця зосередження „мобіків” ще до їхнього вступу у бій, та хоча б кілька сотень відносно застарілих німецьких й американських танків, щоб дистанційно знищувати іржавий, але небезпечний броньований металобрухт окупантів. Інакше за все доведеться платити життями українських вояків і цивільних громадян.
