Цю людину, драматичні повороти її долі й зараз пам*ятають в багатьох західних країнах (особливо у Сполучених Штатах). Навесні 1946 року Віктор Кравченко , впродовж тривалого часу переконаний комуніст, під час Другої світової війни – радянський чиновник-високопосадовець, який працював у США і допомагав реалізації американської програми ленд-лізу, допомоги СРСР, опублікував вражаючу сповідь –автобіографію « Я вибрав свободу « , на сторінках якої докладно розповів , що привело його до рішучого і безповоротного розриву зі сталінською системою . І відразу після цього книга Кравченка привернула увагу на Заході (бо автор докладно описав, по суті, трагічну долю цілого покоління, не лише свою особисту), була стрімко перекладена 23-ма мовами. Французькі комуністи наприкінці 40-х років навіть подали на Кравченка позов за «наклеп на СРСР» - проте він виграв суд.
Проте, на превеликий жаль, постать і життя українця Віктора Кравченка, родом з тодішнього Катеринослава (тепер – місто Дніпро) в нашій державі й досі мало (вкрай недостатньо) відомі. А це є, щонайменше, дуже прикрим. Бо уроки його життя (1905-1966 р.р.), драматичні перетворення його світогляду - від зразкового комсомольця, відданого й до того ж з непоганою кар*єрою члена ВКП(б) до людини , що зрозуміла саму суть радянської тоталітарної системи, котрій він кинув відчайдушний публічний виклик, ризикуючи власним життям, правдивого свідка жахіть Голодомору-Геноциду в Україні, масових репресій 30-х років, взагалі всіх злочинів кремлівського терористичного режиму (все це сильно й вражаюче відтворене в автобіографії «Я вибрав свободу») – це робить спогади Віктора Кравченка важливим, вагомим документом страшної доби і, крім того, цінним історичним джерелом. На Заході це зрозуміли доволі швидко; нарешті, і в Україні , на 31-му році Незалежності, після початку російсько-української війни (а книга Віктора Кравченка відкриває справжнє людиноненависницьке обличчя кремлівського імперіалізму, попри всю тодішню демагогію Сталіна про «світле майбутнє» та «щастя народів») київське видавництво «Смолоскип» випустило автобіографію Віктора Кравченка, за сприяння Науково-освітнього центру вивчення Голодомору університету Альберти (Канада) .
Розповівши, що після довгих надважких роздумів у розпал Другої світової війни він ухвалив рішення публічно порвати зі сталінською деспотією й не повертатися в СРСР, В.Кравченко далі пише: «У цій заяві я намагався пояснити американцям, моїм товаришам удома, моїм друзям у вашингтонській комісії (по ленд-лізу, де Кравченко представляв СРСР. – І.С.) – чому я вчинив цей страшний крок. Але що більше я писав, викреслював, переписував, то безнадійнішою здавалася мені ця справа. Не існує слів у будь-якій мові, які підсумували б усе життя… І в особистому досвіді громадян вільної країни – США – не було нічого , що зробило б мої почуття і поведінку гідними довіри. Справжня трагедія, напевно, видавалася їм просто ексцентрічностю».
Ось чому, згадує Віктор Кравченко, «щоб пояснити це, я мав повернутися до пристрасної снаги справедливості, якою просякло моє дитинство на берегах Дніпра; до палкого прагнення свободи, яке сповнювало хлопчаче серце, коли революція та громадянська війна пронеслися містами і степами України; до ентузіазму молодого комсомольця, а пізніше і повноправного члена комуністичної партії; до сумнівів, розчарувань і відчайдушних спроб рік за роком зміцнити підточену крихку віру стійкими ілюзіями». Отож, йшлося про написання цілісної, правдивої автобіографії (обсягом близько 700 сторінок!). «Щоб пояснити це, - писав Кравченко, - мені треба переповісти все своє життя, а також життя Росії (для Кравченка це – узагальнений, збірний термін, що охоплює і Україну. – І.С.) тією мірою, якою воно впливало на моє життя». Так були написані спогади (первісно – російською, паралельно Юджин Лайонз здійснив високопрофесійний англійський переклад та редагування; книгу опублікувало навесні 1946 року видавництво «Чарльз Скрібнер та Сини»). Відтоді цей твір поширювався багатьма країнами Заходу; нарешті прийшов він і до українського читача.
Віктор Кравченко згадує про «сумніви», «розчарування» та «ілюзії», котрі докорінно змінили його світогляд. У спогадах є вражаючі картини цього часу. Ось промова секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, звернена до «активістів», серед яких був і Кравченко (жовтень 1932 року): «Місцеве сільське керівництво потребує вливання більшовицької сталі. Ось чому ми посилаємо вас… Викиньте свій буржуазний гуманізм у вікно і дійте як більшовики, гідні товариша Сталіна. Бийте куркульський елемент, хоч би де він піднімав голову. Це – війна, це – або ми, або - вони! Останній залишок прогнилого капіталістичного сільського господарства має бути знищений за будь-яку ціну!...Куркулі і навіть середняки та незаможні селяни не віддають свого зерна. Вони саботують партійну політику. Ваше завдання – дістати зерно за будь-яку ціну. Викачати його в них, хоч би де воно було заховано: у печах, під ліжками, у льохах чи закопане в городах… Село має зрозуміти, що означає більшовицька твердість. Не бійтеся вживати крайніх заходів. Це смертельна боротьба: краще зробити забагато, аніж замало».
Кравченко невдовзі став свідком брутальної поведінки та вчинків партійних працівників і ГПУ. Ось як він описує це: «Підозра, що ці жахіття не випадкові, а заплановані й санкціоновані найвищою владою, пустила паростки в моїй душі. Того вечора вона переросла у переконаність, яка позбавиламене надії». Віктор Кравченко дійшов висновку, що ніколи не можна виправдовувати те, що відбувається. «Хоч би як ми намагалися, - пише він, - але арифметика звірств – тисячі жертв сьогодні, аби забезпечити щастя ненароджених тисяч завтра – не мала сенсу. Нам було важко виправдати терор на селі». І далі: «На полі битви люди вмирають швидко, вони бороняться, їх підтримують товариші і почуття обов*язку. Тут я побачив, як люди повільно вмирають на самоті, вмирають жахливо, без виправдання жертви якоюсь гідною справою. Вони опинилися у пастці, їх залишили помирати з голоду, кожного у своїй хаті – через політичне рішення, яке приймалося в далекій столиці за столами для засідань і бенкетів. Не було навіть втіхи, що неминуче настане кінець цього жахіття».
Саме із таких болісних, тяжких, нестерпних роздумів розпочався для Віктора Кравченка «вибір свободи» - шлях до цілковитого розриву зі сталінізмом, СРСР і власним минулим. Тепер ця розповідь (у блискучому перекладі Алли Пархоменко) видана українською. Це – не легке читання, але без цієї книги було б важче зрозуміти ту страшну добу.
