Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Телегiд

16 грудня, 2011 - 00:00
КАДР ІЗ ФІЛЬМУ РОСІЙСЬКОГО КІНОРЕЖИСЕРА ОЛЕКСІЯ УЧИТЕЛЯ «ПРОГУЛЯНКА» / ФОТО НАДАНЕ ПРОГРАМОЮ «АРГУМЕНТ-КІНО»

Маніфест «подорожнього кіно»

Із неділі на понеділок, з 18 на 19 грудня, о 01.05, на каналі «1+1» дивіться програму «Аргумент кіно» та фільм російського кінорежисера Олексія Учителя «Прогулянка».

Стрічку створено за сюжетом сценаристки й нині також режисерки Дуні Смірнової, знаної як співведуча російського інтелектуального телевізійного ток-шоу «Школа злословия». У сюжеті йдеться про те, як дівчина і двійко її випадкових супутників проходять пів-Петербурга; вони фліртують, сперечаються і за півтори години реального часу проживають любовну драму. Ця прогулянка сповнена сміху і сліз, буденної суєти вулиці та якоїсь майже зловісної таємничості. Вона утримує глядача в постійній напрузі, але має абсолютно несподівану розв’язку.

Фільм побачив світ 2003 року, він належав до конкурсної програми Московського міжнародного кінофестивалю. Більше того, безпрецедентно відкривав цей фестиваль, хоча з етичних причин на поважних кінофорумах це не практикується. Отже, у фільмі мало бути щось дуже особливе, сказати б, програмово-державницьке, адже керує фестивалем державник Міхалков, а початок 2000-х — перші роки розбудови й утвердження «путінської Росії» та системного приходу до влади так званих пітерських. Також це рік проголошення відомим політиком Анатолієм Чубайсом постання новочасної Росії як «ліберальної імперії», що означало «економічну і культурну експансію без застосування збройних сил».

Та в будь-якому разі, в рекламному буклеті «Прогулянки» до згаданого фестивального показу писалося: «Герои фильма — молодые европейцы, легко и мучительно живущие в городе на Неве...» Разом з тим автори картини наголошували, що найважливіше для них — саме акцент на приналежності героїв до космополітичного племені молодих європейців: веселих, легких, цивілізованих, аполітичних і доброзичливих, які зазвичай ходять до кафе чи барів і користуються Інтернетом та мобільними телефонами. Тобто замислювався такий собі маніфест покоління. А за ним навіть прочитувався певний символічний план, адже не випадково головні герої мають імена Пьотр та Алєксєй: один уособлює мужню волю, як цар Петро Перший, а другий — споглядальну рефлексію, як, певне, цар Олексій Михайлович Тишайший. Ну, а героїня Ольга — русява, виразно російський жіночий образ, ніби уособлення Батьківщини. Як Ольга в «Обломові» не може вибрати між антиподами — Обломовим і Штольцом, так і ця — поміж романтиком і державником. Тож і дістається вона декому іншому — не розкриватиму соціальної функції, — з промовистим іменем Всеволод.

Власне, тут я прямую за аналітичними викладками російського критика, журналіста й письменника Дмитра Бикова, котрі, як на мене, надзвичайно влучні. Він буквально зауважує: «Прогулянка» є спробою такого собі «подорожнього кіно», яке знімають не тоді, коли країна рушила в дорогу, а коли усталені сюжетні схеми дають збій і рятує найархаїчніша, мандрівна, безсюжетна історія, де дорога сама по собі є сюжетом. І за цією схемою, мовляв, побудовані всі фольклорні епоси — від «Одіссеї» до «Колобка». «Прогулянка» ж і є таким «Колобком». Тільки різниця сюжету — в тому, що тут Колобок після втечі від діда й баби поселився у вовка. І тепер, з його дозволу, час від часу вибігає погуляти, зваблюючи то зайця, то лисичку, то ще кого-небудь.

І тут можна зробити декілька прикметних висновків. Перший: слабке, з погляду мотивацій, поверхове й не надто осмислене кіно перетворюється на важливий соціальний діагноз і стає саме симптомом — кіно як присуд «особливому російському лібералізму». І другий, за текстом фільму: у фіналі героїня Ольга — достеменно, як Росія, — не знає, чого хоче, а почувається щораз ліпше, коли населенню гірше...

Володимир ВОЙТЕНКО
Газета: 
Рубрика: