Рада з прав людини ООН опублікувала доповідь, у якій висвітлюються події у Київській, Чернігівській, Харківській і Сумській областях наприкінці лютого та в березні 2022 року. Від імені ООН ця доповідь визначила Росію відповідальною за переважну більшість потенційних воєнних злочинів у перші тижні війни в Україні, включаючи напади на мирних жителів. У доповіді ведеться мова про те, що російські війська безладно обстрілювали райони, які намагалися захопити, і нападали на мирних жителів, які намагалися втекти. Також повідомляється про два порушення, скоєні Україною, коли люди були застрелені, поранені або піддані тортурам.
«Російські збройні сили несуть відповідальність за переважну більшість виявлених порушень, включаючи воєнні злочини. Українські сили також в деяких випадках здійснювали порушення міжнародного гуманітарного права, в тому числі два інциденти, які кваліфікуються як воєнні злочини», - сказано в доповіді Ради ООН з прав людини.
Ось так. Переважна більшість порушень і злочинів скоєна Росією, але й Україна зовсім не безгрішна, і її також слід притягати до відповідальності. А Росія наразі вже не є членом Ради – 7 квітня цього року Генасамблея ООН призупинила членство Росії у цій Раді через грубі та систематичні порушення прав людини після вторгнення російських військ в Україну. За таке рішення проголосували 93 країни, проти – 24. Звернули увагу? Тільки призупинила, не більше. А за рік до того Росія була обрана членом Рада з прав людини ООН й активно займалася недопущенням порушення цих прав усюди по світу. Разом із такими «світочами демократії», які також є членами Ради, як-от Еритрея, Сомалі, Судан, КНР, Куба, Венесуела тощо…
Що ж робити? А послати, бажано публічно та на найвищому рівні, Раду ООН з прав людини вслід за «русским военным кораблем». Утім, можна це зробити і формально ввічливо, проте чітко й однозначно. Бо ж насправді за всі порушення міжнародного гуманітарного права та воєнні злочини на теренах України відповідальність несе Росія, і тальки Росія. Бо ж якби не було російського вторгнення й окупації значних українських територій, якби не точилися там люті бойові дії, якби українці не змушені були оборонятися від навали міжнародних терористів (згадаймо: Москва не оголошувала війну, вона розгорнула якусь «операцію», то ким є російські військовики під оглядом права?), не довелося би стріляти та знищувати загарбників і їхніх посіпак. Можуть сказати: ще ніхто, ніде і ніколи не захистив свою країну, вдягаючи білі рукавички. Ніколи не забуду виписаний московським газетярем епізод війни проти Грузії у 2008 року: з російської БМП у «зеленці» висаджується група піхотинців, разом із ними – і цей персонаж. Раптом він бачить грузинку в армійському однострої, яка націлила на нього автомат, і встигає крикнути: «Не стріляй, я журналіст!». Вона опускає автомат і… «Её срезал следующий, выбравшийся за мной». Чи потрібні коментарі? До речі, за якийсь час цей газетяр видалив з Інтернету свій допис: очевидно, «старші товариші» у цивільному ненав’язливо порадили не афішувати цей епізод агресивної війни проти Грузії… Що ж стосується сюжетів, пов’язаних із вторгненням в Україну, то на полі бою немає ані часу, ані можливості діяти з цивільними колаборантами за процедурами законів мирного часу: «висловлювати підозру», звертатися на «ви», викликати адвоката тощо. Так, вибивати зуби покидьку, який «здавав» окупантам на розстріл ветеранів АТО в захопленому населеному пункті негуманно; але чи гуманно не бути безжальним до такої тварюки?
А загалом повторю ще раз: уся російська армія – це зграя злочинців, усі «цивільні» колаборанти – тварюки, які мають бути поза законом, і всі воєнні злочини і порушення норм гуманітарного права на теренах України – прямий наслідок російської агресії, тож провина за них лежить на Росії. Що б там не стверджувала Рада з прав людини ООН, яка б мала найперше «почистити» свій склад і зайнятися широкомасштабними та відвертими злочинами, які чинять далебі не поодинокі її члени. Але цього, схоже, ніколи не станеться…
